Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2533
Творів: 45668
Рецензій: 89356

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка

Дивовижні пригоди Дмитрика та Марійки (розділ 9)

© Олексій Тимошенко, 26-05-2009
Розділ 9
Знайомство із авторолером Малюком, зеленим та з жовтими плямами

- Вибачте! – промовив незнайомець. -  Я .. заблукав..
- А ви хто? – поцікавився Світлячок.
- Та це ж машина! – весело закричав Дмитрик.
- Егеж! Так і є.  Дозвольте п-п-ознайомитись. Я – М-м-алюк- авторолер.
Друзі теж привітались. Найбільше з усіх  Малюку зрадів Дмитрик, адже він дуже любив гратись всілякими машинками, конструкторами та  механізмами. Але особливо саме машинками, в нього була чимала колекція  маленьких моделей, подібних до великих машин. В колекції було представлено  як вітчизняні так й іноземні моделі. Та все ж серед них не було нікого схожого на Малюка.
- Ніколи не бачив машину, яка розмовляє! – промовив кіт Мурко, що ховався за  спиною Дмитрика.
- І я! – підтримав друга  песик Сірко.
- Це я не бачив такого кумедного к-кота і собаку! – образився Малюк. – І взагалі, у вас незвична компанія, ви хіба ж не знаєте,  як небезпечно блукати вночі?
- Знаємо, – зітхнув Дмитрик, - але нам дуже треба  дійти до річки, туди, де розміщується Королівство Співучих Хрущів і  там знайти  хруща Жужу.
- Розумію. Я б вам залюбки б допоміг, але б-б-оюся...
- А чого ти боїшся? – запитала Марійка. Вона почала хвилюватися, бо згадала, як кіт Кігтик застерігав їх, коли прощався.  
- Ох! Це довга історія, не знаю навіть з чого розпочати, ага, ось. Як я вже говорив, я заблукав. Ні, не так.  Я заблукав тому що....- Малюк  задумався. – Ага, ось. Я втік з дому.
- Втік?! -  Марійка навіть хвилюватися перестала. – Як ти міг?
- Ну, знаєте, ви теж не схожі на слухняних дітей. Принаймні, батьки неохоче відпускають  дітей гуляти вночі, навіть якщо ця ніч особлива, чарівна.
- А ми... ми...
-   Малюк, не звертай уваги, продовжуй! – попросив Дмитрик.
- Продовжуй! Продовжуй!  - попросили  й інші мандрівники.
- Гаразд.  Я втік з дому, бо мені дуже захотілося погуляти. А майстер Петрусь Павлович неодноразово наголошував, що я ще не зовсім…
- Дорослий?
-  Та ні. Не зовсім готовий, щоб самостійно  їздити. От скажімо, бачите,  мої фари ледь-ледь блимають. Через це я г-геть нічого не бачу, ото й заблукав. А ще в мене думки плутаються. І плями в мене жовті, бо спочатку мене пофарбували в зелений колір, а я  вчився їздити в гаражі  (тренувався) і вивернув на себе банку жовтої фарби.
Малюк  розповів друзям, що  раніше він жив  у старенькому гаражі, де крім нього була ще одна машина, як казав Петрусь Павлович – стародавня. ЇЇ звали  Біла Королева. Тобто це вона себе так називала.  Біла Королева  вже майже ніколи не виїжджала із гаража і весь час згадувала своє довге життя, яке вона провела на службі у дипломатичному корпусі, далеко за кордоном. Іноді вона зітхала,  натякаючи, що її теперішня компанія не дуже їй подобається, та діватись нема куди.
Ще в гаражі  жив спортивний велосипед. Він  любив слухати історії Білої Королеви, таємно мріючи, що можливо колись і він потрапить на гарну та перспективну службу і зможе побачити далекі теплі країни.
Коли в гаражі з’явився Малюк, всі зраділи, що тепер у них  є ще один співрозмовник, який може послухати про цікаве, сповнене пригод життя Білої Королеви та познайомитись із мріями спортивного велосипеда.
Малюк теж спочатку зрадів, а потім зрозумів, що йому дуже хочеться дізнатися про те, що відбувається  за межами цього старенького гаража, тим більше, що він ще нічого не бачив. Майстер Петрусь Павлович зробив його нещодавно із деталей різних машин.
- Ось така моя історія, - завершив свою оповідку зелений, з жовтими плямами, авторолер Малюк.
-Цікаво, – промовив Дмитрик.
- Цікаво-цікаво, – підтвердив песик Сірко.
- А чого ти боїшся? – запитала Марійка.
-Та я... ой, чуєте? - раптом затремтів  Малюк. Здавалось, що його жовті плями  зменшились.
Дійсно, гуркіт та галас  з’явились десь у далечині.
У Сірка одразу  нашорошились вуха, вусики Мурка, як антени, повернулись у той бік, звідки лунали гучні звуки.
- Чуємо. – прошепотів Дмитрик. – Але що це?
Він, звичайно, почав хвилюватися.
- Я.. я зрозуміла. - здогадалася Марійка. – пам’ятаєте, кіт Кігтик говорив про Залізних Звірів, що блукають у ночі,то напевно вони і є…. Ой, як же  невчасно!
- Так-так.  Треба ховатися.  – підтримав   Світлячок  і показав рукою на величезне дерево, яке росло неподалік. – Я пропоную заховатись ось за те  могутнє дерево, за стовбуром якого ми будемо у цілковитій безпеці.
- Підтримую! – закричав Малюк і хутко рушив вперед. Всі інші намагались від нього не відставати.
А гуркіт ставав дедалі гучнішим.  І ось тільки-но друзі встигли заховатись за стовбуром величезного (і, напевно, старого) дерева, як із-за повороту виринула ціла процесія  машин. Вони були схожі на Малюка, але все-таки дуже відрізнялись. Гучна та неприємна музика лилась із їхніх  вікон без скла. Дмитрик обережно визирнув із-за стовбура дерева і побачив, що машини були на будь-який смак – різного розміру, кольору та форми.  Великі та маленькі, кругленькі та прямокутні, чорні та білі, новенькі і вже у поважному віці. Вслід за Дмитриком визирнули і інші подорожуючі, окрім ліхтарика Світлячка, який цілком слушно вважав, що він  яскравим світлом тільки приверне до себе і своїх друзів увагу.
Ватага машин зупинилась неподалік від схованки друзів.
- Ось, бачите,- прошепотів Малюк. –Онде, Чорна Королева, неприємна та небезпечна машина. Вона верховодить серед цих розбишак. Кажуть, що в неї чи то родичі за кордоном, чи сама вона приїхала здалеку, але подейкують, ніби Чорна Королева возила якогось дядечку, який виявився злочинцем і його запровадили до в’язниці. А машина виявилась нікому непотрібною, ото вдень вона стоїть в гаражі, а вночі виїжджає на дорогу, здійснює нічні перегони разом із гуртом інших машин. Та й  апетит в неї  великий, багацько  палива споживає. Для машин нічого смачнішого за бензин немає!
-І для тебе? – поцікавилась Марійка.
- Ні. Я не харчуюсь таким несмачним та ще й некорисним продуктом. Я взагалі один єдиний такий. Експериментальна модель, так би мовити. Харчуюсь електричним струмом, від батарей. Це так Петрусь  Павлович придумав. Він чудовий винахідник!
- Чому ж ти втік?
- Не знаю. Захотілось чогось нового,особливого.
- Послухай, друже, - запитав Світлячок, - а  ото хто, поряд із Чорною машиною?Такий довгий  із великими  жовтими очима?
- То Лімузин. Колись був дуже гарним та елегантним. Служив у порядній організації,  його запрошували навіть на весілля, таким він був потрібним. Потім його відправили на пенсію, хоча він ще молодий та повний сил. Лімузин захотіли продати у приватну колекцію і він обрав вільне життя. Взагалі то він добрий. Просто компанія в нього не дуже гарна.
- А ось, невеличка машина, як краплина води, схожа на спортивну?
- Вона  і є спортивна. Спортом  займалась все життя. Навіть  змагання вигравала і призи в неї є. А потім…
- Отримала травму?
- Ні.  Сама відмовилася від спорту. Вирішила, що краще їй показувати свою майстерність не під час змагань, а ось так, вночі, в компанії таких самих як і вона, машин.
- Малюк, а звідки ти все це знаєш? –  раптом запитала Марійка.
Малюк  якось зніяковів, навіть трішки почервонів і пробурмотів, мовляв, знав я декого із цього гурту, що як і вони, полюбляв ганяти нічними вулицями у пошуках пригод та потім трішки вгамувався і, навіть, змінився, зрозумів, що то тільки марно втрачати  час.
В цю мить на дорозі відбувалося незвичне дійство.
Чорна Королева  чекала поки навколо неї  зберуться  всі машини, що їхали за нею. Нарешті, здавалось, що весь гурт Нічних  Розбишак  був в зборі.  
- Тихо! – щосили закричала Чорна Машина. –  Шановні Розбишаки!
Машини, всі,  як одна, замовкли.  
-  Пропоную поїхати до Таємничої Фортеці, давненько ми там не були, а там чудові дороги і, головне, немає правоохоронців, цих неприємних Світлофорів. Там ми досхочу будемо ганяти!
- Правильно! – закричав Лімузин. – Підтримую!
Схвально відгукнулися й інші Розбишаки.
За мить  Нічні  Розбишаки поїхали  по дорозі, до темної споруди, яка самотньо височіла у далечині.
- Ой! –зітхнув Малюк. – Можна вилазити.
Друзі вийшли на дорогу із-за  могутнього дерева, яке врятувало їх від зустрічі із Нічними Розбишаками.
- Ну що, будемо прощатися? – сказав Малюк.
Дмитрик подивився на Марійку, Марійка на Світлячка, Світлячок на кота Мурка,  Мурко на Сірка, а Сірко на Дмитрика.
- Що? – запитав  Малюк – авторолер, зелений із жовтими плямами.
- Ми… ми думали, що ти….
- Що?
- Допоможеш нам доїхати до річки, туди, де знаходиться Королівство Співучих Хрущів?
- Я?! –злякався Малюк. – Я не можу…
- Ну будь-ласка,- тихенько попросила Марійка. - Нам дуже треба.
- Але ж  Петрусь Павлович…
-  Петрусь Павлович схвалив би такий вчинок, це ж для добрих справ!
- В мене  одна фара не працює, а інша ледве блимає.
- Я поділюсь із тобою частинкою свого Світла, – весело запропонував ліхтарик Світлячок.
- Що ж, добре, - погодився Малюк.
- Чудово! – закричали друзі.
Світлячок торкнувся  Малюка і його фари спалахнули жовтим  вогнем. Малюк застрибав від радощів на своїх чотирьох колесах. Однак ніхто не звернув уваги, що Світлячок втратив частинку свого світла. Він на мить посумнішав, але потім усе-таки посміхнувся.
Малюк відчинив двері  і друзі залізли  до салону. Ще трішки і  подорожуючи рушили вперед, до річки, на пошуки Королівства  Співучих Хрущів.
А ще за деяку мить із кущів, що росли край дороги, виліз невеличкий Мопед, пробурмотів:
- Гм, Королівство Співучих Хрущів їм треба. Поїду, поділюсь новиною із Нічними Розбишаками. Побачимо, що скаже Чорна  Королева.
Мопед розвернувся і поїхав до  Таємничої Фортеці.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Квітка

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Світлана Кедик, 03-06-2009

Сірі Котики залишились позаду

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Богдан Коломійчук, 27-05-2009

Казки постіндустіальщини

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Антон Санченко Статус: *Експерт*, 27-05-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.4695298671722 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …