Я любила милуватися тобою, коли ти спиш. Тому й прокидалася вдосвіта на півгодини раніше від нашого будильника. Ранок крізь не зовсім щільно стулені штори прокрадався в кімнату, лагідно голубив тебе по голівці, а ти крізь сон усміхався. Ти завжди у сні всміхаєшся. Так посміхатися можуть лише діти, ангели і добрі люди. Я зазирала в твоє обличчя закохана і по вінці наповнена ніжністю то кожної зморщечки довкола твоїх очей. Робила то обережно, немов боялася сполохати чар від того усміху. Коли ж за сніданком перепитувала тебе – кому ти посміхаєшся у сні, ти лише загадково стинав плечима, мружився, наче від сонця, і відповідав майже пошепки: «Я розмовляю у сні з ангелами, люба. До речі, твій переказує тобі вітання…». Ти дарував мені майже щодня просто так, без приводу, вогнисті квіти, пурпурові троянди, досконалі у своїй красі. Ти жартував і казав, що вони тільки моя нікчемна тінь.
Я здавалася щасливою жінкою, бо мала тебе, ранки, що пахли теплими шоколадними круасанами, кавою з корицею, дні, наповнені по вінця ароматом червоних троянд та теплом твоїх долонь. Коли ми йшли вулицею міста, я ловила на собі заздрісні погляди вродливих дівчат та вже немолодих пань. Ми були прегарною успішною парою, принаймні про це стверджували знайомі: успішна кар’єра, слава, гроші. Це щастя було схоже на кришталь – чисте, ніжне, прозоре і крихке.
Так, крихке…
Одного разу я повернулася раніше з відрядження. Еге ж, журналістська робота – часті поїздки, іноді в чужі далекі міста… Отож, повернулася раніше, хотіла влаштувати сюрприз, бо так сумувала за твоєю посмішкою. Потяг приїхав на світанку, коли і ти, і сонце ще солодко спали. Двері відімкнула своїм ключем тихесенько, щоб не сполохати чар ранку. Навшпиньки підкралася до нашої спальні, відчинила її і…
Дзень – на друзки.
Юне вродливе дівча зі світлими кучериками на голові сиділо на нашому ліжку і, майже не дихаючи, дивилося закохано, як ти спиш і крізь сон посміхаєшся.
І тоді я пішла. Навшпиньки вийшла з квартири. Закрила тихенько за собою двері. Як банально і безглуздо все, мов у дурному анекдоті. Я блукала вулицями мого міста, ридала у нього на плечі, притулившись щокою до його дерев’яного рамена в парку. Літо. Ранок затишно переливається в день. Люди майже не зважають на заплакане дівчисько, з розмазаною косметикою на мармизі, почервонілими очима та запухлим носом. Вони поспішають в своїх справах. Раптом до мене підходить юнак в картатій сорочці та стертих до дірок на колінах джинсах, ніжно торкається рукою мого плеча, а в другій простягає величезний букет білих ромашок. Посміхається чомусь ніяково, нібито він винуватець всіх моїх лих, і йде геть парковою алеєю, залитою літом та сонцем.
Зараз я мешкаю в іншому місті. Так легко загубитися у світі, якщо захотіти. Треба не багато – звільнитися з роботи, загубити мобільний телефон, а разом з ним свій старий номер та адресну книгу, переїхати мешкати в провінцію. Не у величезний переповнений людьми мурашник-мегаполіс, туди ж всі втікають, а у тихе провінційне містечко.
У моєму житті тепер є робота, якою пишаюсь шалено, - вчитель рідної мови та літератури у школі (так-так - у мене диплом філолога). У дитинстві мріяла стати вчителем, як моя бабуся, але обставини, престиж, гроші і ти... У мене свій маленький затишний будиночок, спадок бабусин, стара глибока криниця з живою джерельною водою та похиленим сумним журавлем на подвір’ї, а ще - поле, вщент всіяне ромашками, що підбираються майже впритул до брами міста. Немає у моєму житті лишень тебе. Але, знаєш, я не шкодую. І про втрачену престижну роботу в столиці, кар’єру, успіх, славу. І про те, що не дала тобі жодного шансу для виправдань чи молінь на колінах. Впевнена – це у тебе вийшло б надмайстерно. Несподівано тут, у цьому периферійному місці, я відшукала себе справжню. Бо, врешті, не мушу жити тільки для... Для кар'єри, для успіху, для друзів, для грошей, для тебе. Я стала просто жити і все, жити і любити життя.
Ти знаєш, я знову літаю у снах, мов колись у дитинстві. Може тепер і я посміхаюсь у сні, коли розклавши руки у різні боки, лечу над землею. Хто зна! Цього мені ніхто не розповість, бо поки що нікому. І ще, там, у моїх теперішніх снах, я зустрічала ангелів. І вони чомусь про тебе геть нічого не знають, бо ніколи не розмовляли з тобою. І мій ангел, між іншим, теж, юнак у картатій сорочці. А ще він каже, що у сні посміхаються не тільки добрі люди, діти та ангели.
Тепер і я це знаю – не лише вони.
