Одного спекотного літнього дня прийшов до мене в гості мій друг, батько двох чудових діточок. Ми з ним пили каву і їли заварні тістечка, обмінювалися останніми новинами. І раптом він каже: «Останнім часом мої Катруся і Данилко дуже сваряться, іноді аж до бійки доходить. Не знаю як цьому зарадити… Тому я маю до тебе одне прохання… Чи не могла би ти вигадати якусь цікаву історію для них. Щоб вони читали, а не чубилися!»
Я подумала, чом би й ні?! І пообіцяла йому щось нафантазувати. Промучилася зо три дні, вигадуючи якісь небилиці. Та все не те! І вирішила не поспішати. Краще вже не робити нічого, ніж робити це погано. Життя само підкаже сюжет.
І от сьогодні зранку так гриміло і блискало, небо розридалося такою зливою, що я враз пригадала одну вельми реальну історію. А пов’язана вона саме з дощем і веселкою. Отже, маю на меті розповісти усім про дива Королівства дрімчиків.
Десь далеко-далеко, між небом і землею, захований у густих дощових хмарах, пливе собі Небесний острів. Усі повітряні кульки на світі, які тікають від своїх господарів, стрімголов летять саме до нього. Тому він ніколи не падає на земну поверхню. Живуть на цьому клаптику дуже незвичайні істоти. Вони мале-е-е-сенького зросту, можна навіть сказати мікроскопічного. Ну, приблизно такого, як твоє горнятко, з якого ти мусиш пити молоко. У них ніжно-рожевого кольору шкіра, яка стає неймовірно гарячою і майже червоною, коли вони чогось дуже хочуть або хвилюються. У них великі здивовані оченятка кольору весняної трави. А на голівці кожного із них милується круглий в’язаний беретик з пухнастою китичкою, який прикриває найчарівніші у світі золотаві кучерики. Дівчатка дрімочки ходять у коротеньких білих платтячках. А хлопчики дрімчики у широких білих штанятах, у яких часто плутаються і падають. Але що робити, така вже тут традиція!
Править цією країною принцеса Загадка і принц Мрійник, який так замріявся одного разу, що задрімав. І ще не прокидався з тих пір, скільки його не будили. Але ж нічого поганого в тому немає! З дрімчиками таке часто трапляється, коли вони замріюються! Та й з тобою напевно. Адже усі ми любимо перед сном трошки пофантазувати, і не зауважуємо як починаємо поволі засинати.
Ось чому королівство і його мешканці мають таку незвичайну назву, та інколи його ще називають Країною мрій.
Справи тут ідуть добре, тож принца вирішили не будити. Нехай поспить. Загадка сама не зле дає собі раду.
Кожен із дрімчиків живе в окремому будиночку, за який править великий камінь. Усі будинки пофарбовані веселкою у різні кольори і оздоблені за смаками їх господарів. А деякі дрімчики прилаштували на них навіть басейн! Уявляєш, як зручно?! Давай зазирнемо до одного із цих будиночків. Ось, його хазяїн Забавочка якраз прокинувся і весело стрибає на одній ніжці до кухні.
- Ти знову забув помитися зранку! – нагримала на нього дрімочка Господарочка, яка ретельно вимивала каструлю, зашмаровану підгорілою кашею.
Ой, я зовсім забула тобі повідомити, що у цьому королівстві усі живуть по двоє: дрімчик і дрімочка на кожен дім. Ні, вони не братики і сестрички. Ба навіть не друзі, далеко не друзі. Але й не вороги! Вони так живуть для рівноваги. Розумієш? Ну, це так само, як наприклад: веселий і сумний, солодкий і гіркий або білий і чорний. Тепер я сподіваюся зрозуміло. От, і добре! Поїхали далі…
- Я і так чистий! – безтурботно сказав Забавочка і запхав свого вказівного пальця у солодкий нектар, що його Господарочка приготувала до каші.- Поясни, а для чого мені митися зранку, якщо я вночі нічого не робив і …
- Ну, от хоча б для того, щоб вимити липкі пальці!
- А я їх зараз оближу, ха-ха, - і Забавочка, прицмокнувши, засунув цілісіньку руку у патоці собі до рота. – О, бачиш? Вже чиста.
- Фе! Як огидно, - зауважила дрімочка і додала: - Іди тепер поглянь на свою бридку пику!
Але рожевий дрімчик і не думав цього робити. Він гучно гепнувся на м’якого блакитного м’ячика і осідлав його, наче коня. А тоді, стрибаючи на ньому по хаті, заспівав:
Митися водою Забавочка не хоче!
Плигає на м’ячику дрімочка охоче.
І пострибав собі крізь прочинені двері на вулицю. А там саме починало оживати вранішнє королівство. Його ще зовсім сонні мешканці, повільно потягуючись, виходили із своїх будиночків.
- Кукусі, Забавочко! – хтось привітався із нашим дрімчиком.
Тут мушу зауважити, що «кукусі» з дрімляндської перекладається, як … Правильно! «Привіт, доброго ранку, доброго дня» і таке інше. Молодець, ти швидко метикуєш. Отже, тобі ця країна неодмінно сподобається!
- Кукусі! – відповів Забавочка, кинув свого м’ячика і побіг до сусіда і найліпшого друга Бігунця потертися носиками. (Так теж вітаються на Небесному острові з тими, до кого відчувають найближчу прихильність).
- Ну, як? Ти вчора встиг награтися? – запитав після вітальної церемонії Бігунець і швиденько кудись задріботів ніжками.
- Та де там. Господарочка нагримала на мене і заставила іти митися перед сном. А сьогодні зранку знову причепилася, уявляєш?! – Забавочка заходився і собі бігти поруч друга, хоча і увесь час шпортався: штанята заважали. – А куди це ти так поспішаєш?
- А ти?
- Я?! Ну, ти ж побіг і я за тобою, - відповів здивований дрімчик.
- А я зауважив, що всі виходять із своїх домівок і йдуть у напрямку Кришталевого палацу. Тож подумав, що напевно краще прийти першому. Біжімо швидше!
І вони побігли. Усі інші дрімчики помітивши такий поспіх і собі пришвидшили ходу.
А перед сяючим, як дорогоцінний камінь палацом, якого оточував Лукавий ліс, розкинулася сонячна квіткова галявина. Саме сюди і сходилися дрімчики, скупчуючись довкола трьох великих квіток, схожих на червоні маки, що ще не розпустилися. Вони височіли посеред інших таких же красивих, але значно менших квітів.
Усі, ніби чогось чекали. Тільки-но Бігунець долетів до натовпу, тягнучи за собою Забавочку, як двері Кришталевого палацу відчинилися. І під урочисту музику фанфар з’явилася ВОНА – мрія кожного дрімчика і заздрість кожної дрімочки. ВОНА – еталон краси і ніжності у королівстві, зразок найбурхливішої уяви, її Величність принцеса Загадка!
- А-ах! - усі мешканці захоплено зойкнули при її появі.
Принцеса не виглядала якось особливо гарно, але такою була традиція – голосно вдихати повітря при її появі. Загадка, гордовито тримаючи голівку з явно завеликою для неї короною, підійшла до макових квітів. За державним ритуалом принцеса ледь-ледь торкнулася скляною паличкою кожного бутону. І квіти почали повільно розкриватися, хилитися до землі, відкриваючи глядачам свій дорогоцінний вміст.
О, Боже! Яка ж це неземна краса! На дні кожного маку тихенько посапуючи і скрутившись, як кицька, спав манюній дрімчик у повзунках. А над ними, тихенько жужукаючи і граціозно змахуючи крилами, літали бджолометелики. Усі присутні жваво зашепотіли поміж собою, втішені черговим поповненням їх чудової родини.
Принцеса повернулася до входу у палац і урочисто оголосила:
- Наша казкова країна щиро вітає нових мешканців! Кукусі вам, малятка! Ми обіцяємо піклуватися про вас допоки не настане час. Прошу дрімчиків, які сьогодні вранці виявили, що зосталися без пари, підійти до квітів і забрати до своїх осель діток!
Але вільних виявилося тільки двоє. Виходить, що третій малюк залишиться без домівки! Може десь таке і можливе, та тільки не на острові мрій. Відразу декілька пар дрімчиків викликалися всиновити дитинча. Але принцеса, пильним оком поглянувши на кожного бажаючого, відхилила усі пропозиції. І не на жарт засмутилася. Та коли на галявині з’явилася Господарочка (вона запізнилася на церемонію, бо домивала каструлю) і заявила про свій намір забрати додому маленького дрімчика, Загадка милостиво погодилася, схвально кивнувши голівкою. Мрійчики полегшено зітхнули.
Ну, ось зараз мабуть настав час дещо тобі пояснити. Отже, усі малятка Небесного острова з’являються із червоної макової квітки. Це трапляється кожного разу, коли вночі гримить грім і блискає. А зранку перед палацом, як ти уже знаєш, їх знаходять у нерозкритих бутонах! Але, якщо тобі цікаво як вони потрапляють у квітку, то доведеться набратися терпіння і трохи зачекати. Я розповім про це трішечки пізніше...
