Спекотний серпень. Лежу на дивані. Вдивляюсь у телефон. Мають подзвонити. Глухо…
Через чотири дні:
- Катерина Квітка? – з акцентом.
- Так! – тремтливо відповідаю.
- Місце роботи? – офіційно.
Брешу. Там пишуть.
- Діти? – знають відповідь.
- Двоє. – так і є.
- Вік? – навіщо питати.
Кажу правду.
- Шість та чотири.
- Нерухомість? – мусить бути.
Називаю батьківську. Трохи добріхую.
- Співбесіда шістнадцятого. – сухо.
Розмову закінчено. Очікування спинилось.
Віза є. Квиток є. Потяг ось. Їду.
- Паспортний контроль! Кордон! Туалет зачиняємо…
Серце грюкає. «І чого?» - думаю.
Страх минувся. Німеччина починається.
Берлін. Вокзал Остенбанхофф.
- Привіт! Я Оля.
- Привіт! Я Катя.
Оля веде мене.
- Ковбасу привезла?
- Привезла.
- Не відібрали?
Дивне питання.
- Ні!
- Це Хенрік! – представляє німкеня.
- Ханна! – Хернік про дружину.
Посміхаються. Привітні. Ласкаві. Бездітні. Гарний будинок. Виходить – багаті.
Мені двадцять п’ять. Здорова. Вмію народжувати…
Усе неофіційно. Без пробірок. Хенрік з Ханною домовились. Вона не ревнуватиме. Мені він огидний. Мушу терпіти. Скоріше б.
За місяць занудило.
- Вітаю! – Хенрік до Ханни.
- Вітаю! – Ханна до Хенріка.
- Мамо! Коли приїдеш? – старший телефоном.
- В червні. – відраховую дев’ять місяців.
- Чекаємо. – плачуть обоє.
Живу добре. Їм досхочу. Гуляю щодня. Приймаю вітаміни.
Три місяці. Думаю про гроші. Десять тисяч. Непогано.
П’ять місяців. Дитя ворушиться. Люблю. Багато думаю. Не про гроші.
- Хочу відмовитись. – заявляю взимку.
- ?!?!?! – блискавки з очей.
- Це моє. – тримаюсь за живіт.
- Наше. – віднімають мою руку.
- Моє. – стверджую.
- Ти ніхто. – нагадують.
Віза на два тижні. Згоріла давно. Я ніхто. Мене немає.
Всі чекають. Мої діти. Мої німці. Я.
- Тебе оперуватимуть. – повідомляють.
- Я сама. – запевняю.
- Малюкові так краще. – все вирішено.
- Я сама. – благаю.
- Не варто його бачити. – справжня причина.
- Мій хлопчик. – ніжно.
- Наш хлопчик. – ствердно.
Повертаюсь додому. В рефрижераторі. Холодно. Інакше не можна. Я нелегалка. Німці заплатили. Свіжий шрам болить. Гроші в торбі. Кавалок у горлі. Гріх на душі. Діти чекають. Скоро. Скоро…
