Голова колгоспу «Червона Зірка» Маковій Крутило ледве не впав із крісла, коли до його контори увійшов повітовий секретар партії, товариш Гримайло разом з секретарем місцевої організації Микитою Мекекалом, який з-позаду товариша Гримайла невинно, наче весняне ягня, дивився на голову колгоспу, нібито хотів вибачитися, що він не знав про відвідини непрошеного гостя.
«Знаю я всіх вас!.. Всі ви б раді, щоб злетіла моя голова, всі ви заздрите, що я купив собі нову машину», - подумав Крутило, але тепер не до роздумів про своїх заздрісників було. Тепер треба думати, як врятувати своє крісло. Господи, скільки він добивався і скільки натратився, поки зайняв цю посаду!.. Скільки корчаг вина та горілки носив знайомим товаришам, а про курей та качок, сметану і ковбаску, то вже нема що й говорити!.. Тільки він та його Варварка знають ціну крісла голови колгоспу. І все це може пропасти в одну мить, бо хто не знає товариша Гримайла?.. Котрий з голів колгоспу не тремтів з переляку, ледь почувши ім’я товариша Гримайла?.. І було чому боятися, бо товариш Гримайло за шість місяців змінив шістьох голів, нібито в нього такий план, кожного місяця «рубати» по одній голові, недарма перелякані голови колгоспів назвали його «Головорізом».
«Якщо він тепер почне контроль, то мені кінець!» - тремтів Маковій Крутило. Та хіба він винен, що кукурудза цього року не вродилася, що більше молока вдоїш від цапа, ніж від корів та овець з його господарства?.. Та хіба товариш Гримайло розуміє це?.. Ні, не розуміє!.. Він одне знає - гримати та кричати. Й почне з того, що я не зумів підживити грунт для врожаю, що не вмію годувати корів та овець, а після того скаже, що я саботажник, шкідник, який не приносить користі партії. І якщо після того я займу посаду бригадира, то значить, що мені пощастило...».
- Як ідуть у вас справи, товаришу Крутило?.. – запитав суворим голосом товариш Гримайло.
- Д-д-д-уже добре, Слава Богу! – перелякано відповів бідний Крутило, і враз почервонів, як рак, жаліючи, що не прожер свого язика, перед тим, як споминати Бога перед товаришем Гримайлом. Видно, сьогодні настала черга і на його голову!..
Товариш Гримайло нібито не почув подяки, принесеної Крутилом Господеві, і продовжував:
- Я дуже радий, що у вас все в порядку!.. Хотів би дуже відвідати ваше господарство, але цим дощем не знаю, чи зможу?.. Мабуть, іншим разом... – щиро жаліючи, зітхнув повітовий секретар.
«Свят, Свят єси Ти, Господи, за те, що шлеш дощ на грішних рабів твоїх!» - трохи не перехрестився Крутило. Слова товариша Гримайла заспокоїли його, і він гордо глянув на Микиту Мекекала. «Бачиш, заздріснику, ще не настав твій час радуватися моїй біді!» - говорив його погляд.
«Ну й пощастило тобі з твоїм „Слава Богу“!» - хитро посміхнувся у відповідь секретар місцевої організації, також радіючи, що все так легко обійшлося, бо інакше мав би й він відповідати перед товаришем повітовим секретарем, і тоді бозна чим закінчився б контроль Гримайла.
Та короткою була їхня радість, бо в дверях почувся стукіт. Не чекаючи відповіді і не знімаючи шапки, увійшов найлютіший їхній ворог – Данило Лопотайло.
«Який чорт приніс його саме тепер?» - ледь не скрхкнув Маковій Крутило. Микита Мекекало також злякався. Вони обидва боялися Лопотайла, бо той нераз погрожував їм, що піде до повітового секретаря, якого знає особисто, і розповість товаришеві Гримайлу про те, як ідуть справи в їхньому колгоспі. Данило Лопотайло й справді був знайомий з Гримайлом, бо він перший в селі став членом партії. Гримайло дуже поважав його за це, і тільки тому, що був неграмотний, він тепер не сидить в одному з крісел, які займають Крутило або Мекекало.
- Радий вас бачити, товаришу Лопотайло! – першим привітався Гримайло і міцно потиснув тому руку. Ми тут якраз розмовляємо з товаришем Крутилом, і я дуже радий, що у вас добре йдуть справи!... Рад би почути і вашу думку, товаришу Лопотайло! ...
Маковій Крутило і Микита Мекекало остовпіли з переляку. Те, що міг налопотати Лопотайло, могло довести їх до великої біди.
- Та про що вам розповісти?.. – запитав радий Лопотайло.
- Ну розкажіть мені про ваших корів, овець і про врожай. Напримір, яка у вас кукурудза?..
«Все, кінець!..» - подумав Крутило.
- Та в нас корови стоять в стайні, наче книжки на полиці бібліотеки...
- А вівці, які у вас вiвцi?..
- Та хіба то вівці?.. То леви, не вівці!.. – трохи не крикнув Лопотайло.
- А кукурудза?.. – поцікавився задоволений почутим товариш Гримайло.
- В нас кукурудза, як телеграфні стовпи!.. – говорив розпалений Лопотайло.
Крутило з Мекекалом розгубилися. Чому Данило Лопотайло, який все погрожував, що донесе на них товаришеві Гримайлу, тепер так хитро, мудро та вдало бреше, щоб захистити їх?..
На прощання товариш Гримайло довго і міцно тиснув руку Маковію Крутилу, хвалив його і обіцяв, що в газеті напише, щоб з нього брали приклад й інші голови колгоспів.
Ввечері Крутило з Мекекалом влаштували гостину з нагоди такої вдачі, запросили і Данила Лопотайла.
- Дякую тобі, «товаришу» Лопотайло, що ти так мудро сьогодні збрехав товаришу Гримайлу і він тобі повірив. Ти найбільший брехун нашого села, Даниле! – напівп’яний Крутило луснув Лопотайла по плечу.
- Хто б повірив, що ти на нашому боці?.. Ми думали, що ти йому скажеш всю правду!.. – розсміявся Микита Мекекало.
- Як?.. Я ж не брехав нічогісінько товаришеві Гримайлу, я йому чисту правду сказав! – здивувався Лопотайло, не розуміючи чому його називають брехуном.
- Ха-ха-ха!..- розсміявся Маковій Крутило. - Ти молодець, Даниле!.. Ха-ха-ха!.. Так брехати я не зміг би!..
- Корови, як книжки на полиці бібліотеки!.. Ха-ха-ха!... – розсміявся й Микита Мекекало.
- Вівці - не вівці, а леви!... Ха-ха-ха!.. – плескав себе по колінах Крутило.
- А кукурудза, як телеграфні стовпи! – додав Мекекало.
- Та хіба це брехня, хіба наші корови, не стоять в стайні, як книжки в бібліотеці?.. Приперті одна до іншої, тільки шкіра та кості, спробуй вивести одну, то поваляться всі!.. – розсердився Данило Лопотайло. - А вівці?.. Хіба то віці?.. Та ж на них навіть вовни немає, тільки трохи на шиї, та на хвості, як у левів!.. – розкричався Лопотайло. - А щодо кукурудзи, то вона зійшла так рідко, як телеграфні стовпи, п’ятдесятиметрова відстань поміж стеблинами!.. Чорт би вас забрав!.. Ви ще мене брехуном робите?!.. – плюнув сердито Данило Лопотайло і покинув «партійну гостину», грюкнувши за собою дверима.
