На майданчику перед сільською радою зібрався різний люд. Від молодих членів партій, лівих та правих, які розуміються на політиці, як «вовки на звіздах», до лисих, сивих та кривих дідусів, які теж розуміються на політиці, як «звізди на вовках». Саме тому не примкнули ні до лівих, ні до правих, а голосувати за бирова мусять. Будь він з правих, чи з лівих, але мусить бути, бо хто ж таке чув: село без примаря?
Дотепер примарем був Іван Когут, а тепер разом з ним висунув свою кандидатуру і Гриць Чепер-атий. Сьогодні обидва кандидати будуть виступати перед людьми, обіцяючи їм гори і доли, кожен з них пробуючи переконати, що він ліпший за свого суперника.
Першим на стіл, який поставили під стіною сільради, виліз Гриць Чеператий - кандидат від лівих.
- Шановна громадо! - загорлав Гриць з такою силою, що аж захлинувся і побуряковів, як рак.
З натовпу почулися оплески, свист й кілька вигуків «Ура!». А Петро Довбня кинув кілька грудок глини в напрямку Гриця. Та не влучивши в нього, грудки розбилися об стіну сільради, залишивши на ній чорні плями. Незважаючи на те, Гриць горланив далі:
- Якщо ви оберете мене вашим примарем, то наша партія лівих змінить ваше життя на сто вісім¬
десят градусів!
- Давай на двісті, не будь скупердягою! - крикнув добре підхмелений старий Дмитро Примха.
- Цитьте, вуйку, бо ви не розумієте, про що говорить Гриць! - пробував заспокоїти старого Примху
Самуїл Смоктало, щирий прибічник кандидата від лівих.
- Нехай говорить про що хоче, але хай не шкодує двадцятки! - розсердився старий.
- Хай живе Гриць, хай живе партія лівих! - завів тоненьким голосом Самуїл Смоктало.
- Замовч із твоїми лівими, бо вилущу зуби праваком! - пригрозив Петро Довбня кулаком перед
Самуїловим носом.
Смоктало замовк, наче води в рот набрав, бо добре знав, що Довбня не жартує.
Здавалось, що зі всієї громади тільки Петро Довбня був проти кандидатури Гриця Чеператого, бо всі решта були за нього, і, наче на підтвердження цього, позаду Петра Довбні почувся голос Василя Лущигороха зі Солонецької вулиці:
- Солонецька вулиця голосує за Гриця!
Петро Довбня повернувся, щоб пригрозити і Лущигорохові, але в той момент Самуїл Смоктало знову заспівав тоненьким голосом:
- Гриць - ліпший за Івана, голосуйте за Гриця! - а потім додав: - Іван - злодій!
«Так, так... - загула громада, - Іван - злодій!»
- Хай живе Гриць, голосуйте за Гриця! - співав далі Смоктало.
- Гу-у-у-о, гу-у-у-о!.. - вив далі Довбня. Йому здавалося, що ліпше вити та кричати проти Гриця,
ніж погрожувати кулаками своїм односельчанам. Лиш так, може, почує Іван Когут, що він чесно
заробляє корчагу горівки, яку той йому обіцяв.
- Шановні односельчани!.. Я обіцяю вам, що... - продовжував горлати вже зовсім захриплий
Гриць.
- Обіцянка-ганка, а дурневі - радість! - обізвався знову п'яний Дмитро Примха, якому було
байдуже, хто з цих двох виграє вибори.
-Тихо, вуйку, бо ви п'яний! - гримнув на нього Самуїл Смоктало.
- П'яний був твій батько, коли тебе на світ божий засіяв! - почав лаяти Самуїла старий.
- Хто за Гриця голосує, хай торбу собі парує! - пробував і собі віршувати Петро Довбня, як чув, що
це роблять Василь Лущигорох та Самуїл Смоктало.
Та, на його злість, вся громада почала гудіти, як бджоли у вулику: «Гриць - ліпший за Івана!».
- Сучі сини, перемогли! - сплюнув сердито Петро. Спересердя йому захотілося плакати. Тепер
обіцяна корчага горівки здавалася йому втраченою назавжди.
- Я повідбиваю вам бебехи! - Петро ще раз пригрозив Самуїлу Смокталові та Василеві
Лущигорохові.
Гриць подякував за увагу і зліз зі столу, наче генерал, що виграв битву, з коня.
На стіл виліз Іван Когут.
Громада притихла, адже Іван поки що ще був їхнім примарем.
- Бачу, люди, що ви вже не хочете мене бачити вашим бировом! - грізно промовив і окинув гро¬
маду таким пронизливим поглядом, що найслабшим духом мороз спиною пробіг.
Громада мовчала.
- Добре!.. Тоді я знімаю свою кандидатуру!
Всі мовчали, дивлячись на нього.
- Але перед тим, як відступити, я хочу вам щось сказати. Прошу, вислухайте уважно! - попередив їх
Іван. - За ті роки, які був вашим примарем, я збудував собі нову хату, гарну, як палац, аж дванадцять
кімнат!
- З наших пліч! - крикнув Самуїл Смоктало.
«Так, так, з наших пліч!» - повторила громада.
- Це правда, це істинна правда! З ваших пліч, вашими руками, вашим трудом я збудував не ті¬
льки хату... а й накупував собі меблів, новий автомобіль, дорогі хутра для дружини, заасфальтував
подвір'я!
- Він - злодій! - крикнув Василь Лущигорох.
«Так, так, він - злодій!» - загула громада.
- Нехай буде по-вашому. Я - злодій. Але мені більше вже не треба від вас нічого, хоч вибирайте
мене примарем, хоч не вибирайте!
- Ти, п'явко, напився досхочу нашою працею! - завів знову Самуїл Смоктало.
«Так, так, досхочу!» - підтвердила громада.
- Ви праві! - гукнув Іван Когут. - Тому я більше не маю причин красти, бо в мене є все! Тепер нас¬
тав час, щоб ви добре обдумали. Що має Гриць Чеператий?.. Що?.. Хіба йому не треба буде красти,
щоб здобути все те, що в мене вже є?! Правду кажучи, останнім часом я вже й не крав, бо накрався
досить!
- Його правда, Гриць буде красти! - крикнув Лущигорох.
«Так, так, буде красти!» - загула громада.
- Тоді що нам робити?.. Треба добре обдумати! - запропонував Самуїл Смоктало.
«Так, так, треба обдумати!» - знову повторила громада.
- Готово обдумано!.. Хай Когут залишається і надалі примарем! - сміливо закричав Лущигорох.
«Хай залишається, хай залишається!» - заревіла громада.
Петро Довбня дивився на всіх, як теля на нові ворота. Не розумів нічого. Та враз йому блиснула думка, що корчага ще не втрачена, що її можна врятувати, і заревів, як віл:
- Гриць - злодій-й-й-! Буде-е-е красти-и-и!
«Так, так, буде красти!» - вторила йому громада.
Іван Когут підняв руку на знак, що хоче говорити. Громада затихла.
- Дорогі односельчани! Слухайте, я ще хотів би зробити собі басейн для плавання, бо не встиг доте¬
пер. Якщо ви мені допоможете, то я згідний залишитися і надалі вашим примарем, і більше нічого не
хочу, і красти вже не буду!
- Допоможемо! - гукнули разом Смоктало і Лущигорох.
«Допоможемо, допоможемо!»- погодилася громада.
Увечері, коли Петро Довбня йшов до Івана Когута за корчагою, зустрів Самуїла Смоктала і Василя Лущигороха, які поверталися від переобраного примаря, кожен - з двома корчагами горівки.
- Чому, пане примаре, ви мені тільки одну корчагу горівки даєте, а тим дали по дві? Вони ж спочатку
були проти вас! Хіба ви не чули, яку політику вели? Я ледь не побився з ними!
Іван Когут хитро посміхнувся і поплескав Довбню по плечу:
- Ех, Петре, Петре!.. Коли б ти знав, що хитра політика ліпша за сім бійок!..
