Розділ 21 Курс додому – У смузі штилю – Море укрите саргасами – Клівер-лейер рветься під час шторму – Зустріч із торнадо неподалік острова Файер – Зміна наміру – Прибуття до Нью́порта – Завершення подорожі у понад сорок шість тисяч миль – "Спрей" знов у Ферхейвені
Четвертого червня 1898 року «Спрей» уладнав свої справи з американським консульством, а його дозвіл на самотнє плавання під вітрилом, хай навіть навколо світу, було продовжено востаннє. Консул Сполучених Штатів містер Хант перед врученням мені цих паперів зробив у них один запис, як свого часу генерал Робертс у Кейптауні, з короткою оцінкою мого плавання. Цей документ офіційним чином здано на зберігання й нині знаходиться у Державному Казначействі у Во́шінґтоні, округ Коламбія.
П’ятого червня 1898 року «Спрей» відплив до порту приписки, узявши спершу напрям на мис Гаттерас. 8 червня шлюп із півдня на північ ішов під палючим сонцем; відхилення сонця від вертикальної лінії того дня складало лише 22 градуси і 54 мінути, і якраз перед полуднем географічна широта «Спрея» була такою ж. Багато хто думає, що це надзвичайно спекотно знаходитися прямісінько під променями сонця. Це необов’язково так. У дійсності, термометр показує цілком терпиму температуру, якщо дме бриз, а на морі брижі. Навіть прямо під сонцем. Часто в містах та на піщаному узбережжі десь у вищих широтах набагато жаркіше.
Тепер усю дорогу «Спрей» радісно гудів вітрилами у передчутті дому, йдучи максимально швидко, аж поки неждано-негадано не уткнувся носом у «кінські широти»*, а його вітрила не повисли безвільно у повній тиші. Я вже був мало не забув про цю штильову смугу і навіть почав був вважати її за вигадку. Одначе тепер переконався і в існуванні її, і в тяжкості її подолання. Все було саме так, як мало бути, бо після всіх небезпек моря, пилової бурі на узбережжі Африки, «кривавого дощу» в Австралії та воєнної загрози біля воріт дому природним чином бракувало б знайомства зі штилем «кінських широт». Хай там як, а тепер був доречнішим розважливий склад думок, особливо ще, коли чиєсь терпіння вичерпується майже на порозі рідної гавані. Час випробувань для судна тривав вісім діб. І вечір за вечором протягом цього часу я читав на палубі при світлі свічки. Не було ні найменшого вітерця, а море стало гладеньким та одноманітним. Упродовж трьох діб я спостерігав на горизонті тримаштове судно, теж заштильоване.
Саргасові водорості, розкидані по морю жмутиками чи дивним чином витягнуті вперед за вітром у вузькі стежинки, тепер збилися у величезні поля, а дивні морські створіння, маленькі й великі, плавали туди-сюди між ними. Найцікавішим із-посеред них виявився крихітний морський коник, якого я зловив та привіз додому у пляшці.
Та ось, 18 червня з південного заходу задув сильний вітер, і саргаси знову розійшлися на смуги та стежки. Цього дня вітру було більше, ніж треба. Те ж саме маю зауважити про море. «Спрей» був у самісінькій середині неспокійного Гольфстріму. Він вистрибував небезпечними хвилями, наче буряний дельфін. Ніби прагнучи надолужити упущений час, він здавалося лише торкався верхівок хвиль. І тут, внаслідок несподіваного струсу та надмірного напруження його такелаж здав. Спершу зірвало строп грота-шкота, потім блок дірік-фала відірвало від гафеля.
Треба було взяти рифи й усе полагодити, що я й зробив, щойно «весь екіпаж» вибіг на палубу.
19 червня була гарна погода, але зранку 20-го числа задув інший штормовий вітер, супроводжуваний зустрічними хвилями, що обрушувалися зверху вниз тут і там та створювали навколо непередаваний безлад. Поки я розмірковував, чи прибирати вітрила, клівер-лейер порвався біля верхівки щогли і разом із клівером та з усім такелажем упав прямо в море. Я ж був украй вражений, бачучи, як падає наповнене вітром вітрило, а там, де має бути вітрило, зяє порожнеча. Та що б там не стало, а я відразу побіг на ніс, щоб устигнути підібрати вітрило на гребені хвилі, що вже накочувалась, перш ніж воно порветься чи буде затягнуте під днище шлюпа. Виконана мною за три хвилини (чи навіть менше) робота показала, що я жодним чином не виснажився, не зчахнув у цьому плаванні – в усякому разі, цинга не настала, і що, знаходячись усього лише за кілька градусів від домівки, я міг закінчити плавання, напевне, не вдаючись до послуг лікаря.
Так, моє здоров'я досі було добрим, і я досить-таки жваво міг ще стрибати по палубі. А от чи міг я видиратися нагору? Великий Цар Нептун піддавав мене тепер серйозним випробуванням: оскільки лейера не було, щогла гнулася, мов очеретинка, і лізти по ній було досить важко. Та на цей випадок у мене на борту були запасні блоки й канати. Отже, я застосував двоблочні талі, й туго натягнутий лейер знов постав між верхівкою машти та бушпритом, а клівер із заведеним у нього рифом невдовзі знову нестримно поривався вперед, мов солдат додому. Якби щогла «Спрея» не мала доброякісного степса – гнізда машти, то в момент обриву лейера прийшов би до мене «полярний лис», причому повний. Але належна побудова судна всякчас ставала мені у пригоді.
23 червня я був нарешті зморений-презморений безперервними та несприятливими шквалами й вередливими кам’яними хвилями. Упродовж багатьох днів я не зустрів жодного судна там, де очікував принаймні на супровід хоча б якоїсь шхуни. Щодо завивання вітру в снастях та ударів хвиль об борт, то цього було предостатньо, і ми не могли того уникнути, «Спрей» та я. Але зараз усього було аж надміру, та й тривало це надто довго.
Опівдні з північного заходу на нас налетів зимовий шторм. Посеред Гольфстріму, та ще й наприкінці червня, градини барабанили по «Спрею» та блискавиці вивергалися з хмар, і не окремими спалахами, а майже безперервною вервечкою.
Тим не менш, постійно міняючи галс, день і ніч я вів свій шлюп у напрямку узбережжя, де 25 червня поблизу острова Файер «Спрей» потрапив у торнадо, який за годину до цього з громом та блискавкою промайнув над Нью-Йорком, де зруйнував будівлі та розметав на друзки дерева. Навіть судна, що стояли коло причалів, було зірвано зі своїх місць, і при зіткненні одне з одним вони отримали серйозні пошкодження. Це була найсильніша буря за час усього плавання, та я вчасно помітив її неприхований норов, щоб мати можливість приготуватися, і зустрів гостю з голою щоглою. Але навіть при такому розкладі «Спрей» при зустрічі з нею затремтів і тепер сильно кренився з борту на борт, мов іграшковий. Та обертаючись навколо плавучого якора, він щораз вирівнювався і знов сміливо ставав обличчям до небезпеки.
У розпал шторму мені не залишалося нічого іншого, крім роздуму про безсилля людини в таку бурю. Недалеко від Мадагаскару мені довелося вже бачити надсильний шторм, але він був зовсім не схожий на цей. Тепер блискавиці спалахували безперестанку, і здавалося, що вони завдають ударів усюди…
До цієї миті я направлявся до Нью-Йорка, але коли гроза ущухла, я піднявся на палубу, напнув вітрила та розвернув шлюп із правого борту на лівий галс, курсом до якоїсь тихої пристані, аби обміркувати спокійно все, що відбулося. І таким чином, пливучи із зарифленими, напівпідтягнутими вітрилами, «Спрей» досяг узбережжя Лонг-Айленда, а я тим часом сидів собі в роздумах і споглядав вогні прибережних суден, котрі саме стали виникати в полі зору. Роздуми про майже завершене плавання тихцем підкралися та заволоділи тепер мною; багато наспівів, які я колись частенько намугикував собі, зринали знов у пам’яті. І невдовзі я зауважив, що повторюю уривки з церковного гімну, який нерідко наспівувала одна мила християнка з Ферхейвена, коли я перебудовував «Спрей». Мені необхідно було почути ще хоча б раз, з усією урочистістю, цей метафоричний гімн:
«Я хвилями й вітрами битий…»
І далі:
«Але з моїм суденцем ми
переживем усі шторми…»
Після цього шторму я більше не бачив керманича з «Пінти». Події, що відбувалися під час понад трирічного плавання «Спрея», нагадували мені сторінки книги, і найцікавішим для мене тут було гортати ці сторінки, поки тепер нарешті я не дійшов до останньої, найцікавішої з-посеред інших.
З настанням світанку я побачив, що море змінило колір із темно-зеленого на світлий. Я кинув лот і отримав глибину близько тринадцяти морських сажнів. Невдовзі я наблизився до берега і вже був за кілька миль на схід від острова Файер, і йдучи звідти уздовж берега з ходовим приємним бризом у вітрилах, попрямував до Ньюпорта.
Погода після шаленої бурі була навдивовижу чудова. Невдовзі після полудня «Спрей» обігнув мис Монток, мис Джудіт був на траверзі з настанням темряви, а потім шлюп досягнув мису Бівертейл. Та «Спрей» мав подолати ще одну небезпеку – гавань Ньюпорта було заміновано. «Спрей» тримався поблизу скель, де ні друг, ні супостат не могли пройти, якщо мали значну осадку. Тут «Спрей» не наткнувся б на сторожовий корабель, що знаходився у протоці.
Це була кропітка робота, але безпечніше було триматися ближче до скель, аніж до мін. Безшумно оминаючи низький виступ скелі та порівнявшись зі сторожовиком, а це був старий милий «Декстер», добре мені відомий, я почув, як хтось на його борту проспівав: «Судно йде!» Я відразу скинув угору ліхтар і почув привітання: «Агов, на «Спреї»!» Це був голос друга, і я знав, що друг не відкрив би вогонь по «Спрею». Тоді я додав вітрил, і «Спрей» успішно проминув сигнальні вогні внутрішньої гавані. Нарешті він досяг порту, і там о першій годині ночі 27 червня 1898 року кинув якір, завершивши навколосвітнє плавання в понад 46000 миль, яке тривало три роки, два місяці та два дні…
Чи добре почувався екіпаж? Тобто, чи добре почувався я? Я отримав багато користі від цієї мандрівки. Навіть набрав ваги і тепер важив на цілий фунт більше, ніж коли відпливав із Бостона. А щодо старіння – ну, що вам сказати? – годинник мого життя повернув назад, аж усі мої друзі зауважили: «Слокам знову юний». І дійсно, я принаймні на десяток років став молодшим у порівнянні з тим днем, коли звалив перше дерево для побудови «Спрея».
Моє судно також було в ліпшому стані, ніж у мить відплиття його з Бостона у свій тривалий вояж. Воно було досі міцне, мов горішок, і туго збите, як найкращий корабель на флоті. Воно ніде не пропускало й краплинки, жодної краплинки! Помпа ж, котрою до прибуття до Австралії майже не користувались, відтоді взагалі не була встановлена на своєму місці.
Найпершим своє ім’я у книзі відвідувачів «Спрея» у порті приписки залишив той, хто завжди казав: «Спрей» повернеться». Та все ж, «Спрей» не заспокоївся доти, поки я не відвів його до місця його народження, до Ферхейвена, що у Массачусетсі. Та й мені самому хотілося повернутися на те саме місце, звідки я почав, як уже було сказано, молодшати.
Отже, третього липня при погожому вітрі «Спрей» провальсував уздовж берега вгору рікою Ек’юшнет, та й до Ферхейвена, де я прив’язав його до тої ж самої кедрової сваї, вбитої на березі ріки, де вже прив’язував його відразу після спуску на воду. Ближче вже до дому не було куди.
Якщо «Спрей» не відкрив нових континентів під час подорожі, то це ймовірно через те, що немає вже невідкритих континентів. Він не шукав нових світів і плавав не для того, щоб потім збирати консиліуми з асамблеями та оповідати на них нісенітниці про морські небезпеки. На море часто брешуть. Віднайти свій власний шлях до вже відкритих земель – гарна штука, а «Спрей» зробив те відкриття, що навіть найгірше море не таке вже й страшне для добре спорядженого суденця.
Жоден король, жодна країна й жодна скарбниця не витратились на плавання «Спрея», а він здійснив усе, що збирався зробити.
Аби бодай у чомусь досягти успіху, треба добре розумітися на своїй справі та бути готовим до будь-якого непередбачуваного випадку. І я тепер, коли озираюся на свої скромні досягнення, бачу перед собою набір не надто вишуканого теслярського інструмента, жерстяний годинник і купку шпалерних цвяхів, зовсім трохи – ось і все, що допомогло здійсненню мого сміливого задуму, як уже зазначалося в цій історії. Але передо всім, що слід узяти до уваги, так це кілька років навчання, коли я старанно студіював закони Нептуна. І я намагався коритися цим законам, коли ходив під вітрилом морями-океанами. І витрачений на навчання час був того вартий.
А зараз, у надії, що я ще не набрид моїм друзям докладними науковими звітами, теоріями й висновками, хочу тільки додати, що просто намагався розповісти пригодницьку історію. І це, наскільки мені стало здібностей, було зроблено. Тож тепер я швартую судно, всі троси та ланцюги закріплюю додатковими петлями, і залишаю мій шлюп «Спрей» цілим і неушкодженим у гавані.
* «Кінськими широтами» називається штильова смуга 30-35° широти в Атлантичному океані.
