Напевно я чогось в цьому житті не розумію…Точніше, не розумію я багато чого. Взяти хоча б клавіатуру: і як моє тицяння пальцями на кнопки трансформується в літери на монітори? І не починайте знов мені пояснювати як воно працює – не розумію і все! Але чомусь останнім часом перестала розуміти сенс сучасної літератури. Дехто вважає, що її зараз немає. Я так не думаю, видаються ж сьогодні книжки сучасних авторів і не просто видаються, а їх же розкуповують. Але поясніть мені, дурній, про що там пишуть??? Ось зараз мене в мене на столі лежить опус Світлани Пиркало "Зелена Маргарита". На обкладинці написано: "Є два типи читачів: ті, які лащаться від "Зеленої Маргарити", і ті, які не можуть дочекатися, доки їм цю першу книжку Світлани Пиркало позичать друзі". Зацікавилася. Прочитала. І от вже два дні не можу зрозуміти: а я тоді хто? До другого типу "чекаючих" вже не належу, бо прочитала. Але і до першого якось не тягне. Напрошується висновок, що піар таки велика річ, але навіщо ж так зухвало і самовпевнено? Ну добре, залишимо рекламу на совісті тих, хто нею займається. Пригадую перші уроки літератури в школі (неважливо, якої літератури). І перше, чому нас навчали, було визначення теми та ідеї. Досі, незважаючи на завершений перший курс філологічного у голові крутиться "Тема – про що, ідея – для чого". Але, вибачайте, через 50 років діти ж напевно будуть вивчати творчість наших з вами сучасників, і що вони будуть визначати? Описувати на уроці те, як тітка їсть на кухні оселедця? Чи п ' є пиво з друзями? Я не вважаю, що діти виховуються лише на літературі, але якась культура хоча б тут мусить бути присутня (тієї культури і так зараз ніде не знайдеш). Прочитала я цю "Маргариту", закрила книжку і сама в себе (не зважайте) запитала: "І що? Навіщо я витратила на неї три дні?" А наприкінці книжки було вміщено якісь оповіданнячка. Виникла думка про те, що авторці нічим було забити паперовий простір, бо оповідання геть безглузді, наприклад, про те як в дівчини виросли вуса і вона тиждень за цим спостерігала. Але це скоріше уривок з щоденника, ніж літературний твір, бо маємо коротенькі думки перед дзеркалом. Як каже сучасна молодь: "Не взлетает"… Хоча ця повість ще квіточка у порівнянні з чомусь дуже популярною сьогодні Іреною Карпою. Отут не пощастить не те що нещасним школярам, але і достатньо розкутим студентам. Особисто я думаю, що книжка провинна бути такою, щоб її потім описати можна було, але Карпа всі мої думки з приводу її твору кудись поділа, бо прочитавши я її описати не можу. А як можна описати щоденник, добряче здобрений нецензурною лексикою??? І можете зі мною сперечатися, що там приховано якийсь глибокий зміст. Немає там сенсу, НЕМАЄ! Просто опис життя і повсякденних справ. Хоча, може комусь таке і цікаво. Ні, я не палка прихильниця Достоєвського або Шевченка, але ж там хоч зміст був! Спробуйте, сьогоднішні майстри слова, ТАК описати якусь старушенцію. Не вийде, бо вам набагато простіше писати про те, як ви після розвеселої гульки з фаянсовим другом обіймалися. А насправді…Може я така дурна і просто не розумію сенсу ваших шедеврів?
