Згідно Євангелії від Матвія, перед розп’яттям Ісуса, римські воїни захотіли порозважатись над, закривавленим бичами, тілом Господа. Вони роздягли Його до нага і, одягнувши у багряницю, та, коронувавши терновим вінком, кланяючись, глузували:
«Радій, Царю Юдейський!» У таку гру вони часто грали, використовуючи кості. Одягали на фішку, що принесла виграш, корону, і власник коронованої фішки ставив її на видному місці, щоб усі інші їй поклонились, а власник забирав виграш. В даному випадку, воїни використали замість фішки, Господа Ісуса. Так розважались язичники.
Так вони розважаються і донині. А християни мовчать. А я, чомусь, не можу мовчати, хоча у мене знову чорні дні, помирає від раку, у важких муках, близька мені людина.
Усім, кого так турбує моє «сектантство», і тим, кого хлібом не корми, а дай вилити відро помий на людину лише за її вибір служити Богу, я відповідаю:
Шановні опоненти, мій шлях до Бога – це лише мій шлях, я нікого в мою подорож не запрошувала. Мої зупинки на цій дорозі – то лише мої зупинки, я нікому не пропонувала набивати собі синців зі мною за компанію. Якщо ж прецедентом став той факт, що подана мною християнська пісня не є фольклор, то не читайте. Побачили на головній сторінці моє прізвище, і, одразу, мишкою вниз, або вверх, куди кому треба. Таке враження, що хтось приватизував сайт і, гонорово, дає вказівки, що кому писати.
Але Козьма Прутков недарма прорік: « Зри в корень». А в корені у нас – гнилизна.
Я розумію, що поклонятись сонцю, місяцю, камінням… куди простіше, ніж Творцю Всесвіту. Безголосі ідоли ще нікого не запитали ( і ніколи не запитають), чому ти , рідненький, паплюжиш те, чого не знаєш. Таким «богам», справді, дуже легко служити, а от спробувати усмирити свою плотську натуру хоча б до рівня елементарної толерантності (про виконання 10 заповідей я,узагалі, мовчу) Поцілувався з камінчиком і все стає в "суцільному шоколаді".
У відомому романі Г. Сенкевича « Qvo Vadis ?» Нерон, спаливши Рим, звинуватив в усьому християн і віддав їх тисячами на розтерзання голодним левам і тиграм. Не могла ж його хвороблива велич визнати, що він , правитель наймогутнішої імперії у світі – хворий на параной’ю, маніяк. Це мала б бути лише сумна і трагічна історія християнства. Але, на жаль, це не лише історія. Часи Нерона ніколи не відійдуть у забуття, якщо ми, послідовники Христа, не будемо готові кожної миті « сораспяться с Христом», як писав апостол Павло, а не тихесенько відсиджуватись на церковних лавах: « Добре, що мене не чіпають» Сьогодні вони глузують із «сектантів»( хоча мали б знати, що це слово відноситься якраз до них, бо латинське « okkultus» означає захований, ретельно прикритий, і майстерно замаскований.) А справжній християнин не соромиться хреста Христового і голосить Добру звістку так, як заповів Господь усім Божим дітям, а не лише «сектантам». Я уже писала, в одній з рецензій, цікаву думку одного відомого проповідника. Як справжня «сектантка»,( гадала, що лише обзиватимуть «лемчихою», так, ні), я підписуюсь під кожним словом цієї думки.
« Можна жити біля джерела і ніколи з нього не напитись, можна жити біля Храму і ніколи до нього не ввійти. Можна читати Біблію і ніколи не жити за нею. Недостатньо знати, що Бог є, треба колись повірити Йому.» А то будемо усе життя, як у тому єврейському приколі, коли старий розумний єврей каже молодому не єврею - Я вам, конечно, верю, но, почему-то, мне все время кажется, что ві врете…
Наостанку, приведу Вам, шановні, читачі, ще одну цікаву оповідку часів батька усіх народів -Авраама, цілком можливо, що він сам був тим мудрим хлопчиком:
- Хлопчику, я дам тобі монету, якщо ти покажеш мені, де твій Бог ?
- Дядечку, я дам вам дві монети, якщо ви мені покажете, де Бога немає.
