Після танцю вони стоять поруч. Таня аж тремтить і продовжує пити коньяк чарка за чаркою. Безкоровайний лише сік. Вже продумав тост, хороший тост, з балансом компліментів до господарів і кількома жартами, які б мусили ті компліменти лише прикрасити. Безкоровайний знає, що похвала з гумором і виглядає краще і цінується більше, аніж тупе дуполизання. Десь за годину, коли знайти у залі людей, що ще можуть хоч якось ворочати язиками, важко, Безкоровайному вручають мікрофон. Він робить паузу, щоб всі замовчали, потім починає говорити тост. Тричі його переривають регіт та оплески, а по закінченню лише оплески. Це був найкращий тост банкету, так само, як і виступ його завтра буде найкращим.
Далі знову танці, Таня вже ледь тримається на ногах, Безкоровайний підхоплює її, веде геть з ресторану. У ліфті вони починають цілуватися. Вона пахне квітами, в неї такі свіжі губи і цнотливий язичок. Безкоровайний притискає її до себе і цілує. Чим далі, тим палкіше. Те саме і по дорозі до номеру, і в самому номері. Безкоровайний її роздягає, вони палко цілується, вже повністю роздяг її, поліз у валізу за презервативом, в нього завжди були з собою презервативи, бо не збирався робити помилок у часи СНІДу. Знайшов у потайному відділі, дістав, відірвав кришку, спустив штани. Чув, як Таня збуджено дихає на ліжку. Вже йшов до неї, коли задзеленчав телефон. Її. Нав’язлива солодка мелодія. Безкоровайний згадав, що така сама була у одного молодого викладача з їх кафедри, який поставив цю мелодію на дзвінок від жінки. Раніше мелодія видавалася йому занадто нудотною, але зараз саме те, що треба. Дивиться на її рожеві соски, он як вони заметалися, одягає презерватив, пірнає до неї, щоб схопити і кохати. У передчутті того райського моменту, коли ввійде в неї, коли зробить перший рух. Та тут Таня наче прокидається. Зненацька підхоплюється з ліжка, вислизаючи з обіймів професора. Починає хапати одяг, розкиданий на підлозі. Вони нахиляється, він бачить її зад і квітку її піхви, він так і думає «квітку», він відчуває себе бджолою, якій потрібна узяти нектар з цієї квітки. І жало є! Він кидається до Тані. Не проти увійти в неї стоячи, кладе руки на її стегна. Вона виривається, таки намагається одягти хоч щось, але руки її не слухають. Виривається від нього забивається у закуток біля вікна, підгинає ноги, ховає обличчя у колінах, красивих засмаглих колініх і починає скиглити:
- Додому! Додому! Ну будь-ласка! Додому! Додому! Ну будь-ласка! Будь-ласка!
Мелодія все грає, Безкоровайний хоче Таню. Присідає поруч, починає заспокоювати, гладити голову. Він же досвідчений викладач, він переконає її. Він зніме напруження і він матиме секс.
- Тихо. Тихо! Чого ти? Все добре. Не хвилюйся. – Безкоровайний намагається долізти до її рота, щоб поцілувати, але вона ховає обличчя.
- Додому! Додому! Ну будь-ласка! Додому! – вона п’яна, дуже п’яна. Безкоровайний лає себе, що вчасно не зупинив її. І коли вона встигла так накидатися? – Ну будь-ласка! Додому! Додому! Будь-ласка! – скиглить дівчина.
- Ти п’яна, тобі не можна додому. Залишайся тут вранці підеш. Зараз вже майже північ. – бреше Безкоровайний, бо на годиннику лише десята. Він хоче запропонувати їй повернутися в ліжко, а там вже справа техніки розбурхати її. Не відступить! Він вже сам занадто розійшовся! Оце бігає з презервативом на члені! Вона буде його! Починає цілувати Таню. В неї ж такі розкішні губи. Вона наче відповідає, він відсуває її ноги, обнімає, притискає до себе, ось все зараз буде добре! Він майже відносить її до ліжка, вкладає, лягає зверху, розсіває її ноги, вже ось-ось, коли знову та мелодія, яка чомусь діє на Таню неправильно! Не розслабляє, а напружує!
Вона знову починає вириватися.
- Ні! Ні! Ні! Додому! Ну будь-ласка! Додому! Ні!
- Чому, ні? – дратується Безкоровайний та притискає її руки до ліжка. Дівчина звивається під ним наче змія.
- Саша, Саша, я не можу, Саша! Додому! Додому! Ну будь-ласка, додому! Відпустіть! – скиглить вона. Крутить головою, стогне, плаче. Він хоче її, намагається ще заспокоїти, навіть хоче війти в неї, але відчуваю, що вона напружилися. А ще починає кричати. І Безкоровайний відступає. Він тверезий і хоч як хіть не вирує в ньому, але розум є. Не хоче скандалу зі зґвалтуванням. Він занадто багато витратив сил, щоб досягти те, що має, аби заради якоїсь тупої хіті втратити це. Ні! Він відпускає її, вона підхоплюється, стає під стіною. Тремтить. Гола, беззахисна, приваблива. Безкоровайний дивиться на неї з ліжка. Він би так і кинувся до неї. Але стримується.
- Хочеш йти додому – йди. – каже він роздратований і невдоволений. А ще член стоїть. У шатах запобіжнику. Фігня!
Таня починає одягатися. Не може попасти ногами у труси, то просто одягає спідницю, блузку, уникає його погляду, уходить, майже тікає.
- Вибачте. – шепоче наостанок.
- Та пішла ти, суко! – хоче крикнути він їй у слід, але не кричить. Стримується.
Стукають двері. Безкоровайний лежить. Треба чимось зайняти себе, щоб уникнути непотрібних думок про те, що його прокинули. Безкоровайний же все зрозумів. Ота мелодія з телефону, це, мабуть, дзвонив її хлопець. І Таня прийшла до тями! Ось ця п’яна аспірантка, вона виявилася вірною своєму хлопцю чи чоловіку, тому драному Саші. Вона втекла з ліжка, хоч вже все було на мазі! А його жінка, його Ліна, зрадила зі стриптизером! Причому ось ця Таня, вона ж ще раніше вирішила переспати з ним, але не наважувалася, то і хлистала коньяк, щоб забити собі памороки. Вона розуміла, що зраджує! А його жінка, його жінка вже два місяці наставляє йому роги і їй для цього не треба напиватися!
Безкоровайний гепає кулаком по ліжку. Хіба він заслужив це? Чому життя таке несправедливе? Якийсь лох має дівчину, яка навіть п’яна згадує про нього, а ось він, Володимир Безкоровайний, молодий доктор наук, хороший вчений, але йому жінка зробила роги зі стриптизером!
Безкоровайний підхоплюється, ходить номером. Його переповняє злість, лють, хіть. Але емоції не мусять керувати. Він має запропонувати якусь розумну альтернативу. І він сідає за ноутбук. Працювати над докладом. Йому плювати на цю тупу ідиотку Таню! Прийти в номер, цілуватися по дорозі, дозволити зняти труси, а потім втекти! Згадала про якогось Сашу! Сучка! Та пішла ти! Може треба було її не відпускати? Узяти, не дивлячись ні на що? Безкоровайний скрипить зубами, а потім заспокоює себе, що все вчинив правильно. Ні, він не дозволить собі зруйнувати своє життя. Занадто важко все в житті йому давалося! Ні, він не накоїть дурниць! Та пішла та Таня подалі! Викине її з голови! Важливіше зробити зараз блискучу доповідь, яка принесе премію! Ось що важливо і ось чого він досягне!
Безкоровайний скинув так і не використаний презерватив та сів за лептоп працювати. Але ніяк не міг зосередитися. У нього стирчав член, а розпалена уява виштовхувала у свідомість то цицьки, то ніжки, то ротик. Безкоровайний намагався бути сильнішим за спокусу. Крутив головою, продовжував працювати, потім подумав, чи не піти у ванну та подрочить. Так, він завжди вважав тих, хто дрочить невдахами. Але останнім часом вимушений був це робити, бо разу на тиждень, як у них встановилося з Ліною, було замало його квітучому організмові. Вже підвівся, зайшов у ванну, світло там не вмикав, залишив трохи відкритими двері. Боявся якоїсь прихованої камери, а у темряві спробуй щось зніми!
Коли задзеленчав телефон. Перша думка була, може Таня передумала? І він зрадів. Кинувся з ванної, у нього перед очима знову були її губи. Але згадав, що не давав їй свого номера. Прочитав з дисплею «Калюжний». Що йому ще треба?
- Слухаю!
- Володимире, мені тут сказали, що ваша дама пішла. А ми тут у сауні і в такій чарівній компанії. Квітник, чесне слово! Підходь! Ліфтом на нульовий поверх, а потім праворуч. – Калюжний був вже п’яний, чувся дівочий сміх. Безкоровайний збирався брехати, що зайнятий, що з Танею, добре, що не встиг. – То як?
Безкоровайний чув той звабливий, блядський сміх. В нього стоїть член. Та якого біса?
- Зараз буду.
Він навіть ноутбук не вимикав, одягся у спортивний костюм, шикнувся одеколоном і пішов. У сауні було десь два десятка учасників конференції, самих впливових і безліч дівчаток на будь-який смак.
- Володимире! Обирай на свій розсуд. – шепнув йому Калюжний.
У Безкоровайного аж очі розбіглися. Білявки і брюнетки, високі і маленькі, фігуристі і пласкі, всі у великих білих рушниках, наче цукерки, які треба було розгорнути. Он як усміхаються, сучки! Частина дівчаток вже сиділа на колінах гостей, це були зайняті, частина чекала на вибір. Безкоровайний вподобав одну, яка була трохи схожа на Таню. Таки хотів трахнути її. Присів поруч, вона щось зацвірінькала, якісь дурниці, але голосок приємний. Піднесла чарку. Безкоровайний показав на сік. Не пити. Йому не можна пити і все. Крапка.
- Ти якийсь напружений. Може підемо, я зроблю тобі масаж? – спитала дівчина.
- Пішли. – кивнув він. Вийшли з зали, там був коридор і багато дверей. На деяких висіли бирки «Зайнято». Дівчина дійшла до першої двері без бирки, зайшла туди. Невеличка кімната з великим ліжком.
- Душ приймеш? – спитала дівчина.
- Давай.
У душ пішли разом, там вона почала смоктати, потім перейшли у ліжко. Вона ротом одягнула на член презерватив, кохалися. Потім ще і ще. Коли Безкоровайний зрозумів, що задовільнився, то повернувся до номеру. Спокійний та спустошений. Сів за доклад. І працював над ним майже до шостої ранку. Потім перечитав і задоволений влігся спати.
Прийшов у конференц-зал рівно о десятій, свіжий і сповнений сил, хоча і спав мало. Своїм виглядом разюче відрізнявся від спухлих після алкоголю колег. Почалися виступи, не такі активні, як першого дня, але тільки до того моменту, поки на трибуну не вийшов Безкоровайний. Почав виступ і зал ожив. Оплески, сміх і напружена мовчанка, коли всі ловили його кожне слово. Краєм ока побачив у залі Таню. Вона сиділа на задньому ряду, наче ховалася від нього. Дурепа. Він згадав вчорашню дівчину. Вона вміла порадувати чоловіка. Хіба ця Таня змогла б зробити таке? Та ніколи! Чортова задротка! Безкоровайний відвів погляд і продовжив виступ, майже миттєво забувши про Таню. Вів далі, нарощував оберти, він же знав, що фінал виступу має бути феєричним, наче оргазм. І він так розповідав про своїх улюблених скіфів, що весь зал аж тремтів від задоволення. А потім вибухнув оплесками. І ні в кого не було сумнівів, кому дістанеться премія за найкращий виступ.
Після Безкоровайного доповідало ще кілька вчених, один з них чесно сказав, що конференцію можна було закінчувати після доповіді Володимира і зал знову аплодував. Безкоровайний почув, як вібрує телефон. Подивився, хто це, виявилося, що Ліна. Не відповів. Передзвонив вже на перерві для кави.
- Привіт, ти дзвонила. – уява намалювала йому, як жінка стоїть на колінах перед своїм стриптзером і смокче тому, а оце відривається від члену до слухавки. Безкоровайний відвернувся до стіни, бо зблід і стиснув зуби.
- Привіт, милий, коли будеш вдома? – невинне питання, але Безкоровайний лише криво посміхнувся. Мабуть, хоче привести додому коханця, оце і дізнається, щоб не попалитися.
- Післязавтра вранці.
- Повертайся, я за тобою скучила. – від цих слів, нахабної і безсовісної брехні Безкоровайному аж паморочиться, він впирається лівою рукою об стіну, щоб не впасти. Відчуває, як гупає кров у голові, заспокоїтися, треба берегти нерви.
- Добре. – ледь вимовляє він.
- Ти не можеш говорити? – питає Ліна, явно не вдоволена його лаконічністю.
- Так, конференція.
- Добре, я передзвоню увечері.
Він стоїть з телефоном і думає, чого це Ліна стала така турботлива. Сучка! Сучка! Зі стриптизером! У Безкоровайному піднімається така хвиля ненависті, що якби ось зараз він би їх побачив, то вбив би.
- Володимире, все нормально? – це Калюжний.
- Так, нормально, консультував аспіранта. – Безкоровайний намагається посміхнутися і відчуває, що не може. – Треба відправити мейл, я скоро. – йде до ліфтів, хоче сховатися у номері.
- Обов’язково повертайтесь, бо ж зараз будуть вручати премії. – нагадує вже в спину Калюжний.
Безкоровайний ледь стримується, щоб не побігти, так йому хочеться сховатися від усіх. Оце падіння з вершини було дуже болячим. То йому всі аплодували і він виблискував інтелектом, а то йому дзвонила жінка, брехала йому і він був ганебним рогоносцем.
Забіг до номеру, впав у ліжко і лежав хвилин п’ять. Оце так би і лежав далі, але він відповідальний і розумний, він не дозволить собі неправильних вчинків. Підвівся, зробив кілька десятків глибоких подихів, щоб заспокоїтися. Подивився на себе у дзеркалі. Виглядав майже ідеально. Подобався сам собі. Він – успішний. Він досяг усього сам і він нікому не дозволить зруйнувати свій успіх.
- Вперед! – каже він сам собі і виходить з номеру. Біля входу до конференц-залу зіштовхується з Танею, яка, вочевидь, десь ховалася, чекала, поки всі увійдуть, щоб потім прошмигнути і сісти у кутку. Вона бачить його і червоніє, він байдуже киває їй і проходить поруч. Йому плювати на неї. Так само, як і плювати на Ліну. Вони не варті його. Заходить до залу, там вже починають підводити підсумки конференції, потім вручають премію. Першу, звісно ж, йому, оплески, представник «Елефанту» каже, що хоч був далекий від історії, але у викладі Безкоровайного, це так цікаво, що аж пожалкував, що пішов у бізнес, а не в науку. Знову оплески. Безкоровайний відповідає щось про взаємодію бізнесу та науки, знову оплески. Ще кілька коротких виступів, потім організатори нагадують, що зранку виїзд до археологічної експедиції, яку фінансує «Елефант». О сьомій від’їзд. Хтось питає про сніданок, кажуть, що він буде чекати на місці. Ще якісь організаційні питання, потім вечеря.
Безкоровайний в оточенні колег, спокійна розмова, спочатку за столом, потім у зручних кріслах поруч. Колеги випивають, Безкоровайний сьорбає зелений чай без цукру. Думає, що хоче жінку. Можна було б вполювати когось і тут, якусь іншу Таню, яка б радо лягла під нього. Але він хоче щоб все було просто. Оце б когось зі вчорашніх дівчат. Як би на них вийти? Питає у Калюжного, він же спеціаліст. Той обіцяє все вирішити.
- Тільки це ж буде за гроші. Вчора оплачувала все корпорація, а сьогодні вже кожен сам. – попереджає.
- Ну звісно. Скільки?
- Зараз дізнаюся.
За кілька хвилин Калюжний відводить Безкоровайного до бару. Там сидять з десяток дівчат. Можна вибирати. Безкоровайний тицяє пальцем у дівчину, схожу на його перше кохання. Те перше кохання покинуло бідного відмінника Володю заради крутого хлопця на червоній спортивній машині. Тоді здавалося, що це був правильний вибір. Але зараз крутий хлопець вже років десять, як лежить на цвинтарі, у першого кохання двоє дітей, щоб прогодувати їх, перше кохання підмиває дупи старим у Італії. Блиск швидко минає, це Безкоровайний добре знає, як історик і як розумна людина.
Піднімаються з дівчиною до номера, займаються сексом. Вона каже, що може залишитися до ранку. Але це йому непотрібно. Розплачується і виставляє за двері. Влягається спати. Спокійний, без тих болячих думок про те, що йому завдано удару. Не йому! Ліна буде жалкувати, що вчинила так. А він – ні. І крапка.
Вранці прокинувся о шостій. Завжди прокидався без будильника, у той час, у який хотів. За це вміння його у гуртожитку дражнили Штирлицем. Прийняв душ, поголився, почистив зуби, одяг джинси та сорочку, бо ж всіх попередили, що форма одягу неофіційна, їхали ж на природу. Сів до автобусу одним з перших. Їхали десь годину, зупинилися у мальовничому місці – на пагорбах, порослих лісом. Їх зустрічали археологи, які відразу повели показувати свої здобутки. Розкопки велися на високому рівні, дуже професійно, було вже немало знахідок. Що і не дивно, бо на пагорбах була велика група скіфських поховань, що охоронялася законом, як історична пам’ятка.
Учасники конференції дивилися на німецький реманент археологів, акуратні будинки на колесах, у яких вони жили, ідеальний порядок на розкопі. Всі сходилися на тому, що подібного рівня розкопок немає на всій території колишнього СРСР. Коли всіх запросили на сніданок. Столи стояли у березовому гайку поруч, столи багаті, то всі швидко перемістилися туди, встигли вже зголодніти. Лише Безкоровайний не пішов до столів. Полазив розкопами двох курганів, ще раз передивився знахідки, потім пішов до краю пагорба. З нього було видно ріку, над якою стояли інші пагорби, де зараз гуділа важка техніка.
- Це ми там добуваємо сировину. – сказав представник «Елефанту», той самий, що вчора вручав Безкоровайному премію. А зараз он підійшов до нього.
- А ті пагорби хіба не відносяться до археологічної пам’ятки?
- Ні, тільки ці.
- Дивно. – Безкоровайний стинає плечима.
- Що дивно?
- Ну, скіфи завжди обирали для поховань місця біля річок. Та і пагорби ті вищі. До того ж, наскільки я пам’ятаю, тут мусила бути група з півсотні курганів, а їх в наявності тільки чотири. І знахідки якісь сумнівні.
- Що значить сумнівні?
- Чомусь багато залишків кераміки з Криму. Торгові зв’язки існували, але навряд чи аж сюди з кримських міст везли горщики. Таке враження, наче хтось скупив пару кілограмів барахла з-під Ольвії чи Херсонесу, та й розкидав тут. – каже Безкоровайний і дивиться на представника «Елефанту». Той посміхається.
- Можна вас запросити пройтися, погуляти тут?
Безкоровайний здивовано дивиться.
- Погуляти?
- Так.
- Ну, ходімо.
Вони йдуть стежиною по краю пагорбів. Безкоровайний бачить десятки вантажівок, що везуть щось біле з пагорбів над рікою. Зупиняється, кривиться, наче намагається щось зрозуміти.
- Слухайте, невже це дійсно так? – питає вчений.
- Що?
- Кургани були на тих пагорбах. А вам треба було починати здобич. І ви просто нагнали техніку сюди, нагорнули тут кургани і тепер їх досліджуєте! Ну точно, це так і було! – Безкоровайний аж руками розводить, приголомшений нахабністю маневру.
Представник «Елефанта» посміхається, підходить ближче.
- Знаєте, Володимире Ігоревичу, я не буду вас дурити, бо ви розумна людина і спеціаліст у своїй справі. То визнаю, що все так і відбувалося. За тим виключенням, що ми зрізали кургани з тих пагорбів і перевезли землю сюди. Якщо у ній щось було, то воно залишилося і буде знайдено.
- Слухайте, це ж археологічна пам’ятка!
- А це – бізнес. – представник вказує рукою на череду вантажівок з повними кузовами. – Зрозумійте, ми не варвари, які хотіли будь що знищити ті скіфські кургани. Просто так трапилося, що саме під ними була та сировина, яка нам потрібна. Саме там. Тільки там. Якби у іншому місці, ми б добували у іншому, але місце виявилося одне. То в нас не було виходу.
- Але як ви отримали дозвіл?
- Просто. Археологічна пам’ятка дивовижним чином перемістилася з тих пагорбів на ці. Ось і все.
Безкоровайний згадує якесь американське кіно про те, як чесний журналіст дізнається про якусь страшну таємницю великої корпорації і та його вбиває. Ось вони зараз у лісі, навколо нікого, представник «Елефанту» дістає з піджака пістолет з глушником і… Дурниці! Маячня!
- Навіщо ви все це мені розповідаєте? – питає Безкоровайний.
- Бо хочу запропонувати вам роботу.
- Що?
- Посада наукового консультанта археологічних проектів нашої компанії.
- Розкопування тільки-но нагорнутих курганів?
- Двадцять тисяч доларів на рік. Таку зарплатню ми вам пропонуємо.
Безкоровайний дивиться на представника і зненацька відчуває себе проституткою, тою дівкою, яку він купив вчора. Ось його, доктора наук купують так само. Тобто за інші гроші, але купують! Наче блядь!
- Ви хочете мене купити?
- Ні, ми пропонуємо вам співробітництво.
- Хочете прикритися мною?
- Ні, хочемо використати ваш авторитет. Ваш великий науковий авторитет. Тому і розмір зарплатні саме такий.
- Боїтеся, що хтось дізнається про переніс? Інспекція по охороні культурних пам’яток?
- Вона сама. Вони тиснули нас на величезний хабар. Ці люди подумали, що схопили бога за бороду. Але ми не кокаїном торгуємо, щоб платити усім. І ми прихильники конкуренції. Ми знайшли інший шлях вирішення проблеми, залишивши інспекцію з носом. Вони, можливо, спробують якось нас провчити. Але зробити це їм буде дуже важко, якщо на нашому боці будуть найкращі вчені України і, зокрема, – ви.
- Ви пропонуєте мені монетизувати авторитет?
- Ну, десь так. Це наша політика, запрошувати до співробітництва найкращих професіоналів. Ви – найкращий. Ми знали це раніше, переконалися вчора, ну і сьогодні теж.
- Що від мене вимагається, як від консультанта?
- Письмова оцінка рівня проведення розкопок. Публікації у науковій пресі. При необхідності виступи та експертиза, це якщо інспекція піде у атаку.
- Я не хочу залишати Київ.
- Звісно, ні. Наша робота не буде вас сильно відволікати.
- Тобто вам більше потрібно моє ім’я, аніж я.
- Саме так. І я не наполягаю на миттєвій відповіді. Дам вам на ознайомлення контракт. І добу-дві на роздуми.
- Тобто у мене є вибір? – питає Безкоровайний.
- Слухайте, ми ж не бандити якісь, щоб притискати людину до стінки! Звісно є. Якщо ви відмовитеся, то звернемося до когось з ваших колег. Хоча, чесно кажучи, ми б хотіли співпрацювати саме з вами.
Безкоровайний думає. Попереду розлучення. І йому знадобляться гроші. А тут така можливість. Так, справа виглядає не дуже чистою. Але… Ну і що, якщо він вчинить по совісті і відмовиться. Що це змінить? Нічого! Так само, як нічого не змінило те, що він був вірним Ліні і не зраджував їй. Майже не зраджував. І що? Вона загуляла зі стриптизером! І він може засунути собі ту вірність хоч в сраку. Не хоче робити помилку ще раз. Він згоден. Двадцять тисяч доларів на рік! Це дозволить йому вирішити купу проблем. Двадцять тисяч! Він вже збирається погодитися, але згадує, що треба поторгуватися.
- Я б хотів отримати фінансування на самостійні розкопки. У вас там наче були на це гранти.
- Тобто, концептуально ви згодні?
- Так.
- Добре. Увечері я передам вам контракт, а щодо грантів ми зустрінемося і побалакаємо вже у Києві. Коли вам зручно?
- Давайте у наступний понеділок.
- Добре.
Представник протягнув Безкоровайному руку, потиснули.
- Ну що, ходімо, поснідаємо.
- Так. – кивнув Безкоровайний.
Коли прийшли до столів, там вже було весело і гамірно. Безкоровайний поїв ракової зупи і забалакав з казахським колегою про скіфів. Сніданок тривав чи не до обіду, аж поки ситих і п’яних вчених не повезли до Журб, де розвели по номерах відпочити. Біля входу Безкоровайний побачив Таню з якимось хлопцем, високим, повнуватим, чорноволосим. Виглядав, як тюхтій і Безкоровайний переконався, що та Таня дурепа, не дивлячись на губи, коли заради такого бевзя відмовилася від нього. У номері сів працювати, ближче до вечора ще пішов побігати. Повечеряв, о десятій автобус виїздив з Журб. Ще був час, Безкоровайний здав номер і сів біля бара. Хотів подивитися пошту, коли виліз логін жінчиної скриньки. Відкрив її. У останньому листі Ліна писала своєму стриптизеру, що не чекала від нього такого. Що міг би просто попросити грошей, а не красти її годинник і прикраси. Погрожувала звернутися до міліції і казала, що між ними все закінчено.
Безкоровайний посміхнувся. Так їй і треба, сучці. Обікрав стриптизер! Колись їх проректора по виховній роботі обікрала проститутка. Щось підсипала у келих, проректор заснув, а проститутка забрала з квартири дві великі торби речей. Серед іншого і шубу жінки проектора, а також її прикраси. То проректору довелося звертатися до міліції, був скандал. Проститутку знайшли, почали допитувати, а потім виявилося, що у неї на рахунку кілька таких випадків і одному бідоласі перелила снодійного, то він сконав. Тобто пощастило проректору, що хоч живий залишився.
Безкоровайний уявляє, як жінка роздратувалася на коханця. Вона не любила залишатися у дурнях. Якось їх обікрали у Барселоні, так Ліна ледь від люті не луснула. І зараз так. А ще вона двічі дзвонила. Безкоровайний не відповідав. Скаже, що забув телефон у номері. Не міг чути її голосу, не хотів з нею говорити.
Ось під’їхав автобус, зайшов у нього і всівся біля вікна. Попросив у дівчини-бортпровідниці мінеральної води, випив півпляшки і заснув. Прибули до Києва вночі. Автобус всіх розвозив. До Безкоровайного треба було робити великий гак, то він вийшов раніше і пішов пішки. Йшов пустими нічними вулицями майже годину. Двері під’їзду йому відчинив заспаний консьєрж, сунув йому червонець за перебитий сон. Піднявся на поверх, відкрив двері квартири. Тихо роздягся і ліг у залі на дивані. Вже почав засинати, коли почув тихенькі, котячі кроки. Так ходила Ліна. Потім поцілунки.
- Чого це ти тут? – спитала Ліна. І далі цілувала. – Пішли у ліжко. – шепотіла вона і терлася цицьками. Вона була без ліфчика. Лише в трусах. Швиденько розстібала йому матню. Вправна, наче шльондра! Напрактикувалася на своєму стриптизерові! Добре що було темно, якби вона побачила його обличчя, то дуже б здивувалася.
Безкоровайний застогнав, бо Ліна почала робити йому мінет. Погнати її, сказати, що все знає і покінчити з цим? Чи дати закінчити? Нехай смокче, сука, нехай смокче! І диви, як добре це робить, з якою пристрастю!
Коли Безкоровайний скінчив, Ліна уляглася поруч і притиснулася до нього.
- Милий, я купила путівку.
- Що?
- Путівку. Поїдемо до Хургади, відпочинемо там десять днів. Я якось заробилася, ми майже не бачимося, це не правильно. Я скучила за тобою. – її рука на його члені.
Безкоровайний криво посміхається, хоче погнати її, а потім аж кам’яніє від простої думки. Що можна зробити вигляд, наче він нічого не знав. Наче нічого не було. Так, він знав, вона зраджувала, але от зараз вона порвала з тим стриптизером, зараз вона смокче йому і хоче їхати з ним на море. Якщо забути, то все залишиться, як було, а було ж непогано. Ніхто не дізнається, що він рогоносець, не треба буде розлучатися, уходити з цієї квартири. Він залишиться успішною людиною. Успішною людиною з грошима.
- Милий, чого ти мовчиш? – питає вона. – Ти якийсь дивний.
Безкоровайний не знає, що відповісти. Ось зараз він мусить зробити вибір. Прямо зараз. Не тікати, не ховатися у думці, що треба подумати. Прямо зараз вирішити. Він важко зітхає.
- Щось трапилося? – питає вона.
- Так. – шепоче Безкоровайний.
- І що? – Ліна помітно напружується.
- Мені запропонували найбільшу зарплатню у моєму житті. – каже Безкоровайний, знаходить у темряві губи жінки, цілує, потім залазить зверху, розсуває ноги і починає кохатися.
Після оргазму вони лежать мовчки, а потім Безкоровайний розповідає їй про «Елефант». Вона цілує його, вони сміються і виглядають цілком щасливо. Далі балакають про Єгипет.
