Не те, щоб я дуже переймався тим, що вона пішла.
Дівчинка без адреси. Гроші лежать на туалетному столику – не взяла, хоч їй вони б не завадили.
Здається, була шатенкою і її звали… Ні. Не можу згадати.
Скільки ж я вчора випив? І взагалі, це було мартіні, коньяк чи горілка?
Чорт забирай, вона мені навіть не дуже подобалася. Підчепив у барі на одну ніч, та й по всьому. Можливо, через якийсь час я навіть зумію пояснити собі, як трапилось, що та «одна ніч» затягнулася на цілих два з половиною місяці.
Горнятко кави було б зараз не зайвим. Але приготувати її нікому, – самому ж просто впадло. Вона варила незлецьку каву і гарно давала. Забагато курила, та не мені їй цим дорікати.
– Ти знаєш, що після вісімнадцяти для жінки кожен рік – за два? – напівсерйозно повторювала вона. – Принаймні в соціально-психологічному відношенні.
Я майже певний, що то була її власна теорія, але вона ніколи цього не казала.
– Отож, якщо за паспортом зараз мені двадцять чотири, то реально мій вік дорівнює віку тридцятирічного чоловіка. А через десять років я вже буду старшою за тебе. Вуаля. Заведеш собі малолітню профурсєтку, а на мене ніхто вже й не гляне, якщо тебе це втішить.
Звісно, втішить… бля, та я на сьомому небі від сраного щастя.
У ванній – запах її шампуню.
Вона так гарно сміялася. Мала глобальне почуття гумору. Просто розкішне. Та вчора, схоже, їй його забракло. Ну що ж. Я знову вільний, як птах, – славте Господа, браття, співайте «Алілуя».
Сподіваюся, вона так і не здогадається, що я зробив їй найбільшу в житті послугу, прогнавши геть. Сподіваюся, вона все подальше життя вважатиме мене кінченим покидьком і егоїстичним козлом.
Як же все-таки її звали?
Хрін з ним, пригадаю потім. Якось. А може й ні. Можливо, вона мені просто наснилась.
Повзу до холодильника, – моє пиво на місці. Вона ненавиділа пиво. Чи не єдиний недолік, відомий мені.
