Про білі шкарпетки, масову людину й життя, що немає смаку.
Знаменитий польський режисер Кшиштоф Зануссі, писав:
…Я належу до покоління, яке батьки виховали в переконанні: якщо до книжки прикріплено етикетку з написом "бестселер", то цю книжку слід віддати шоферові, чи прибиральниці.
... колись твори Сенкевича чи Толстого продавалися найкраще, але тоді прибиральниці не вміли читати.
…якщо щось добре продається в галузі культури, то це вже осторога. Треба його уникати. Як побачу, що якась річ на топі списку хітів, то вимикаю й навіть не слухаю. Бо вже знаю, якщо вона подобається всім, тобто це бридота: бо більшість має поганий смак.
Ось тут ми в лещатах одного парадоксу. Поки це кав'ярні жарти, то ми можемо собі таке дозволити, але в певний момент доходимо до таких явищ, як телебачення, аудіо- і відео ринок, котрий формує ментальність усього суспільства, формує його мислення, чуттєвість і уявлення. Ось тут уже закінчуються кав'яренські жарти.
І на цьому ринку постає питання: "Хто вповноважений висловлювати думку, що хороше й що погане?" Ми в пастці. Досі ми інтуїтивно вважали, що треба спитати когось мудрого, і він нам скаже. Але сьогодні ми дедалі більше сумніваємося в тому, що є якісь авторитети. Отже, нічого шукати когось мудрого й питатися, бо все одне не згодимося, хто тут мудрий. Треба відповідати так, як це зробив нинішній керівник адміністрації телебачення: "якщо людям щось подобається, то це добре, то ж не морочте нам голови". Вам, інтелігентам чи інтелектуалам, щось не подобається - ваша справа, а я маю статистику. Люди вибирають якусь річ - отже, вона хороша !
Кумедно, що такі погляди поволі (власне за останні два роки) і дедалі відвертіше стали виявлятися в громадській думці. Цим поглядам прокладали дорогу політики-популісти.
Нині ми на спіралі глибокого замішання, бо негаразд знаємо, на що нам належить посилатися. Виразно видно з різних поглядів, що рацію має середньостатистичний споживач, рацію має ринок, і не можна нав'язувати смаки.
…Вони кажуть, що добре тоді, коли в культурі все вирішує лише vox populi. Сьогодні виразно набирає сили побажання, щоб ринкові погляди переважали над поглядами розчарованих інтелектуалів - тобто старої інтелігенції, над поглядами вчительок і священиків. Ринок краще знає! Задумуючись над цим, над числами, а передусім над грошима, я дійшов висновку, що й колись було подібно, ось тільки ринок був інший…
…Але купівельна спроможність єпископа, імператора чи князя була незрівнянно більша, тож вони платили Гайднові та Моцартові незмірно щедріше… Отже, було відомо, що авторові "вищого" твору платять краще, бо його клієнт має вищі вимоги. Так було у випадку князя чи єпископа. І тут щось змінилося. Сьогодні голова об'єднання польських роботодавців радісно проголошує популістську тезу, що треба прогнати еліту, священних корів і треба послухати люд, бо той знає краще.
…Я хотів би дочекатися часів, коли представники глибокої й високої культури представлятимуть також фінансову еліту. Що ж, довго доведеться мені чекати. Наразі бачу, що меценат, цей молодий скоробагатько, допіру робить перші кроки. Старанно виймає солому із черевиків і навчається того, що білі шкарпетки аж ніяк не додають шику. Цей меценат має дуже довго рости, а я й так повен подиву, що за ці дванадцять років він настільки виріс. Але не варто сподіватися від таких людей, що вони легко відрізнятимуть гарне від бридкого.
…Ані нові бізнесмени, ані церковники не мають такої відваги, яку мали давні папи, і могли спонукати Мікеланджело, чи Леонардо зробити зміни в проекті… Сьогодні про щось таке годі й мріяти, доведеться довго ждати, поки з'явиться така еліта.
Щоб не забирати багато часу, звернуся до другої цитати - з Хосе Ортеги-і-Гасета, такої напохваті. Вона має допомогти усвідомити, що з масовістю треба бути дуже обережним, і що покора перед голосом люду на довгі літа означає прийняття певного спотворення в суспільстві. Життя спотворено, коли немає сходження вгору, бо це сходження - джерело духовної нерівності, а така завжди повинна бути, бо наснажує нас, примушує чи спонукає зростати.
Про масову людину Хосе Ортега-і-Гасет пише так:
"Масова людина ніколи не звертається до зовнішніх чинників, хіба що її раптово змусять до такого обставини. А що тепер обставини до такого не змушують, то споконвічна масова людина, згідно зі своєю вдачею, не звертається, ні до кого й уповні почувається господарем свого життя. Натомість людина, вибрана чи видатна людина відчуває внутрішню потребу звернутися до зовнішніх норм, досконаліших від самої людини, яким може добровільно служити. Пригадаймо, що видатна людина відрізняється від звичайної тим, що має великі вимоги до самої себе, тоді як звичайна - захоплена самою собою, нічого від себе не вимагає й цілком задоволена з того, чим вона є. Усупереч загальноприйнятій думці, власне вибрані люди, а не маси, живуть у справжнім підданстві. Життя не має для них смаку, якщо не полягає в служінні чомусь трансцендентному".
(J.Ortega Y Gasset, Bunt mas, PWN, Warszawa 1982,s.68)
Це доволі стара цитата із книжки, але думка в ній підтримує мене самого на духу, коли вже беруть мене сумніви, коли бачу, як зраджують митці, як зраджує ринок. Бо ринок зрадливий, йому не можна довіряти, ринок ніколи й ніяк не винагороджує за духовні цінності, така вже його природа.
Турбує, що на двадцятому році перетворення нашої країни в головах людей стали зникати думки про те, що прикмети й особливості мистецького продукту не пов'язані з його матеріальною й товарною вартістю й що він не підлягає під таке правило: якщо добре продається, то добрий...
