З того часу як я почала літати сюди регулярно, то я дещо почала дивитися на Україну, зокрема Київ, через очі своїх американських колег. Вони трохи спантеличені від того, що на їхнє завчене “дякую” їм вторять “спасибо” і “до свидания”, проте, коли вони поправляють свою необачність і наступного разу старанно вимовляючи відпрактиковане “спасибо”, на них з незадоволенням цикають: “То рашин, а правильно – “дякую” і “допобачення”. Після цього починаються їхні розпити: “А чому в Україні переважна більшість розмовляють російською, а не українською мовою?”
Минулого разу летіла з хлопцем з Філадельфії, який висловився, що в Україні могли би зробити як в Прибалтиці і тим, хто хоче закріпити за собою право проживання і громадянство, то мусить здати іспит на знання державної мови. Я з захопленням підтримала хід його думок, але ж, як нам з тобою відомо, то у цьому випадку більшій частині можновладців і законодавців довелося би самим залишити кордони власного “володіння”.
Поза межами Києва люди продовжуєть спілкуватися суржиком і тепер уже серед більшого числа неселення. У Харкові дивляться на україномовну людину, як на опудало, з насмішкою і з підозрою в очах – “панаєхалі западєнци”, вдовольняючи себе історією про українізацію і будинок "Слово", а ще сьогоденне: раніше - "Червону фіру", зараз – Жадана.
Але все ж таки варто радіти прогресу: університетьську молодь Києва чути на вулицях та ще і між собою, у літаку лише подеколи кривляться, коли до них звертаються українською, а ще деякі часто щиро захоплюються тим, що є такі, котрі володідіють та ще й так, аж в Америці їхньою незвіданою рідною мовою і намагаються підхопити розмову, щоб уже звучати в унісон.
Також мої американські колеги, ті що летять до Києва не вперше прийшли до висновку, що польоти на Києв набагато приємніші і легші ніж на Москву, тому що пасажири більш ввічливі, вдячні і більш доброзичливі, аніж високомірно-вимогливі „москалі”, хоча як ті так і інші у переважній своїй більшості не розмовляють англійською.
А ще вони вражені чорнобильською драмою і мріють про те, щоби там побувати, але багато хто просто задовольняється походом до музею про Чорнобиль і оглядом саркофага з літака.
Вони купують у подарунок і самі п”ють медову з перцем, а потім, на наступний день пригадують про її ефект, свої походи на танці чи до гідропаку, чи музею Слави.
Як і колись так і тепер на вулицях міста можна зловити будь-яке авто, навіть якщо це і швидка допомого, і зекономити на таксі, майже чи не вдвічі, звісно, якщо не замовляти його заздалегідь, з місцевих компаній, які мають уже давно встановлені тарифи. Дивно, але ціни піднялися, хоча здавалося би, що у звязку з кризою мали би знизитися, для ефективності куплю-продажу. Водночас, весь Київ захлинувся від власної розпродажі: ціни на нерухомість упали майже наполовину у порівнянні з минулорічними. Та і взагалі країна живе у тіні кризового чобота: телебачення, приватні розмови, жарти, офіційні виступи не обходяться без цього слова.
Посади поскорочували, зарплатню поврізали, офіси позакривали, прийняли закон про заборону грального бізнесу, ввели закон про спрощення купівлі землі, міністр внутрішніх справ написав заяву про звільнення після скандального п”яного дебошу в аеропорті у Франкфурті та скандального протистояння поліцейським. Юля то розплітає косу, то заплітає. Комуністи справно відвідують всі паради і демонстрації. Всі клянуть Ющенка на чому світ стоїть: і ті, котрі раніше його підтримували, і ті котрі раніше його паскудили, проте ніхто не хоче зважати на себе – хабародавців, у котрих уже закарбувалося в їхній історичній памяті, що треба давати навіть коли ніхто цього не вимагає, і самі ж себе і сміються.
Зараз з”явилося багато нових меморіалів про вшанування жертв совєтцьких часів і в цьому, безперечно, величезна заслуга Ющенка. Дай, Боже, йому здоровя, на противагу тому кегебісту Путіну, що прославляє кровопийцю Сталіна і його режим аби іделогічно ствердитися у своій диктаторській політиці і дати своєму народу образ ворога. Чи не звідти ця зверхньо-вимоглива поведінка у пасажирів рейсу Н”ю Йорк – Москва по відношенню до американців?
Безвізовий в’їзд в Україну відкрив дороги американським євреям-хасидам, окрім інших носіїв святої віри. Кого сюди тільки не несе з божими писаніями в руках і переконанням у власній правоті: і жінок в сірих сукнях-формах, вивязаних біленькими хусточками, і чоловіків у костюмах з беджіками про їхню належність до відповідної віри, і мормонів, і ще всіляких різноманітних єгових та адвентистів? Але хасиди найбільш помітні і калоритні своїм одягом і зачісками, які в Україні ще з давніх часів охрестили пейсами, звідки і пішло їхнє прізвисько ‘пейсаті”. Вони їдуть сюди групами, а восени і по пятдесят чоловік відразу: в Умань, у Маріуполь, Бердичів. Вони знеславилися серед наших людей надзвичайною неохайністю, і тому багато хто уникає їх обслуговувати, бо відмивання автобусів після них обходиться дорожче ніж заробітки, перебільшують очевидці, але ті хто нехтує обпльованою підлогою і смітником довкола себе непогано заробляють і беруть додаткове мито за роботу з “екстримальним клієнтом”.
А взагалі подорожі Україною для пересічної людини у загальному наземному транспорті відбивають охоту від мандрів, принаймні, на деякий час після того як на вокзальних станціях доводиться попити чайку чи кави з тоненьких пластикових ємностей, які викручуються від гарячої води у власних руках як підступна гадюка, відвідати антисанітарні платні вбиральні з тьотьою на вході, яка регламентує видачу туалетного паперу, вдихати інтенсивні ферамони розгарячених тіл своїх попутників і слухати їхню попсу з МП3 плеєрів або відголоски бойовиків з їхнії компів, адже навушники вони або забули, або просто не мають бажання ними користуватися.
Навіть у Києві рідко коли побачиш якісь надписи англійською, а про переферію краще і не згадувати, бо там вони все одно будуть нікому не потрібні, адже для порузуміння з місцевим населенням можна буде обійтистя фразами, які не потребуватимуть перекладу і закарбуються чужинцям у їхній памяті уже на все життя: “Будьмо! Гей! Їж! Їж! Будьмо! Давай! Гайда! Гей! Їж! Їж! Їж! Їж!”
Цікаво, чим вони там займаються і про, що думають в українському міністерстві туризму?
Косметичні, лазерні та інші змолоджуючі хірургічні та нехірургічні послуги, масаж, ремонт взуття та одягу, годинників, продукти харчування та товари для дому виражені досить дешевим прейскурантом у порівнянні з тим, яким доводиться задовольняться мешканцям Н”ю Йорка чи Сан Дієго не поступаючись своїй якості.
Молоді жінки так само як і раніше модно одягнені і обов"язково з лейблою D&G, Gucci, Versace і т.д, і так само продовжують ходити на височезних підборах на великий подив і заздрість їхніх зарубіжних конкуренток: “ Звідки такі кошти на дизайнерські речі? Як вони можуть ходити на таких підборах цілий день?”
В Україні почала вестися інтенсивна пропоганда проти куріння, але курці кривлять свої уста у надмірній посмішці і призирливо видихають у сторону пропоганди клуби сивого тютюнового диму.
Ті ресторани, що процвітали і зараз мають свого клієнта. “Пузата хата”, наприклад, гостинно відчиняє свої печі у багаточислених містах рідної України і радує чистотою, розмаїттям страв і помірними цінами.
У клубах так само можна побачити велику кількість іноземних цінувальників феномену української феміни і навіть дехто з них шукає собі не лише розваг, але і супутницю життя. Нерідко двері люксових готелів відчиняються для дівчаток модельного типу, які назначають ціну своїй вроді для спілкування з туристами чи бізнесменами, але є і такі, що організовано протестують проти секс-туризму в Україні.
Але не лише у клубах, але і на вулицях можна познайомитися з представниками протилежної статі, бо чоловіки підходять зі своїм черговим “Привет, как дела?” не лише до молодих вродливих дівчаток, але і до вродливих жіночок.
Вулиці запруджені транспортом, серед якого багато фешенебельних іномарок, а запах від спрацьованих газів змішується з весняноми запашним повітрям і наводить на думку: чи технічний огляд авто також вимагає врегулювання доступного об"єму викиду у повітря спрацьованих газів як це робиться у нас?
Але як і раніше, каштани цвітуть вздовж вулиць і застеляють сіру бруківку своїми ніжними біло – рожевими пелюстками, а нагріте повітря пахне ароматом конвалій, який легенький вітерець тягне за собою шлейфом у всі напрямки від настирливих продавщиць.
Широкий Дніпро несе свої могутні води у Чорне море, а пляжники радуються холодному пиву з таранькою, волейболу, човнам, розлогим парасолям, розмаїттю кольорових купальників та сміху безтурботної дітвори.”
