- Скільки, скільки їх, дорогоцінних планет?! – вчений обурено видихнув запитання й докинув: - Та тут і думати не варто! Ще трохи, і доведуть планету до загибелі! Треба вберегти її від знищення та ліквідувати оту... оту плісняву!
- Цілком поділяю твою думку, - відгукнувся капітан, - але без рішення археопагу не діятиму. Годі розмов! Чекаємо відповіді від них.
Відповідь довго не забарилася, екіпаж почав готувати операцію очищення планети.
Можна було замилуватися чудовою перлиною, від якої розпромінювалося м’яке світло. Насправді то атмосфера, огортаючи тоненьким шаром кулю, імітувала сяйво. Вражали сприятливий температурний режим й обсяг води на планеті - такої кількості коштовної субстанції життя науковець ще ніде не зустрічав.
Президент читав сухі рядочки звіту міністерства здоров’я: “Першого хворого виявлено у Міленді 17 вересня. Цього ж дня госпіталізовано 179 осіб зі схожими ознаками на різних континентах. Те, що епідемія не локалізована в одному вогнищі і розпочалась одночасно у сотнях міст, вказує на її штучний характер.” Сивий чоловік, дочитавши звіт, перегорнув останню сторінку. Висновки невтішні. Через кілька днів на Землі не залишиться жодної людини. Ну і мавпи. Бо недуга косить чомусь лише приматів...
Перед його очима пливли страшні кадри з госпіталю, які зняв метикуватий пацюк - папараці, що ризикнув прошмигнути в лікарню у погоні за сенсацією. Вони миттю облетіли всі телеканали. Президент гірко всміхнувся, завваживши подумки, що той сміливець міг би стати мільйонером, якби не здох через добу в страшних муках від ураження всієї шкіри. Сивочолий із неприхованим жахом глипнув на свої руки - йому здалося, що починається свербіж. Долоні тремтіли, але на випещеній шкірі поки що не було жодної чорної плямки...
Коте пішов у гори. Подалі від родини, від односельців, геть від людей. Він не сподівався на рятунок, просто діяв, як звір. Тварина, відчуваючи наближення смерті, ховається в особливе місце. Іноді на таких полях останнього спочинку громадяться кістки. От і Коте чинив схоже. Втікав у безлюддя, щоб померти.
“Ящик” не працював уже два дні, та вистачило й кількох випусків панічних новин. “Миттєво розповсюджується... летальні випадки... пандемія”, - думки тридцятидворічного голови чисельної родини безупину крутилися навколо невідомої страшної хвороби.
Перші ознаки з’явилися вночі. Він підвівся за годину до світанку від свербіжу, а, коли зійшло сонце, вже прийняв рішення. Удома залишатися не можна. Йому страшенно хотілося підійти до колиски малого Гурама, але Коте стримався. Софіко, що завжди спала чутливим сном сарни, вибігла за ним із хати.
Оті телевізійні новини не дуже-то й сколихнули село. Старі лише осудливо похитали головами, докоряючи далекій цивілізації метушливих міст-мурашників, перекинулись кількома словами, сидячи на своїх ослінчиках; жінки біля магазину теж язиками почесали. Селяни дружно погодилися, що пошесть їх омине.
Це там, у світі машин, схожих на людей, та людей, все більше подібних до роботів, розповсюджується зараза, а до глухого села, відірваного від сумнівних благ сучасних вавілонів, новітня чума не докотиться.
Коте пригадав патетичні слова розхристаного новоявленого пророка, якого показали, коли ще канали працювали: “Це кара Господня! Він очистить Землю від грішників! Покайтеся!”
А ще якийсь диктор промовляв: “Земля не витримала, сама планета збунтувалася проти людей і мститься їм за жорстоке ставлення до себе”.
Коте, зобачивши дружину на порозі, похмуро наказав: “Стій там!” Він простягнув руки, аби вона роздивилась шкіру, всіяну чорними плямками. “Бережи дітей!” – кинув чоловік, різко розвернувся і рішуче покрокував стежиною вгору.
Жінка нерухомо застигла у прорізі дверей, сухими гарячими очима проводжаючи постать чоловіка, поки той не зник.
Невтомно він йшов вперед, геть від села. Минула година і все змінилось. Хвороба швидко поїдала його сили. Чоловік встиг здолати не більше десяти кілометрів, як його скосила недуга. Терпіти більше не міг, люто чіхрався, здираючи з тіла клапті почорнілої шкіри, вив, качаючись на каменистій землі від нестерпного болю і сверблячки. Пополудні прилетів крук, присів на віддалі - під ним гойднулася гілка дерева, що скоцюрбленим самітником приліпилося до боку гори неподалік стежини. Птах приглядався чорними намистинами очей до соковитого шматка скривавленого м’яса унизу. Але тушею ще іноді пробігали хвилі судом, тож крук терпляче вичікував.
Коте не знав, що в селі вже лементують жінки. А жах селем накриває домівки... Зрештою, йому зараз було не того, щоб згадувати про своїх. Чоловік уже не думав, кожною клітинкою змордованого тіла він просив вибавлення від муки, благав смерті. Невдовзі вона прийшла. Не лише до Коте. Надвечір наступного дня у селі не залишилось живих людей, оскаженілі собацюри вили й скавуліли, бекала й мекала зачинена худоба...
- Чисто! – прозвітував вчений, випустивши хмаринку летких хімічних сполук.
- Гарна робота, - капітан відповів напарникові викидом імли зовсім іншого хімічного складу, щоправда, у ній також містилися приємні аромати вдоволення і радості, - можна відкликати наших спецпризначенців з планети.
- «Чорні» бездоганно провели операцію, - констатував науковець
- Так. Думаю, що прохання про наш протекторат над цією планетою тепер не відхилять. Годі вештатись космосом! Ми започаткуємо тут династію!
Плівки* капітана надійно прикріпилися до дерева, а різоморфи** вченого зручно розмістилися на ґрунті. Звісно, командувач «чорних» виторгував для себе один із континентів, але капітан напрочуд легко пристав на його умову. Бо, по-перше, непогано про всяк випадок тримати під боком спецпризначенців, по-друге, материків, придатних для проживання, п’ять, то чому би й не поступитися одним?
____________________________________
* - Плівки – форма грибниці (міцелію) плісняви
** - Різоморфи – форма грибниці (міцелію) плісняви, потужні шнури довжиною до 5 м, складаються з темних щільних зовнішніх ниток і внутрішніх світлих мотузок.
