Ця історія починається дуже просто...
Так, як починалися сотні подібних історій за тисячі років до того,
як Земля стала просто матеріальним ресурсом.
Отож...
На березі Чорного озера,
посеред густого-прегустого лісу
стояла собі хатка.
У неї не було курячих лапок,
і через це у хатки розвинувся комлекс неповноцінності.
А ще й до того в неї був склероз (щоправда, в легкій формі) - бо тій хатці вже повернуло на п"яту-десяту сотню...
Стіни заросли мохом, двері поскрипували від ревматизму.
Але з комина ще й досі курився дим. Хатка жила, попри все.
І разом із нею жила старенька відьма.
Все у неї було б непогано, якби не численні шкідливі звички.
Вона смалила люльку, як справжній гуцул.
Гризла нігті. Їла кавову гущу... і запивала її коньяком.
А на підвіконні, у глиняному горщику, вирощувала коноплю.
І це ще не все.
Бабуня слухала рок.
Хтозна, де вона відкопала сіді-програвач,а до нього - вісім колонок.
І кожного ранку ліс здригався від реву божевільних гітар.
Так, їм жилося весело.
Але бабуся була відьмою, перш за все.
І за умовами контракту мала літати на мітлі, ворожити на нутрощах мертвої курки,
метати громи і блискавки, ну і таке інше, ви розумієте...
Тож її постійно мучили суперечності.
А також турбував поганий імідж власної особи.
І вона вирішила звернутися за допомогою до психоаналітика. Але про це - можливо, іншим разом...
