Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2545
Творів: 46137
Рецензій: 90188

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Публіцистика

Чому не говоримо рідною, українською?

© Юрій Кирик, 19-01-2010



Завели в одним київським пастором, (імені його подавати не буду),  розмову про проблеми вживання у наших храмах української мови.
- Проблеми, як такої, ніби й немає – одразу парирував він.
- Звичайно, усі рідну мову, принаймні на побутовому, чи діловому рівні розуміємо, то ж можемо порозумітись…
- Чому ж не говоримо?
- Важко, звичайно, коли не маєш її в ужитку на щодень…
- Чому не маємо?
Звичайно, не очікував глибокої політичної чи умоглядної мотивації. Її, й бути не могло, адже згідно останнього перепису населення 2001 р., українці — моноетнічна нація: їх 77, 8%, себто ми маємо абсолютну перевагу у всіх областях, зокрема, перевагу, що сягає понад 90% у таких областях: Тернопільська обл. — 97.8, Івано-Франківська — 97.5, Волинська — 96.9, Рівенська — 95.9, Вінницька — 94.9, Львівська — 94.8, Хмельницька — 93.9, Чернігівська — 93.5, Черкаська — 93.1, Київська — 92.5, Полтавська — 91.4, Житомирська — 90.3, Кіровоградська — 90.1; понад 80%: Сумська — 88.8, Херсонська — 82.0, Миколаївська — 81.9, Закарпатська — 80.5; понад 70%: Дніпропетровська — 79.3, Чернівецька — 75, Запорізька — 70.8, Харківська — 70.7; понад 50 і 60%: Одеська — 62.8, Луганська — 58, Донецька — 56.9. Нагадаю, що, відповідно меншість українців  лише у Кримській АР— 23.4%.
- «Прівичнєє, так разгаваривали наши родитєлі… Все так говорят» - такими будуть стандартні відповіді. Спробуємо розібратись, чи справді, усе тут так просто?
Хоча я, мешканець Львова, де згідно статистики 94.8 відсотків українців, російську мову й літературу любив більше за рідну, навіть мої перші літературні спроби були російською. Причини? Вчителька з російської мови й літератури любила свій предмет, викладала його з душею, «українку» ж, усі не любили – була типовою «училкою», «цапом відбувайлом»… Не повезло хлопчині з вчителем, що ж буває – першим приходить на думку. Лише згодом, коли глибше став цікавитись цим питанням, зрозумів, що «не повезло» з «українською» - усім мешканцям тодішньої республіки…
Звичайно, ніхто не відбирав «гірших» педагогів для викладання української мови, просто, платня у викладачі російської була вищою, програми цікавішими, та й вимоги до викладання, звичайно вищими… Не робитиму аналізу мовної ситуації в Україні. В Іnterneti всяк бажаючий знайде славетну працю Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація? Та й іще декілька десятків наукових праць на цю тему.
До Слова християни завше відносились трепетно,  з надзвичайним пієтетом. Слово було над законом, нам імператором, над царем і навіть над Первосвящеником. Юдеїв називали нацією Слова, людьми Слова. Поки вони трималися Слова, ніхто не міг їх збороти. Ви посміхнетесь – автор робить підміну – маніпулює – йшлося ж бо про Боже Слово. Звичайно, але ж Слово! Нам би дослухатись до західних сусідів — не чисельних, але гордих словаків: «У нас завжди слово було справою понад усі справи. Воно було єдиною зброєю, причиною і наслідком» Ці слова словацький письменник В. Минач промовив після того, як на початку 90-их рр. ХХ ст. економічна ситуація у Словаччині різко погіршилася, і саме тоді словаки зосередилися на вирішенні мовного питання — і словацька стала державною мовою. Світова практика визнає верховенство мовних прав нації над мовними правами особи. Це має стати наріжним каменем у вирішенні наших, українських мовних проблем.
Можна йти від супротивного. Ось досвід нашого східного «стратегічного партнера». Росія не приховує, що мовне питання є найважливішим елементом зовнішньої політики, зокрема на пострадянському просторі. Ця держава не припиняє спроб змусити новостворені держави надати російській мові на своїх теренах особливого привілейованого статусу, про що свідчить протест Держдуми в жовтні 1998 року проти закріплення в новій конституції АР Крим тільки української мови як державної. Росія передбачає посилення позицій російської мови в Росії, у країнах СНД та за їхніми межами». Відповідно до Закону РФ «Про російську мову» (ухваленого в травні 2005 р.) російська мова, як державна, «підлягає обов'язковому використанню, в тому числі і у сфері судочинства». Тож зрозуміло, чому ще у жовтні 2000 року Людмила Путіна подарувала нам промовисту відвертість: «Межі російської мови — це межі Росії»». Її виступ у Петербурзі на всеросійській конференції «Русский язык на рубеже тысячелетий» можна звести до таких базових тез, які подам мовою оригіналу: 1. «Необходимо утверждать, отстаивать и расширять языковые границы русского мира». 2. «Утверждение границ русского мира — это и отстаивание, и укрепление национальных интересов России». 3. «Русский язык объединяет людей в русский мир — совокупность говорящих и думающих на этом языке» ( газ. «Известия» 27. 10. 2000 г.). Ось таку енергію експансії і переконаність у майже святості своєї мови ми б могли й запозичити. Я завжди був за те, що все краще у сусіда треба запозичати…
Коли провідного українського лінгвіста - Ірину Фаріон запитали, - Що таке престижність мови? Відповіла наступним чином: «Негативно ставлюся до цієї словосполуки, хоч саме слово престиж з французької означає «авторитет, вплив, повага». Хіба застосовують до найглибших людських почуттів, (а рідна мова саме з цього шерегу), поняття «престижу»? Любов, повага або є, або відсутні. Цих почуттів не набувають і не обирають — ними живуть, усупереч всіляким зовнішнім обставинам та приманкам. Шевченко обрав українську як спосіб життя, коли і не йшлося про найменшу перспективу чи престиж для цієї мови і понад то держави. Те саме зробили у різний час Маркіян Шашкевич у Галичині, Вук Караджич у Сербії, Чосер в Англії, Мартин Лютер у Німеччині, Миколай Рей у Польщі, Ян Гус і Томаш Масарик у Чехії, Данте в Італії та ін. Позаяк мова — це категорія державна і політична, то щодо неї слід застосовувати не поняття «престижу», а юридичні категорії: знаєш державну мову — здобудеш освіту і працю, не знаєш — їдь туди, чию мову знаєш. І жодного загравання з чиїмось «подобається» це чи «не подобається». Держава і мова — це передусім виконання законів, а не няньчення біля розумово відсталих (бо за 18 років не опанували державної мови) чи політично упереджених (бо не втямлять ніяк, що повернення в минуле не буде).» Категоричне та все ж переконливе твердження.
Як свідчать усі соціологічні опитування, найбільшим авторитетом в Україні користується Церква. Як до  мовного питання ставились її діячі?   "Кожна віра, – писав І.Огієнко, – найміцніше зв'язана з рідною мовою народу, бо рідна мова – то основний родючий ґрунт кожної віри. Рідна мова – шлях до Бога." Це дуже добре розуміли візантійські місіонери, котрі принесли християнство на нашу землю. Щоб процес сприйняття нової віри проходив у язичників легше, вони застосовували у богослужбовій практиці їхні місцеві мови, не нав'язуючи канонічну грецьку, як це робили католики з латиною. Так жива слов'янська, (майбутня українська) мова потрапила в церкву, де в суміші зі староболгарською згодом дала церковнослов'янську. Хоча вона й відрізнялася від розмовної мови, проте сприймалася нашими предками значно легше, ніж канонічна грецька, дозволяючи швидше адаптуватися до нової релігії.
Однак з часом церковнослов'янська сама перетворювалася на консервативну канонічну мову православ'я, все більше і більше несхожу на живу розмовну мову народу. Тому в середньовіччі постало питання про наближення цієї так званої "книжної" мови до зрозумілої широким народним масам, або ж і цілковита відмова від неї. Під впливом європейських реформаційних рухів та виходячи з потреб протистояння покатоличенню, Українська православна церква (УПЦ) розширювала вживання української мови замість церковнослов'янської, починаючи з перекладів нею релігійних книг: надрукованих німцем Швайцпольтом 1491 року Часословець і Осьмигласник, "Літургікон" 1508 року, Пересопницьке Євангеліє (1561 р.) ченця Саноцького і архімандрита Григорія, Крехівський Апостол 1572 року, львівський "Апостол" Івана Федорова (1574 p.), перша повна українська Біблія (1581 р.) Острозької академії… І скажу вам з певністю, цього не могло не відбутися, бо, як зауважив І. Франко, «мова росте елементарно — разом з душею народу». Що менше ми дбатимемо про міжнародну опінію, а більше зосередимо увагу на власному національному комфорті, то швидше станемо прикладом для всього світу.
Наша мова — одна з найполітичніших мов світу: від кінця ХIУ ст. до кінця ХХ ст. вона взяла на себе функцію зліквідованої держави. Вона стала цією державою, аби «держати» нас разом. Мова — це влада, санкціонована Богом. Віддамо цю владу — віддамо наше національне буття. Найголовніший потенціал кожної мови, і української зокрема, у «войовничості, фанатизмі, культурі і заповзятливості її носіїв» (Андре Мартіне). Найприхованішою, наймісткішою і наймістичнішою субстанцією всього сущого є ДУША людини і народу. Мовна політика — це змагання за людську душу або ж система державних заходів для перетворення мови у перший і останній бастіон захисту її інтересів.
Сім'я — первинна клітина нації. Щоб вона не мертвіла і не відпала від національного організму, її має живити культ рідної мови. Тому розмовляй у сім'ї мовою своєї нації. Не вмієш — учись. Прищеплюй дітям ставлення до мови як до святині, найдорожчого скарбу.
Нашому поколінню випало складне і відповідальне завдання — відродження української мови, державності, нації. За нас цього ніхто не зробить. Це наш історичний обов'язок, виправдання нашого перебування на цьому світі. Не перекладаймо цього тягаря на плечі своїх нащадків, бо може бути запізно. Діймо. В ім'я нашого народу, в ім'я найвищих ідеалів людства— свободи і справедливості.
Приклад у цьому показують Керівники дванадцяти найбільших релігійних організацій України звернулися до державних, політичних і суспільних діячів не перетворювати мовне питання на предмет протистояння, не розпалювати міжнаціональну ворожнечу і сепаратизм у країні.  "Мова - це Божий дар. Її завдання - об’єднувати, а не розділяти людей, допомагати взаєморозумінню між людьми, а не сіяти ворожнечу. Тому закликаємо державних, політичних і суспільних діячів усіх рівнів дотримуватися Конституції і не перетворювати мовне питання на предмет протистояння, не сіяти навколо його вирішення ворожнечу і ненависть, пам’ятати відповідальність за наслідки своїх рішень і вчинків не лише перед народом, але і перед Богом", - сказано в заяві керівників церков. Лідери релігійних організацій також наголосили на тому, що сепаратизм "становить загрозу незалежності і суверенітетові нашої держави". "Ми закликаємо весь український народ без поділу на схід і захід, центр, північ і південь, - тому що чи не всі ми однаково люди, діти того ж самого небесного Батька - до взаєморозуміння, співробітництва, згоди, єднання і консолідації в розвитку нашого спільного дому - України".
На цій, Богом даній нам землі, Бог покликав усіх своїх дітей не зважаючи на конфесійні приналежності, стати Місіонерами своєї Мови, передовсім в родині, у своїй Церкві, на кожному місці, де ми знаходимось.


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 5

Рецензії на цей твір

Малий сумнів

На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© С.Козаченко, 11-09-2011

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Надія Позняк, 09-09-2011

Офіційна українська - наслідок мовно-селекційних операцій.

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Варко Мовчок, 07-09-2011

Наскіки ПуШ розуміє...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Пухнастик-Шалапут, 19-01-2010

Полум*яний

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Ніка Нікалео / Veronica, 19-01-2010

Ми говоримо!

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© , 19-01-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.87206983566284 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …
Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …