Ніч загорнула Єрусалим у щільну чадру пітьми. Не була вона беззоряною, ні, але мешканці зір не виглядали. Вони спали. А снів не бачили, бо позападалися у темне провалля забуття, відкраяли від себе набридлі клопоти днів, збайдужіли до всього.
Десь тихо хрипіло немовля, виснажене недугою. Мати не чула останніх судомних схлипів-вдихів своєї дитини. Вона спала, вкрай змучена безсонням минулих ночей, коли малюк невгамовно плакав, поволі втрачаючи голос.
В іншій оселі, далеко звідси, натужно бухикав старий. Йому розривало груди від кашлю, він у коротких перервах між болючими нападами ядухи просив смерть поквапитися. Забарлива гостя нарешті дослухалася до благань діда, прийшла. Але ні жахливі звуки, якими клекотів старий, ані тиша, котра нарешті встановилася – смерть забрала його та й сама забралася геть звідси, нікого не розбудили. Донька старого впала від утоми у глибоку розколину сну і не впіймала останнього погляду батька.
Дивовижно, бо такого начеб не буває, але тут і тепер сталося на коротку часинку – спали всі.
Порожніми вулицями металося відлуння кроків. Та свідків, котрі би глипнули вслід чорній постаті, не було. Мешканці поснули, а прибулий швидко йшов, залишаючи за собою дивний аромат. Пахощі ледь помітні, але дражливі. Чи вітер колись приносив до вашого носа запах зогнилого м’яса звіддалік?
Він знав це місто. І не любив його. І жителів не любив. Зрештою, він зрікся любові давно. Любов-бо – рабство...
А обходив він зараз це місто, щоб упевнитися. Так… Нічого не змінилося. Ніхто не змінився. Вони сплять. І спатимуть завжди.
Відвідувач гидливо потягнув носом повітря. Сморід тут гірший, ніж той відразливий дух, що зміївся за ним самим.
*****
Спираючись на спис, він дивився на розіп’ятого і думав: «Що, гарно тобі відплатили за любов? Ти хотів розбурхати зі сну їхні душі…»
Голова того, що висів на хресті, сіпнулася і поволі піднеслася. «Хто… якщо не я?..» - змучено вихлюпнулося із його очей.
Він, у обладунках римського легіонера, зустрівся поглядом із тим, прицьвяхованим. Встромлюючи списа під ребро, скривився. Хто зна’, що то було: зневажлива посмішка чи гримаса ненависті? Може, хтось помітив би крізь чутний скрегіт зубів і лють спалах болю?..
- Ти обрав рабство, - зронив.
Обернувся і пішов геть.
Місто внизу поринало в сон.
Інші оповідання цього ж циклу:
http://gak.com.ua/creatives/1/22200 - Ніч вироку. Жрець із ягням
http://gak.com.ua/creatives/1/16716 - Перший і останній
http://gak.com.ua/creatives/1/13493 - Марія Магдальська
http://gak.com.ua/creatives/1/12375 - Друга половина
http://gak.com.ua/creatives/1/12399 - Марія
http://gak.com.ua/creatives/1/12374 - Зло любові
