Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2584
Творів: 46973
Рецензій: 91383

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казки рудого пасічника Панька.

Страшний хутір

© koka cherkaskij, 14-11-2006
Жив на одному хуторі старий козак Богдан. Сам хазяйнував, був відлюдькуватий, з людьми компанію не водив, та й люди сторонилися козака, бо мав він вдачу лиху. Під гарячу руку міг і по потилиці надавати, а то й зовсім голову знести. Навіть на ярмарок приїздив озброєний шаблею та турецьким кинджалом, здобутим у якомусь морському поході. Тому й люди його сторонилися і не набивалися ні в товариші, ні у вороги.

Аж якось пронеслася селом чутка, що не стало Богдана. Зник невідомо куди. Найсміливіші парубки заходили по троє-четверо до його господи , зазирали у вікна, винюхували собаками – найкращими хортами, і криницю перевірили , - ніде нема старого козака. Була людина – і не стало.Як крізь землю провалився.

Що було робити ? Розібрали добрі люди його худобину, щоб не пропала ні за цапову душу, хату забили дошками, та й думати про нього згодом забули. Богдановий хутір став з року в рік заростати верболозом та травами різними, хата потихеньку стала все хилитися і хилитися, стріха зогнила зовсім, навіть вода з криниці кудись щезла. Люди обходили хутір стороною, бо ворожійка баба Килимниха якось наворожила, що на тім хуторі поселилася нечиста сила. А хто з розумних людей захоче мати справу з нечистою ? Отож-то.

Літо за літом минало, вже й сини малі повиростали, а у синів – онуки, вже і стара-престара Килимниха відійшла з миром до бога, аж якось трапилася над тим селом велика та страшна гроза, блискали блискавиці і гримів грім так, що люди поховалися хто куди, у погреби та у льохи, і здавалося, що кінець світу настав. Посеред майдану стояла висока тополя, і вдарила блискавиця у ту тополю, і загорілося те дерево, як свічка на великдень, спалахнуло , як скіпка – і згоріло за мить. Худоба кидалася на ворота, коні позривалися і втекли кудись у степ, а Хорол-річка загрозливо підіймалася у берегах і погрожувала повенню.

Та от відігнав вітер грозові хмари кудись аж за Миргород, припинилася злива, заясніли краплі води у траві під сонячним світом, повиходили люди зі своїх схованок і довго дивувалися з тої грози, що ніколи ще такої не бачили і не чули. А старі люди говорили, що то вже мав бути кінець днів наших , але відмолили вони у Господа Бога нашого ще трохи часу для світу білого.

І надвечір , коли сонце вже заховалося за крайнеба і стало темніти, багато хто з селян помітив, що на закинутому Богдановому хуторі горить світло. Не було, не було - і раптом з”явилося, і рухається, так нібито якийсь чоловік чи нечистий ходить по двору з каганцем. Ніхто не зважився у ніч піти на страшний хутір, вирішили люди провідати те місце зі сходом сонця.

А над ранок, як тільки стих світанковий соловейко,  якийсь дивний чоловік з шаблюкою при боці ходив селом і щось видивлявся , визирав по людських хатах. З іншого боку на широкому поясі мав він коштовного турецького кинджала, а в зубах пахкотіла велика козацька люлька. І сказав старий Мусій, у котрого вже онуки навчалися у бурсі в Києві-граді, що дуже вже той чужинець схожий на старого козака Богдана, котрий пропадом щез ще тоді , коли Мусій ходив без чобіт та з лозиною за качками та гусками.

- Обличчя не пригадаю, але вуса його, і оселедець його, а надто його шабля та отой кинджал, свят-свят-свят ! – хрестився Мусій.

Повиходили люди з хат, хто з чим : хто прихопив старезну дідову шаблю, що вже давно не знала справжньої роботи, хто косу металеву чи вили, баби , котра  сміливіша, повиходили з рогачами, а хто й просто з палицею, котрою собак сусідських відганяють. Вийшов і дячок місцевий з куцою борідкою, і стояв він, перелякано накладаючи на себе хресне знамення. Обступили посполиті незнайомця зусобіч, мовчать, стежать – що той буде робити. А він  стояв під обгорілою тополею, палив свою велику люльку і теж насуплено мовчав.  Нарешті він вийняв люльку і , готуючись щось сказати, прокашляв : кхе-кхе !

Від цього його кашлю собаки, котрі теж позбігалися до натовпу і стояли, очікуючи , коли їм буде дозволено обгавкати незнайомця і пороздирати йому шаровари, жалібно заскавучали і , підібгавши хвости, відійшли подалі. Тривожно зашелестів травами вітер , по майдану  майнув невеличкий вихорець.

-Ну, здорові були, чесний народе, - нарешті  привітався козак. – А де ж усі козаки подівалися, чого не вийшли до мене ? І чого це ви бабів з рогачами повиводили, хіба я басурманин який ?  Хіба ви мене не пам»ятаєте, що насупилися супроти мене ? Та , по правді сказати, і я вас не всіх пригадую, бо живу собі окремо, на хуторі, та хотів би я поговорити з головою вашим, з отим однооким Опанасом, що  сина свого під Кафою залишив, бо щось я ніяк не можу второпати : куди поділася вся моя скотина ? І де мій Сірко ? І хто й навіщо засипав мою криницю, та й взагалі що це за нечиста сила вселилася у мою хату, що мені довелося цеї ночі ночувати у хліві ?

Зачудовано слухали люди промову незнайомця, хитали скрутно головами – зовсім чоловік з глузду зійшов! – і мовчали. Нарешті вийшов уперед старий Мусій, той, що онуки його в бурсі у Києві-граді навчаються, та й каже :

- Здоров-був, добрий чоловіче !  Дивна твоя мова, і дивна твоя одіж – вже давно ми не бачили , щоб козаки у таких шароварах ходили, та й козаків у нас поменшало : хто в чумаки подався, хто  на Дунай, а хто світ за очі в Тмутаракань. І якби ж я оце не пам»ятав отієї твоєї шаблі та отого твого кинджала, то сказав би, що це якийсь заблукалий скоморох нас на кпини хоче взяти. Але бачу по тобі, що недарма у тебе ця шабля і цей кинджал, мабуть ти добре знав старого  козака Богдана, що жив на Страшному хуторі, а може син ти його, а чи племінник ? То що ж, ласкаво просимо до нашої громади, але знай, що багато води витекло, багато  чого змінилося з тих пір, як козак Богдан – царство йому небесне…

Не докінчив своєї мови Мусій, страшно й розгнівано закричав незнайомець на нього  :

- Що ж це ти мене, собачий хвіст , хорониш живцем , га ? Та я ж і є козак Богдан, хіба тобі повилазило , а більше Богданів на моїй пам»яті у роду моєму не було. Чи сплутав ти мене з кимось ?  Чи насміхаєшся  з мене ? Гляди ж мені, не подивлюся, що у тебе борода сива, а не потерплю я такої наруги, щоб мені за життя царство небесне бажали !

І загудів , загув натовп ! Не може бути, - казав хтось, - щоби це був козак Богдан ! Він уже давно мусив би на тім світі чортам хвости крутити ! Еге-ге, дуриш ти нас, пане-добродію, люди так довго не живуть, а як і живуть – то  це не люди, не козаки православні, а маги-чорнокнижники, що дияволу душу продали і поклялися зводити  людський рід нанівець.

Старий Мусій  по-молодечому підскочив до самозванця і мовив до нього :

- Що ж, чоловіче добрий, кажеш, що ти – це старий козак Богдан ? Як же ж ти можеш бути Богданом, коли я малим іще бігав до тебе на хутір меду красти, а ти упіймав мене і , трясця твоїй матері, розпеченою шаблюкою поставив печатку на м»якому місці ? Ось , поглянь, може пригадаєш ?

І з цими словами старий Мусій на радість та на сором навколишнім бабам  приспустив свої полотняні штани і засвітив привселюдно – прости Господи ! – своїми сідницями, на одній з яких  досі червонів слід від давнього, але сильного опіку, що формою та вигином нагадував слід від шаблі козацької.

- Тю, старий діду, і не соромно тобі мене дурити ? – розсміявся самозванець. – Дійсно, слід від шаблі схожий на слід, який би залишила моя шабля, та це ж не тебе я помітив, а якогось капосного хлопчиська, котрий на Петра й Павла заліз до мене на пасіку надерти меду.

- То це ж я і був, - сказав Мусій, заправляючи свої штани, - і було це дійсно на Петра й Павла, та  тільки не цього літа, а Бог зна скільки років назад, я вже й сердитися забув на тебе.

- Мусій признав ! – відразу зашепотіли в натовпі. – Мусій признав зниклого козака Богдана !

І від цього комусь стало радісно на душі, а хтось навпаки – перелякано втягнув голову в плечі і тихцем-тихцем почав вибиратися з натовпу , щоб утекти до дому. Хто його зна, може старий Мусій все-таки помилився, і це не козак Богдан, а нечистий власною персоною ? Бо хіба може звичайнва людина   так довго жити ?

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Тю!

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Віталій Кривоніс, 14-04-2007

Страшний хутір

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Наталія Дев’ятко, 04-04-2007

а де продовження?

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© , 21-11-2006

Превелебна стилізація!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© , 14-11-2006
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.79673194885254 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …
КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …
Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …