Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2685
Творів: 51017
Рецензій: 95762

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 24171, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '44.212.99.208')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Розвідка

Камінці 4

© Антон Санченко Статус: *Експерт*, 29-06-2010
Існує велика спокуса генеалогічного підходу до сучукрліту, як греки колись впорядкували своїх богів, божків і боженят. Ну знаєте, оце - Забужко породила Пиркало, Пиркало породила Бурковську... Або – Андрухович породив Жадана, Жадан породив анархію. Але доведеться утриматися, щоб не образити біологічних батьків укрсучписів та анархії в Україні. Несторе Івановичу, я ж ні-ні, зачохліть свого кулемета взад.

До того ж, загальновідомо з часів Віктора Шкловського, що в літературі успадкування ведеться не від батька до сина, а від дядька до небожа. І справжній спадкоємець Богдана Жолдака може бути безбородим, худющим, як кощій, важити 54 кілограми, і писати не оповідання, а сонети. Отож – намагатимуся утримуватися від імен взагалі. Хіба що припече.

Інша справа, що розібратися з тим, який зміст вкладають люди у слово "сучукрліт", коли, скажімо, лають його в інтернетах та кнайпах, все ж таки варто. До речі, лаяти сучукрліт – гарна традиція усіх столичних метроінтелектуалів. „А кого ти читав?”-„Було б кого там читати!”

Особливо здивував мене колись один молодий доктор наук. Філологічних! Наймолодший з докторів!

-         Я сучукрліт принципово не читаю. Чим мене зможуть вразити ці вчорашні діти? Ось Пако – інша справа. Він був резидентом розвідки у Латинській Америці. Такій людині є що розказати.

-         Дозвольте, але хіба сам Юрко Покальчук не сучліт?

-         В жодному випадку!



(Діалог давній, так, давній. Хай Пако там гикнеться.)

Ну і схожі ситуації, коли ЖЖ юзері після сучукрліту відпоюються Винничуком, не зважаючи на те, що сам Винничук за всіма вторинностатевими ознаками до того сучліту належить.

Отож, схоже на те, що сленгове-студентське скорочення навчального предмета „сучасна українська література”, яке і використали для позначення цього літературного феномену, зовсім не тотожне списку авторів, яких потім на тих парах вивчають. Хіба що списку читачів.

(Взагалі студенти ще ті гумористи, „сучасну українську мову”, є в них і такий предмет, вони скорочують як „суча мова”. Уявіть, що це почув би хтось з народівців, адептів її „солов’їності”, хай той же Сергій Єфремов. До цикути може б і не дійшло, але мову добродієві відібрало б. А мені подобається. Так поводяться у храмі не прочани, а хористи на криласі)

Отож „сучукрлітом” в лайливому сенсі цього слова заведено називати засилля молодих імен в українській літературі в першому десятилітті третього тисячоліття. Рахуючи від Різдва.

При чому, засилля це стало мейнстріймовим і найбільш помітним явищем української літератури на відміну від. Від кого – підставте самі, але у більшості сусідніх літератур їхні ровесники ще грають в андерграунд,  видають рукопринтні журнали й лають комерційну літературу, усілякі жіночі романи, детективи й жіночі детективи у тих самих виразах, в яких останні представники літератури колгоспних підлітків лають сучукрліт з парламентських кулуарів. А в нас же Пиркало – наша Мариніна, хоча й порівнювати їх не можна, бо наша гарніша.

На наших з вами очах українські видавці провели небувалий експеримент з омолодження української літератури, яку в це десятиліття сміливо можна було подавати до книги рекордів Гіннеса усією її бібліографією, як наймолодшу в історії світової літератури. Мотиви видавців мені до кінця не зрозумілі. Не інакше як вірно оцінили комерційний потенціал літератури колгоспних підлітків після розвалу власне колгоспів і зорієнтувалися, що конкуренція з росіянами в жіночих детективах безперспективна. А більше й не знайшлося кого. А може просто алогічно захотілося щось таке утнути.

Хоча спроби «українського бестселера» продовжуються й понині, але за українським парадоксом найпопулярніші детективи продаються в нас вчетверо меншими накладами, ніж культурологічні розвідки пані Забужко у серії «Висока полиця». А все дуже просто: той, хто звик брати книги з низьких полиць, не читає українською. Теж український парадокс. Народництво догори дригом. Дядьку, слізно прошу вас, не вимикайте радіо „Шансон” ще дві зупинки, до самого університету, нехай вони протащаться від братнього культурного продукту по повній, перш ніж іти лаяти сучукрліт на форумах.

Іноді здавалося, що оте «сучукрліт» придумано на позначення не авторів, а читачів, бо читають його лише студенти Могилянки і лише в період сесії, що й пояснює тематику й певні особливості переважної кількості творів сучукрлітовських авторів: мовляв, підлагоджуються під смаки своєї невибагливої публіки - секс, трава, рок-н-ролл. Як курйоз можна розглядати, скажімо, книжки написані самими студентками Могилянки. От вже точно – свій до свого по своє. Читати обговорення „Кодла” Марини Соколян на могилянському ж форумі – це задоволення не для слабкодухих. Навіть магістри одразу забувають все, чому вчили їх в школі щодо аналізу художніх творів і поринають у складні вирахунки прототипів, наче письменник вже не має правила на домисел і вимисел.

Втім, вірне в цій письменницькій легенді про «золоту тисячу» читачів лише те, що студент читатиме твої каракулі у крайньому разі з примусу, за програмою, варто до тієї програми потрапити. Тож особливо підлаштовуватися під смаки не потрібно, хіба що під смаки викладачів. Ой, не одному поколінню філологів попив крівці В'ячеслав Медвідь зі своєю книжищею, яку доречно назвав "Кров по соломі". Втім, людей які дочитали його словесну брилу до кінця від цього не побільшало. Навіть програма не всесильна. Для письменників старшого призовного віку найкращим показником того, що твою книгу хтось таки прочитав у сучукрліті стало те, чи хтось з молодих підхопив і продовжив. Ось судячи з кільколсті матюків в сучліті - Подера прочитали всі.

Однолітки в сусідніх країнах, де фінансування культури зберегло розподільчі традиції, хоча й втративши радянський розмах, в кращому випадку пройшли марудний шлях до публікації першої книжки лише зараз, десятиліття згодом. Я не скажу, що це так вже покращило якість їхніх текстів, а от оптимістичну вдачу – мабуть, зіпсувало, не без цього. Хіба може весело кидати виклик світові людина, яку вперше надрукували у тридцять з гаком? Якщо на певний час забути про табу на білих ведмедів і спробувати перечитати тих росіян, які зараз вважаються новими зірками серйозної прози, ви з подивом виявите, що це середній сучукрлітівський рівень, такі собі міцні середнячки, які зберегли свій інфантилізм на десять років довше. Ні юнацького драйву й похвального бажання закидати какашками усі попередні покоління, ні чистих щемних нот щойновідболілого першого кохання, ні оцієї ось свободи лету, наче до тебе не писав геть ніхто, ніхто взагалі, літери щойно винайшли - натомість рівна вже дещо втомлена цинічна проза. Для такого письма радянські письменники колись вигадали евфемізм "мастеровитий". Їх так довго вчили не падати, що вони розучились літати.

Пригадується історія офіційного поїздки декількох українських молодих поетів в Москву на святкування ювілею головного Каменяра України, організованої будівельно-монтажним управлінням "Франківськжилбуд". Один з поетів думав, що їде просто почитати українських віршів перед московською діаспорою, аж ні. В перший же день йому довелося спростовувати товсті натяки конферансьє вечірки, що про Каменяра і його ювілей пам'ятають лише в Москві (спасибі партії і уряду Москви, що виділили нам кошти на проведення цього вечора українського класика в концерному залі „Росія”), а ось в Україні дата пройшла геть непоміченою.

Поет не втримався, виліз на сцену поза чергою і з притаманною усім поетам дипломатичністю сказав у мікрофон:

- Це брехня.

Його короткий спіч справив таке враження на присутніх, що наступного ж дня усіх українських делегатів запросили до Спілки письменників Росії. Зустрів їх сам. Незмінний. З часів Сталіна. Автор трьох гімнів, володар численних держпремій, дач в Пеєрєдєлкіні і таке інше. Скромно зустрів - замість орденів був в орденській колодці. Скромність завжди була сильним боком російської поезії.

- Що вам треба? - одразу спитав він в українського поета з кульчиком у лівому вусі (на другий не вистачило грошей, бо видавець ще не розрахувався з поетом за попередню збірку й переклад Палагнюка. Втім, другий кульчик він теж збирався носити в тому ж лівому вусі. )
- В сенсі? - не зрозумів український поет російського. Він не знав, що поет може просити в іншого поета, хіба що риму на "Стєпан Стєпанов"?
- Ну, просите чого? - занервував поет російський.
- Це дуже особисте, - зітхнув поет у кульчику. - Можна якось заборонити вживання рими Росія-косиє? - А про себе подумав:

- Навіщо я в це ув’язався? Я ж взагалі – верлібрист.

Звичайно, це вже літературний анекдот, але ситуація в ньому змальована абсолютно реальна. Молодим російським поетам, мабуть, досі доводиться про щось просити в старших товаришів по перу. А наші навіть не здогадуються, що саме треба попросити, бо вже отримали все просто так, за фактом народження в Україні. Ба, оті капосні двотисячники вже навіть власним видавництвом „Маузер” обзавелися. Якби той поет озвучив літературному можновладцю вік головного редактора того видавництва, добродій точно потягнувся б за пігулками. Він, звичайно, й сам починав публікуватися ще піонером у „Піонерській правді”, але ж не він був її головним редактором.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

Як у краплі води тут вилізають ваші вади

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© М.Гоголь, 02-07-2010

Нарізайте товстіше!!!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Росткович Олег, 01-07-2010

А можна класиків у студію? :-)

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Наталка Ліщинська, 01-07-2010

Про зацікавленість...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Цибенко, 30-06-2010

Зачепила вікова складова:)

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Галина Михайловська, 30-06-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.93785095214844 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …