Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2466
Творів: 44253
Рецензій: 86415

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Ніч вироку. Жрець із ягням.

© Наталка Ліщинська, 30-03-2010
“...священик покликаний служити... дім Сущого* не може бути торжищем...” Ледь примруживши очі, старий слідкував за ниткою міркувань співрозмовника. Він уже встиг втомитись від нагромадження піднесених слів. Але не переривав молодика, хоч слухав менш уважно, проте цінував його, як мимовільного спасителя від своєї нудьги. Діяльна натура сивоголового садукея**, стрижнем якої слугувала бурхлива енергія, незмінно шукала, куди прикласти себе поночі.

Адже безсоння присмокталось до нього набридливим причепою вже віддавна. Спочатку воно його вимучувало, але то було давно, замолоду. З роками садукей навчився перемагати безжального ворога, котрий щодоби знущався з нього, неквапом цідячи крізь густе плетиво сита часу довгі ночі. Старець зумів обернути невблаганне безсоння на свою користь. Він завжди викручував будь-яку ситуацію так, щоб видерти свої відсотки зиску в непоступливої скнари - долі.

От і зараз, знаючи, що не засне, призначив цю зустріч на пізню годину (то ще й зайвих свідків можна уникнути). А раз так, чому би не познайомитись із чоловіком, про якого пішов розголос.

Те, що слід налаштуватись на важку розмову, старий розумів та намагався зібрати про цю новоявлену зірку натовпу – о! скільки він їх уже бачив – якнайбільше відомостей. Висновки зробив: “Розумний і небезпечний. Треба на нього глянути.”  

Розмисли Анни***, сивочолого голови старовинного роду, текли паралельно до слів молодого приблуди, ватажка строкатої зграї послідовників. “Юдеї – це Храм, - міркував старий, подумки розбиваючи аргументи співрозмовника, - а Храм – не так будівля, як священики, котрі тримають увесь нарід вкупі.

Наші вороги приходять й відходять, а народ залишається, бо Храм тримається на нас, на священиках. Нехай римляни волають, що їхній Рим вічний. Хай думають, що ми впокорені й слабкі. Змія теж проти людини виглядає малою, та вжалить у стопу й великий чоловік впаде ниць. Отак і Рим нагадує людину, що необачно занесла ногу над своєю смертю. Дурні проклинають мене за те, що я гну шию перед римлянами... Тільки чого вони досягли непокорою? Нових легіонів на нашій землі! Так, я посміхаюсь до римлян, схиляю голову, терплю і чекаю слушного моменту, хоч як важко.

Я ж такий тягар на себе взяв, за це ноги треба цілувати! А він дорікає дрібницями на кшталт торгівлі в Храмі! Якщо священик не житиме у достатку, то почне вишуковувати засоби до існування, а не берегтиме Закон. Моя родина тримає Храм... Та й Єрусалим. Зараз Юдея – то я! А цей волоцюга... Теж мені учитель знайшовся...”

Всіх вождів юрмищ Анна поділяв на кілька видів. Перші – то божевільні, які верзуть щось малозрозуміле, згадуючи при тім Вічного. Отих схиблених легковірні людці, що часто-густо майже нічим не відрізняються від своїх недолугих проводирів, оголошують пророками. Найнебезпечніші серед дурників - несусвітні хитруни, які своє гаспидне лукавство застосовують іноді просто неперевершено, підбиваючи малоосвічений люд на бунти.

Їх багато розплодилось останнім часом... Сунуть і сунуть до Єрусалиму. Боротись із ними марно. Як можна воювати з хмарами сарани, що їх приносить вітер? Це лихо минеться, треба терпляче перечікувати навали щоразу нової, а проте - незмінно однакової, людської комашні.

Наступні – розумники, що використовують тих таки людей, аби здобути гроші. Чи владу. Або й і те, й інше. Якщо вони самі себе не “спалять” на чомусь, як часто бува, то їх можна перемудрувати.

Старий садукей, що за довге життя зумів накопичити казкові багатства та нечувано зміцнити становище своєї родини – сам був першим, й п’ятьох синів вивів у люди, а тепер зять – первосвященик, котрий керує у Храмі (гм-м... всі знають, що насправді завжди управляв і зараз продовжує кермувати він - Анна, а не чоловік дочки), відав про таємні важелі, котрі слід натискати у відповідні моменти, щоб пошити у дурні найрозумнішого суперника.

У найгіршому випадку варто купити такого, поділитись із ним, кинувши, наче кістку псові, якусь хлібну посаду при Храмі. Дідуган тут же доречно згадав: “Сотник****  Ізмаїл хворіє...здається, вже й при смерті. Якраз місце звільниться, будуть дрібні переміщення, отже, щось знайдеться і для цього галілеянина...”

Садукей ненавидів третіх – одержимих ідеєю, захоплених до самозабуття якоюсь примарою. То найнебезпечніша, хоч і малочисельна група. Та на них у старого теж рада була. Крайній... гм-м-м... засіб... Проте, віддані ідеї до безтями – велика рідкість. Найчастіше фанатикам усього лише відповідну ціну треба запропонувати. Хоч інколи вони правлять захмарну. Часом таки дешевше обійдеться той вимушений крайній спосіб...

“Ніч досить холодна”, - втрачаючи цікавість до візаві, подумав Анна та його зморшкуваті долоні, схожі на пазуристі скоцюрблені пташині лапська, мерзлякувато пірнули у складки одягу, ближче до старечого, але ще живого, атож і теплого, тіла.

Садукей вже наслухався цього прибульця та пришпилив до нього умовну ціну, визначив, до якої з категорій слід віднести.

Безперечно, не вар’ят. І начеб не фанатик, слиною не бризкає. Хоч очі... світяться... Але говорить просто й переконливо, впевнено й спокійно. Заслухаєшся! Тепер Анна розумів, як непоказний худорлявий... ні, навіть хирлявий з виду чоловік захопив натовп своїми промовами.

Старий також оцінив сміливість цього вихопня, який зумів оглушливо прокричати про себе на весь Єрусалим. Він настільки нахабно діяв у Храмі, розкидаючи товари крамарів, що залишалось хіба  помилуватись відважністю хитруна. Вистава роз’ятрила глядачів! Звістка облетіла місто, обростаючи плітками, вигаданими подробицями, а вороги Анни відразу підхопили і рознесли новину про витівку галілеянина в Храмі.

“А він хороший актор! Вовк у овечім руні, що прибіг із задрипаної Галілеї до Єрусалиму за своєю часткою. Ач, який благий вираз на обличчя натяг, так натхненно розпатякує про Храм, про призначення, про спасіння душ...

Мудрагелик, що шукає собі тепленьке місце під сонцем? Ну що ж... Небезталанний шахрай! Таких, як він, краще зараховувати до прибічників, ніж до ворогів. Треба приручити цього заброду, прикормити його, Храм утримує чисельну челядь, прогодує ще одного”, - дійшов до висновку Анна.

- Ні! – тихо, але твердо відмовив зайда старому.
На гачкуватому носі патріарха роздулись ніздрі, нервово сіпнулась щока, та за мить він посміхнувся, старанно ховаючи лють, здивування й презирство. Тільки в очах старого горіла злоба: “Торгуватись зо мною?!. А й дійсно - сміливець!”

- Ісусе, - лагідно, із батьківськими нотками у голосі промовив Анна, - Храм об’єднує всіх, якби не ми - священики, надії вже не залишилось би. Минають століття, а народ живе, бо так хоче Вічний, що покликав нас служити Йому, стерегти Закон і поставив над людьми, аби ми врятували їх.
- Нарід гине, бо спить його заколисана душа... Вона завмерла і починає гнити.
- Це не так, - із фальшивою м’якістю гнув свою лінію старий, - то лише сон, життєдайний сон. Після необхідного перепочинку пробудяться сили народу, тоді згинуть вороги і засяє нам сонце перемоги. Ми бережемо нарід до кращих часів, - садукей вирішив, що настав слушний момент, аби запропонувати нову, трохи вищу ціну, - Мені потрібні розумні, молоді, енергійні люди при Храмові...
- Не варто... - сумний голос співрозмовника несподівано перервав пропозицію патріарха.

Молодик втомлено прикрив повіки, а старий витріщився на його бліде виснажене обличчя. Анна ледь стримав напад гніву, приголомшений такою неповагою шмаркача: “Що він собі дозволяє?! Перервати мене, найвпливовішого чоловіка в Єрусалимі! Та я кілька десятиріч (вилупка тоді ще й на світі не було!) тримаю в своєму кулаці слабких, скеровую віжками сильних – і все заради народу! Ночами не сплю! Аж тут якийсь зелений обшарпанець-галілеянин сіпається вчити мене?!”

Вогнисто-червона лють клекотала всередині, садукей подивився на свої долоні, котрі щойно розпростались із кулаків та тепер виразно тремтіли, й хутко сховав руки під тонку шерсть верхнього хітона, хоч йому вже не було холодно, радше – навпаки. Ісус сидів навпроти із заплющеними очима і, здавалось, не помітив спалаху гніву старого. Коли молодик розліпив повіки, Анна вже не лютував.

Багаторічний досвід підказав сивому патріархові вихід. Він постановив: “Годі! Більше з ним не говоритиму!” Щойно прийшло рішення, як його темні, пломеніючі гнівом очі, що досі химерно оживляли старече обличчя, пригасли. Лице старця потьмяніло і враз стало схожим на мертву маску – спокійну, відсутню.

Чіпка пам’ять вкупі зі зміїною хитрістю миттєво вказали Анні шлях до знищення одержимого, що паплюжить Храм і служителів. Чорні вихололі очі старого стали неживими, позбавленими блиску та лякали застигло-моторошним виразом.

Наприкінці розмови, яка завершилась далеко за північ, побачивши ті два страхітливі провалля на обличчі садукея, Ісусові здалось, що в їхньому морокові зачаїлись смертельно небезпечні гадюки, скручені у пружні кільця, завжди готові до блискавичного кидка, аби вп’ястися голками зубів, впорскнути отруту в м’якуш тіла та відчути, як дерев’яніє жертва.

Тиша пролягла поміж старим і молодим. Анна цілковито поринув думками у вибудовування хитромудрої комбінації з ліквідації зухвальця, що зневажив у його особі священиків, Храм та й самого Вічного. А гість пригадав, хто його вразив колись таким же жаскним поглядом, повним крижаного знання невідворотності згубного удару.

Ніч, буря, сліпучі зигзаги шматують небо... Собаки відбили ягня у шакалів... його білими боками стікають лискучі чорні цівки.... на горлянці танцює пульсуючий водограй, теж чорний... Шаленіючі розряди раз у раз вихоплюють із пітьми ночі чорно-білий світ.  Над пошарпаним безжальними іклами хижаків тільцем схилилась знайома постать. Ближче, ближче... Залишився останній крок до бідолашного дитинчати і пастуха. Чорні очі – пащеки печер, вщерть наповнені гадюччям, дивляться на ягнятко. У них – вирок. Жодного жалю, нема вагання, лише холодна порожнеча смерті. Ніж у руці. Точний удар! “Ворог мого батька...” – ледь чутно прошепотів Ісус.

____________________________________________________________
*      Сущий, Вічний, Життя, Істина – назви Ягве, імена Бога
**    Садукеї – староєврейська секта, до якої належала майже вся аристократія, вважали  Божий закон незмінним    і вимагали дотримуватись його з усією суворістю
***   Анна – первосвященик, голова великої і впливової родини садукеїв, сірий кардинал свого часу.
****  Сотник – начальник підрозділу храмової охорони


Інші оповідання цього циклу:
http://gak.com.ua/creatives/1/28895 - Місто поснулих
http://gak.com.ua/creatives/1/16716  - Перший і останній
http://gak.com.ua/creatives/1/13493 - Марія Магдальська
http://gak.com.ua/creatives/1/12375 - Друга половина
http://gak.com.ua/creatives/1/12399 - Марія
http://gak.com.ua/creatives/1/12374 - Зло любові






Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 8

Рецензії на цей твір

Глибоко

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Богдана, 21-05-2010

Нарешті!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ніка Нікалео / Veronica, 05-04-2010

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Галина Михайловська, 03-04-2010

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Тала Владмирова, 02-04-2010

розуми про це завжди на часі

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Влад Савенок, 02-04-2010

Такі психологічні ситуації...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Петро Домаха, 01-04-2010

Євангеліє від пані Наталі )))

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Росткович Олег, 01-04-2010

альтернативна історія?

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Тед Лещак, 31-03-2010

Філософія для всіх - не для всіх

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Дара К., 31-03-2010

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Залєвський Петро, 30-03-2010

Вразило.

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зоряна Львів, 30-03-2010

У кожного свій Христос...

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Юрій Кирик, 30-03-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.4596118927002 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Огляд книги Ельчіна Сафарлі «Про море мені розкажи»
Просто живіть, посміхайтеся і любіть. Це не складно. Ельчін Сафарлі «Про море мені розкажи» Відверто …
Огляд роману Сергія Жадана «Інтернат»
Сергій Жадан написав роман, на який чекали три роки. Чекали хоч і з нетерпінням, проте мовчки. Чекали …
10 рекомендацій із книги «Самостійна дитина, або як стати „Лінивою мамою“»
Одним із найбільших страхів майже кожної матусі є страх, що її назвуть «лінивою мамою». Проте можна …
Між двох вогнів: Огляд нової книги Світлани Талан
Новий роман письменниці Світлани Талан цілком виправдовує свою назву — «Ракурс», оскільки пропонує читачеві …