Танцівник
Я дивне створіння – людина. Кожного ранку, я стою тут на цьому місті у звичній мені стійці номер один. На моєму обличчі, що відбивається у дзеркалі, затих спокій. Мої руки ледь тримають поручень, що простягається вздовж дзеркала на всю його трьох метрову довжину. Тиша. Спокій. Сьогодні, за моїми вікнами на диво тихо. Я сам - спокій. Моє тіло відчуває мінімальне напруження м’язів, я не рухомий. В мої обов’язки, як працівника свого таланту входить кожного дня, займатися обов’язковими вправами, для того, щоб підтримувати себе у формі. Інакше я вже не буду тим великим танцівником, яким я зараз являюсь. В обов’язки інших людей належить не заважати мені, коли я займаюся вправами і тому я прокидаюся о четвертій годині ранку. Я індивід, серед мас індивідів. Інколи, трапляються випадки, коли і о четвертій ранку я чую шум двигуна, що проїжджає повз мій будинок. Проте це лише виключення з правил. Я не знаю, який сьогодні день, понеділок чи п’ятниця, мене це не хвилює. Я живу числами. Мене, хвилюють лише числа у круговороті часу. Мені потрібно лише знати на котру годину, якого числа, вулиця і номер будинку, куди мені потрібно прибути. Мені потрібно знати скільки па я сьогодні зробив і мушу зробити, яку суму грошей я отримаю. На мою думку - мистецтво, рухає світом, якби не було мистецтва - не було б розумних людей, а отже не було того, що ми зараз маємо. І кожна, розумна людина, повинна віддавати борги, по мірі своїх можливостей. Переважна більшість відає борги грошима, я ж віддаю безпосередньо талантом і це на мою думку якісне повернення речей. Так, я вважаю мистецтво річчю, бо ним так само можна заробляти гроші. Його можна порівняти з будь – яким інструментом будівельника – цвяхом, молотком, рубанком. Єдине, що відрізняє мою працю, від праці будівельника це те, що нею можна займатися навіть у великі релігійні свята. Проте, це стосується лише тоді, коли це справді мистецтво. На жаль, в наш час, чимало хто плутає справжнє мистецтво з бездарністю. Таким й справді не можна працювати у великі свята.
На стіні, у великому залі, тихо лічив годинник. Була п’ята година ранку першого числа дев’ятого місяця дві тисячі дев’ятого року. Танцівник зробив два обережних кроки навшпиньках в середину зали, та почав далі розмірковувати, продовжуючи робити вправи.
На мою думку, герої зникли. Проте є нові покоління - універсальні люди. До таких людей належу я. Ці люди готують новий ґрунт для майбутнього світу. Головною рисою, таких людей є вміння міркувати своєю головою, говорити своїми словами. Я знаю своє майбутнє. Я знаю, майбутнє цілої планети та відверто кажучі мене воно не хвилює, нехай воно хвилює тих, хто не вміє відповідати за свої вчинки самостійно. Я пророк в розумінні не тямлячих. Я маг в розумінні не бачачих. Мені не цікаво розмовляти з людьми, які не являються колегами по якості розуму. Це даремна трата часу, якщо це не - експеримент…
Танцівник, підвівся. Стоячи по серед кімнати розправив руки та заплющив очі.
У кімнаті запанувала тиша. Згодом вітер, почав приносити із собою у відчинене вікно голоси людей, шум машин, гавкіт собак та всього галасу, яким заповнювалось місто кожного божого дня.
