Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2615
Творів: 47692
Рецензій: 92551

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Навести лад у всесвіті (лабораторна робота, виправлено)

© Галина Михайловська, 30-01-2010
      Ганна, а для підлеглих - Ганна Василівна - зняла окуляри, склепила пекучі повіки. На темному тлі закрутилися зелені спіралі, беззвучно вибухаючи золотими та червоними феєрверками.
- Мабуть, так виглядає створення світу, - подумала вона. – Десь там, на одній із цих незчисленних жаринок ми, з усіма своїми прагненнями та сподіваннями. Може, отак і  наш всесвіт - тільки галюцинація чийогось втомленого мозку…
Дочекавшись, щоб калейдоскопічні картинки хоч трохи зблякли та розплилися, вона із зусиллям розплющила очі, повела затерплими плечима, обережно покрутила головою, та нарешті підвелася зі стільця.
Годинник, звівши докупи обидві стрілки, указував на зеніт.
У лабораторії панувала тиша.

Коли щось в неї починало витанцьовуватися, почувалася як гончак, що йде по сліду. Але сьогодні завершено, ще й, тьху-тьху-тьху, успішно, важливий етап. Тепер можна, навіть необхідно пригальмувати: осмислити результати, подивитися на проблему під іншим кутом. Перепочити, нарешті.
Зі чверть години тому вона чула впівуха, як дівчата збиралися на обід. Зазирнули до її кабінетику, виокремленого напівпрозорими панелями, спиталися, чи не піде й вона.   Тамара - та, мабуть, для годиться, а Наталочка – щиро. А, може, щоб відчепитися від підстаркуватого Едика із сусіднього відділу. Ганна ж на автоматі, не відриваючись від монітора, відказала, щоб ішли без неї. Врешті-решт, керівне становище дає певні переваги – хоча б вільний графік роботи.  Ось, захотіла – і не пішла на обідню перерву. Втім, як і вчора, і позавчора… Хіба переривається, щоб похлебтати борщу, композитор на середині музикальної фрази?
А от тепер не зле б і борщику нам’яти, але до кафешки, де обідають її дівчатка, вона не піде. Не відчуває в собі порожнин для випадкових розмов, для сторонніх вражень. Тиша й кава – ось що їй потрібно. А цього тут доволі.
Витягла із шухляди галетне печиво. У кавоварці  почулося бубоніння, тоді хлюпання.
- Наче розпечена лава підступає, - подумала Ганна. – Кава, наче лава… дурнувата рима. Лава, Lavazza… А такий асоціативний ряд - це взагалі повна бридня.

Може й бридня, та «Лавацца» була правильною кавою. І подіяла вона правильно. Ганна відчула, що її мозок наче промили миючим засобом.
- Хай краще буде – «омили морськими хвилями», - виправила сама себе. Від цієї думки їй стало тепло, наче вона й справді побувала на морі, де не була вже… скільки?... а хай йому грець, вираховувати скільки років.
І вона вийшла зі свого закапелка, щоб визирнути на вулицю. Бо вікно її кабінетика дивилося в колодязь подвір’я. Посеред подвір’я височіла однісінька ялина, її давня приятелька, але наразі душа Ганни потребувала простору.
Проходячи лабораторією, вона роззиралася на все, наче повернулася із тривалого відрядження. Тамарин стіл червонів тюльпанами – факт, сама й купила, бо як не натякнеш, що варта уваги, ніхто й не допетрає; у Славка на робочому місці такий само розгардіяш, як і в голові…треба сподіватися, що творчий; у Наталки на охайному столі фото: вона притискає до себе розкішного сіро-блакитного котиська.  
- Вірним шляхом ідеш, Наталочко … щоб стати старою дівкою, - зітхнула Ганна, осудливо подивившись на кота, наче це той зайняв не своє місце й не пускав на нього такого собі симпатичного хлопця. Котяра  у відповідь  нахабно витріщив круглі золоті очі.
- Шкода, що син уже одружений,  - Ганна вкотре зловила себе на цій думці. А оскільки ця думка була вочевидь нелояльною до молодої невістки, швиденько замінила її на іншу: - Шкода, що маю тільки одного сина…
Ганні подобалася Наталка. Наталчине волосся медом лилося на тоненькі плечі, а з-під гривки дивилися на світ широко розставлені карі очі. Дивилися запитливо.
Ніхто не знає, яким він видається на стороннє око; адже люстро показує нас такими, якими, залежно від настрою, хочемо чи боїмося себе побачити. Тож Ганна не мала жодного уявлення про те, наскільки питальним є погляд її власних зелених очей. Це німе запитання  - хоч у першому випадку довірливе, а в другому часто-густо іронічне – надавало дівчині та старшій жінці невловної подібності. Деякі пильні співробітники навіть перешіптувалися, що Ганна влаштувала до себе родичку.
Але ні, Ганну з Наталкою  ріднила хіба професія. Ниточка, що прив’язує до землі, обірвалася в Ганни ще за бабів та дідів. Наталя ж приїхала з села після школи. Вона їздила додому на свята, і поверталася такою… наче скупаною в живій воді. Ганна заслухувалася її розповідями. Бачила все як намальоване – і хату біля пагорбу, і колодязь, де плавають зірки, і дубки під парканом, куди надвечір сходяться баби не тільки пліткувати, а й співати…
Крізь вікно Ганна помітила Наталку й Тамару на тому боці вулиці – вони ласували морозивом у прозорому затінку скверу. Між дівчатами віддзеркалювала сонце плішина вічного парубка Едуарда Дорофійовича.  Звідси, із другого поверху, вона видавалася перегорнутою мисочкою, що він навіщось насунув собі на тім’я.
Трикутник був ще той – Наталка відверталася й сунулася якнайдалі  від липучого  залицяльника, той тягнувся за нею, а Тамарі залишалося жваво апелювати до його потилиці. Ганна аж плюнула спересердя – от пугало городнє, хлопців від Наталочки відлякує!
Згадався власний дебют у якості МНСа. За нею взявся тоді вдаряти зам по науці самого Генерального. Приставання, посули, погрози…  А вона ще не вміла так відрізати,  щоб зів’яв назавжди. Вигадувала відмазки, ревнивого нареченого, але він розшифровував її на раз. Сміх-сміхом, але вже подумувала про звільнення, і, мабуть, довелося б удатися до цього крайнього рятівного засобу, якби не той випадок, що вмить вирішив її долю…
До речі… Чому так погано видно це па-де-труа, мов крізь туман? Стривай, шиба ж брудна, як пічна заслінка!  Зсередини шар пилу, ззовні кіптява, проорана борознами від весняних злив.
- А що коли… А чому ні? – ляснула себе по лобі Ганна.

Повернувшись невдовзі до лабораторії, дівчата побачили таку картину: біля вікна – драбина, біля драбини – із бризкалкою в руці зіщулилася на стільці начальниця, з болісною гримаскою розтираючи щиколотку.
- Оступилася, - пояснила вона. – Наталочко, допоможіть, будь ласка… Це ж ганьба – весна надворі, а ми тут, наче в хліву. Ні, ні, Тамаро, ви й без того запізнюєтеся зі звітом!  В’ячеславе, це жіноча робота, краще протріть плафони…
Зрушивши справу, Ганна, не забуваючи шкутильгати,  подалася до свого закуточка. Крізь скляні панелі бачила й Тамару, щасливу, що вдалося сачконути й не ризикувати упирським манікюром,  і Славка, що балансував на стільці в звичній відсутній манері, і Наталку, що без суперечок взялася мити широчезні, в усю стіну, вікна.
Тоді зробила ще філіжанку кави, парирувавши докори сумління зауваженням, що перша філіжанка була замість борщу, а ця – замість шніцеля.  Сумлінню довелося замовкнути.
І Ганна, смакуючи відвойовану каву, без перешкод поринула в найкращий спогад свого життя:

…Мити вікна в ті часи - то були не смішки… Цебро з чистою водою, цебро з водою, блакитною від розчиненого «Блиску», ганчірки та купа зім’ятих газет.  І начальниця не янголиця, як ото тут в деяких везучих… не дивно, що настрій у Ганни під час того суботника був не вельми.  Весна стояла дощовита, і шкода було своєї праці, адже ясно було, що розгодинило ненадовго, а тоді знову вперіщить як із ринви.
З їхнього першого високого поверху вулиця була як на долоні. Посередині проїжджої частини поблискували трамвайні колії, із зупинкою просто навпроти вікна.  Баюри, повні води після вранішнього дощу, сліпили очі сонячними зайчиками.  То ж вона не дуже звертала увагу на натовп, що чекав на трамвай. Але його вона просто не могла не помітити.
Він разюче вирізнявся своєю шляхетністю від решти натовпу, що згрудився на зупинці. До того ж цей негідник, мабуть, усвідомлював, яке в нього чепурне, ясно-палеве, майже біле вбрання…. Тож, аби зберегти охайною свою елегантну дупку, чималий собацюра, акуратно підібравши хвоста, замість брудного асфальту всівся на черевики свого хазяїна.
Не припиняючи широкими круговими рухами протирати скло над головою, Ганна, обличчя якої від побаченого розплилося в посмішці, перевела погляд на хазяїна. Цікаво ж подивитися, що то за один, що придався для собачого ослінчика!
І…враз відвела очі. Чи це їй ввижається, чи нахаба, прив’язаний повідком до  красеня-песика, посміхається їй на всі тридцять два, та ще й розв’язно махає рукою?
Хотіла не дивитися. Але цікавість взяла верх. Ану, краєчком ока поглянути – чи сіла дивна парочка в трамвай, що саме підійшов до зупинки? Ні, ось вони, там, де й були! Хазяїн стовбичить… сюди дивиться!... а собака сидить собі любенько в нього на ногах, як і сидів. Ой, мамо рідна! … Вони ж до того ще й схожі одне на одного, мов близнюки! Те ж широке чоло, довгастий ніс, обернені зовнішніми кутиками донизу глибокі очі…
І тільки зіткнувшись із хлопцем і собакою носом до носу біля прохідної дві години потому, додивилася, що очі в обох пронизливо блакитні…  

… - Нахабство – махати незнайомій людині!..
- Це ти мені махала, а я тільки у відповідь!
- Ти що, недобачаєш?! Я вікно мила! Чого б мені тобі махати?!
- Ну, я не знаю… Може, сподобався? Ти ж ще й посміхалася… диви, отак…
- Я не тобі посміхалася, а твоєму собаці! Ось він мені сподобався…
- Тю, та він на дівчат і не дивиться. А ти ще й реготала…
- Звісно, реготала! Ти ж зі своїм собакою, мов партія й Лєнін!
- А, так,   - усі кажуть, що ми схожі. Отож, я правду кажу, що тобі сподобався!
- Звідки ти це взяв?
- Сама ж сказала - Бой тобі сподобався. А ми з ним, мов викапані. Значить, і я мусив сподобатися….
- Послухай!...
- Ні, краще ти послухай!...

І отак уже багато - ой, і багато ж! – років. Ганну ніхто ніколи не зміг переспорити. Навіть він. Але й  вона ніколи не переспорила його. А, може, не хотіла… Добре, коли поруч є людина, з якою хочеться сперечатися знов і знов, але хто переможе в суперечці - не має жодного значення.

Наталка тим часом спритно та швидко ( - І чого б ото мов на пожежу?! – несхвально хмикнула під ніс Ганна) домивала перше вікно.
- Мабуть, на сьогодні досить, - вирішила Ганна.  – Ще два вікна в цій кімнаті… два в сусідній…  Як не спрацює – можна обрізку кущів зробити біля фасаду… Сьогодні ж сказати директору – беремося у вивільнений від роботи час… мовляв, замовники бояться крізь ті джунглі Амазонки до нас пробиратися!.. І взагалі – чого зациклюватися на синдромі Попелюшки? У нас тут, дякувати Богові, сучасна фірма, високі технології й різна така хріномоть… Он, запрошень на симпозіуми – хоч греблю гати! Щоправда, запрошують мене… Але чому я – в свої літа, зі своїм родинним становищем – маю вештатися цими симпозіумами? У мене вдома – коханий чоловік, коханий кіт, два коханих собаки… Хай у іншому кінці міста, але коханий син з його коханою жінкою… Може,  внуків коханих скоро нароблять. Навіщо мені, питається, та Одеса, та перлина біля моря? Хай Наталка  їде! А якщо остаточно перевелися в нашому королівстві королевичі на білому коні… чи хоча б із білим собакою – я не я буду, а зроблю Наталці відрядження до Парижу!
І вона зловтішно подумала голосом Жеглова: - Дірку ти від бублика отримаєш, Едю, а не Наталку!!!
Дружня підтримка з боку Жеглова надала Ганні впевненості в успіху операції.  Допивши останні краплі трохи захололої кави, вона відкинулася на стільці й на мить  замружила очі.
Великого Вибуху на цей раз не сталося – певно, очі вже встигли відпочити. І цього разу замість картини створення всесвіту - м’яка, оксамитова темрява, а в ній коливаються легкі розмиті тіні ... чи то лапи ялинки, чи то лапи великого собаки…
- Воно й на краще, - подумки зауважила Ганна. – Перше, ніж створювати нові світи, треба хоч трохи навести лад у тих, що вже є.



Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 6

Рецензії на цей твір

Задумалась...

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Катруся Степанка, 29-03-2010

Мені сподобалося...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Віра, 03-03-2010

Дуже гарно

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Академія, 09-02-2010

несучасно

На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© Анатолій, 08-02-2010

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Андрій Бачинський, 03-02-2010

Не типово

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Андрій, 03-02-2010

Дуже гарно

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зоряна Львів, 03-02-2010

Мікрокосмос маленького колективу

На цю рецензію користувачі залишили 4 відгуків
© Ніка Нікалео / Veronica, 02-02-2010

У мене таке відчуття, що Ганна написана з Галини :-)

На цю рецензію користувачі залишили 6 відгуків
© Наталка Ліщинська, 02-02-2010

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© NATALKA DOLIAK, 02-02-2010

Повнокровно!

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Любов Долик, 01-02-2010

З життя однієї науково-дослідної установи

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Уляна Галич (Консуело), 31-01-2010

Лад у лабораторії.

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Петро Домаха, 31-01-2010

Цікаві близьнюки

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Василь Тибель, 30-01-2010

Без назви

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Надія, 30-01-2010

Навіть не сумнівалася

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Любов Лібуркіна, 30-01-2010

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Захар ван дер Бюйтен, 30-01-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.61810088157654 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …