Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2685
Творів: 51017
Рецензій: 95762

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 14278, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '44.212.99.208')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Казка

ЖАБА...

© , 02-03-2009
...занадто слабкий текст.
                                 Юрій Сичук

„Жаба - ...рід безхвостих земноводних сімейства жаб’ячих. Довжина тіла до тридцяти сантиметрів і більше. Зіниці горизонтальні, язик без розрізу, зуби відсутні, привушні залози добре розвинуті, шкіра бородавчата. Секрет привушних залоз отруйний, особливо у аги.
Розрізняють приблизно 2250 різних видів жаб, поширених майже на усіх материках... У фауні України...налічується три види цих земноводних: жаба сіра, або звичайна (B. bufo), жаба зелена (B. viridis), жаба очеретяна (B. calamita).
Розмножуються жаби восени у водоймах (кладка 1200-7000 яєць у вигляді шнура). Зимують в норах гризунів, під камінням, в ямах, льохах. Харчуються переважно комахами, павуками, слимаками, дощовими черв’яками...”
                              Українська Радянська Енциклопедія


1.

В одному непримхливому провінційному містечку, яке чомусь забули нанести на мапу, був надміру занехаяний часом і людьми парк Авраамових мрій.
Плелися чутки, що в цьому поодинокому живому куточку міста, полюбляють збиратися не зовсім охайні,              соціально-неадекватні та агресивно налаштовані верстви суспільства. Тому, порядні громадяни з обачністю та неприхованою огидою поспіхом обходили зелені кордони.
Вражаючої краси само-творення парк звідав не одну сотню років. Один заїжджий історик-емігрант з Канади, на День перемоги, відганяючи від червонястого носа доскіпливих мух, з пристрастю звільняв з рота слину, що поміж цими деревами, у роки кровавої війни, ховалися відчайдухи-партизани, а декілька століть тому, під дубом велетом, знайшов страшну смерть, чи то ворожбит, чи то чорнокнижник – за легендою тіло лиходія перетворилося на озеро, прозване Чорним побожним людом.
Свою не благовісну окрасу, місцями з прозорою, місцями з каламутною водою, парк ревно маскував під розкішним гіллям. Біля Чорного озера, усякий бажаючий, користуючись мовчазною гостинністю, знаходив притулок. А охочих було чимало: надокучливі амеби, кокетливі імфузорії-черевички, допитливі зелені евглени, п’явки задири, навіть один, страждаючий на запалення мозку з відповідними наслідками карась; бідолаха був переконаний – якщо переплести озеро від одного берега до іншого вісім мільйонів разів, то в наступному житті він неодмінно матиме талан стати людиною. Він дуже сильно хотів стати людиною.


2.

Ще звечора вщухла дужа злива, а грім згинув у ту ж мить як в господі затихла породілля.
Юхим підняв сина високо над собою. Здавалося, маленька долоня матиме змогу дотягнутися до повно-місяця.
Тієї стривоженої ночі усі полярні сили бездумно збудилися до жорстокого протистояння одна одній: день прирівнявся ночі, світло – темряві, вологість – посухам, спокій – бентежності. Вгамувавшись, велети стали рівними. Могутня сила дубу підкорила гру і драматизм боротьби зовнішніх, і внутрішніх протилежностей.
Хлопчика назвали Михайлом. І мав же долю з’явитися на світ саме двадцять першого березня, в час весняного рівнодення. Вже батько знав яку безмежну владу має подарувати немовляті міць старого велетня.
Юхим відніс малого до стайні. Крізь віконце пробивався пломінь свічок. Настав час причетності.
Утворивши коло, в скаженому ритмі, взялися до танцю чорні бороди, з очима, які погребали у своїх палаючих зіницях вечірню блискавку. В центрі, тримаючи дитину, поважно сидів синьоокий старий у розкішній зеленій сорочці вишитій золотом. Довгі сиві вуса дідугана міцно вчепилися в беззахисне створіння.
Юхим стояв осторонь, тримаючи в правиці полотняний мішечок зі спаленою корою дуба з гори Хо.


3.

Жаба поволі вела своє безтурботне існування. Звали її Жаба, адже як ще по іншому можна назвати це бридке, слизьке створіння сірого кольору із чорними ляпами.
У затишку парку Жаба мала життя з усіма зручностями, вона була найщасливішою жабою у світі. А світ для неї, так вже сталося – обмежувався лише озером.
Біль за все зелене створення любило спати, тому як тільки вставало сонце вона, не поспішаючи чвалала до свого надійного сховку – порохнявого пня.
Опівночі Жаба прокидалася, бездумно блимала очима й розмірковувала: як же помилково було створити день таким коротким, а ніч безкінечно довгою. Бідолаха не знала чим зайнятися у вільний від полювання час, тим паче зараз, у розквіт літа: період розмноження вже пройшов, гратися з іншими жабами їй давно набридло, адже вони були такими ж нудними як і сама Жаба, озеро і парк дволапа закінчила досліджувати минулого тижня, і тому вважала себе повноправною жабою-мандрівницею зі стажем, а збиратися в ту ж саму подорож, було щонайменше не цікаво.
Цього ранку, який нічим не відрізнявся від інших, Жаба солодко позіхнула, зловила вправним язиком на вечерю мотиля й закутавшись у трісках задрімала.


4.

Прадід праотця вітру, гір, дерев і річок – Вітровія, велична живильна пре-високість, батько незайманого лісу й безкрайої полонини, відданий і безстрашний лицар-боронитель щедрот природи, хай буде міць його на літа вічні – биркун Звірка, сидів у своєму дерев’яному палаці, почухував черево й вправно рухав довжелезними шпакуватими вусами.
Навколо в обідраних хламидах метушилися босяки, невтомна челядь Звірки: прибирали господу, подавали свіже козяче молоко, пахущу чорну ковбасу, легке червоне вино. Знадні мавки омивали ноги пре-високості ранішньою росою. Старець Кропива, відданий радник, насолоджувався бринзою, яку піднесла хрещениця Лілея, шістнадцятирічна красуня, дочка Звірки.
Кх, брррррррр, і що ж то Юхим з жінчовкою своєю Феклою тягнуть, ні з того, ні з сього сполохався Звірка, час вже їхньому синові, міццю дуба помазаним, до своєї долі прив’язатися. Відкинув дужою ногою ряндавого босяка і застеремкотів, меду мені, бербеницю меду, шийте золоту загортку, скликайте бородатих шептунів, готуйте одвічну вечерю – Звірка позбавиться своєї сили, бо на те воля вища, будемо балюватися під музик й пісельників грому, і хай здригнеться гора Хо. Як закінчив, то усіх мов буревієм видуло. Лише Лілея, час від часу, ласкаво зиркаючи на батька, застигши коло печі, вишивала сорочку, тому, з ким мала, підкорившись пов’язати свою долю.


5.

Віддаючи останні промені світла, сонце спрокволо збиралося на відпочинок, а теплий вітерець, марно намагався потоваришувати з набундюченим очеретом. Випадково, прозорий пестун втрапив до пня і вчинив справжнє торнадо. Його грайливий настрій зухвало сполохав солодкий сон Жаби. А було ще занадто рано, занадто рано для жаб. Соня незадоволено порухала лапками, з просоння огледіла стіни свого будиночка, перестрибнула на купину і роздратовано квакнула:
- Ква! (Відверта лайка).
Оговтавшись, Жаба кинула поглядом навколо озера. На сусідній купині сиділа її безталанна родичка – божевільна Ропуха, яка високо догори задерла голову й була схожа на бездиханну колоду. Сестри пліткували, ніби сердешна порушила головну заборону, стала вигнанкою, і тепер назавжди позбулася спокою, шукаючи свої вигадки.
„Дивно, що тут робить ця Ропуха в такий час” – подумала Жаба, і вирішила скористатися випадком щоб перевірити гучні перегуди. Вона обережно запитала:
- Кву, кви? (А, що ти таке значне порушила?)
- Кве! (Відчепись!) – Відповіла Ропуха.
- Кви? (Ну, що?) – Не вгамовувалась Жаба.
- Квакі, квімі, кву-кви квекі. (Я підняла очі на світило, гірше – я підняла очі догори вдень.) – На очах Ропухи забриніли сльози.
- Кву? (Ну і що?)
- Квумі, квемі-квемі, квозі, квозі, квозі, квозі... (Тепер я знаю, вона для мене відкрилася, тепер я знаю, що таке справдешнє життя, але я всього-на-всього, лише потворна ропуха, ропуха, ропуха, ропуха...)
- Кву, кві? (І що з того?) – Здивувалася Жаба.
- Кве, квюз-квозі. (Відчепись, ти не розумієш.) – Вичавила із себе Ропуха і зникла вглибині парку.
- Квозі, ква-ква... (Ропуха, ти – далі смачна лайка.) – Сипала Жаба услід  навіженій Ропусі.
„Подумаєш, яка розумна, аж геть дурнувата. Для неї щось там відкрилось, вона щось там знайшла – справжнє життя! А хай тобі. Лови собі комашню, переглядай сновиддя, з головою закутавшись в тріскотні, приймай освіжаючі ванни у ліліях, бери участь в недільних жаб’ячих перегонах – ось життя достоту, а не те убоге існування, проводячи дні і ночі, свердлячи баньками якесь там небо. Сестри мали рацію, Ропуха дійсно того.” – Дійшла висновку Жаба і твердо вирішила наступного дня, на зло Ропусі, показати небу язика. Тому, з настанням ночі, щоб зберегти сили для задуму, пошвендяла на відпочинок.


6.

Вперше Михайло побачив Лілею біля водоспаду. Оголена дівчина купалася в прозорій воді. Сонячний зайчик грався у її розкішному довгому волоссі. Юнак ховався за густими деревами, не маючи спромоги відвести стривожений погляд.
То це ти моя доля, вони стояли на березі, тримаючись за руки, а я думала там якийсь страшко, щоб ти знав підглядати за дівчатками зовсім не пасує молодому чоловіку. Лілея сполохано поцілувала хлопця в щоку й зникла в лісі.
Висока липа стала місцем їхніх неспинних зустрічей. Під нею Лілея вперше пізнала Михайла як чоловіка. Майже кожного дня дівчина із захопленням слухала мрії свого майбутнього повелителя: вони переїдуть до великого міста, він стане найкращим лялькарем, а потім вони подорожуватимуть світом. У мене в голові стільки історій, без зупину торочив Михайло, ми не повинні все життя провести серед цих дерев, які затуляють справжній світ, хто сказав, що чиясь там воля, має змусить нас бути іншими.
Тим часом, в палаці Звірки кипіло приготування до весілля. Весь ліс позбувся спокою через ту подію: повітрулі прикрашали кожне деревце, вишукували найдрібнішу ґанджовиту травинку, утихомирювали дику звірину, русалки клечали озера кращими ліліями, які так любила дочка пре-високості.

Настала Покрова Пресвятої Богородиці. Селяни важкою працею зібрали збіжжя. Свята мати Покровонька цього року була щедрою на гожий врожай, забитими стояли найбідніші комори.
Юхим з Михайлом коло господи справляли загати, затикували мохом стіни. Фекла, щаслива і схвильована, давала лад у господарчих приміщеннях – увечері мали йти на сватання до палацу Звірки.
Лілея ще з ранку поставила в церкві свічку, щоб свята Покрова покрила голову весільною хустиною. Селом співали незаміжні дівчата:
                       „Покровонько, Покровонько!
                         Покрий мені головоньку,
                         щоб я жінкою була,
                         Щоб мені весело жилося
                         З чоловіком молоденьким,
                         З дитятком веселеньким.”1.

                      

7.

Бах - по голові Жаби бацнула чимала шишка. В очі безжально різонуло ранішнє сонце. Усі інші жаби нічого не підозрюючи відпочивали по своїх криївках.
Сьогодні був надзвичайно важливий день – Жаба збиралася порушити найбільшу забезпеку, вчинити небачене зухвальство, безумовно, про яке ні в якому разі не мала довідатися рідня; слизьке створіння не мало бажання бути в товаристві із ропухою, а лише провчити нахабу.
Відкинувши вагання Жаба застрибнула на чималий камінь, злегка розім’яла тіло, витріщила очі, приготувалася висолопити язика і спрямувала погляд туди, куди не слід глядати навіть найвідчайдушнішим дволапим створінням.
Жабу заціпило. Тут могли б висловитися авторитетні професори-зоологи – відбулася повна і безповоротна мутація свідомості конкретної земноводної одиниці.
Очі Жаби, які раніше були подібні на мутні кружала, заблискотіли і заграли усіма кольорами веселки – стали зовсім іншими.
Втративши відчуття часу Жаба просиділа на камені до самого вечора, і тільки з настанням ночі спромоглася вичавити з себе:
- Квакіка! (Це прекрасно!)





8.

На порозі палацу стояв Михайло з двома хлопцями у святковому вбранні, позад Юхим з Феклою:
- Дозвольте, Ваша живильна пре-високосте, биркуне Звірка, повідати, чому ми пришли? – питаються хлопці.
- То, запитуйте, як на порозі третеся – порухав вусами батько лісу.
- Що аби нам взяти те, що на думці маємо?
- Як із чистою душею прийшли, то Бог допоможе. Лілеє, дочко моя, ану йди до нас, глянь, чи ладного нареченого до нас вітром надуло, чи сигіна якого цуравого.
- Гарного батьку, люблю Михайла і піду за нього –             кращого не діждуся – почервонівши відповіла Лілея.
- Хай Господь життя їхнє своїм осянням святить. Давай, свате, по чарці меду вип’ємо, бо вже в роті пересохло – посміхається Юхим, – клич, дочко, до столу гостей дорогих.
А на столі, чого вже тільки не було: незліченні бербениці меду, гальби з чорним пивом, золота тингириця, солонина, деруни з грибами, ковбаси, вареники, мамалига, холодець з часником, печені поросята, кролі й качки, млинці гречані, пляцки з маком, вареники з печінкою, коржі з горіхами, сиркова паска, рум’яні паляниці, мочанка, гуслянка, яєчні січеники, бублики-свистуни, коржики зі шкварками, лежні картопляні, запечена капуста, медовики, вергуни, калита, запашні яблука і груші, велетенські кавуни й дині, – а босяки но тільки й постигали подавати кошерні наїдки.
Балювалися до ранку. Вже свати горлянки од весільних понадривали. Фекла тішилася, яка ладна невісточка, мов молода зірка на небовиді.
Під спів півнів Звірка з Юхимом піднялися на гору Хо:
- Час вже твій мішечок розвіяти, Вітровія про перевтілення попередити, – зблиснув очима старий, цупко стискаючи руку Юхима. – Як справимо весілля, то і станеться те, що має.
Звірка трухнув бородою, і здійняв руки, погрозливо випроставши довжелезні тонкі пальці. Вдарила блискавка, здійнялась лячна буря, яка з силою вирвала коріння міцного дуба. З розтривоженої землі світові з’явився молодий зелений пагонець.
- Тепер обряд проведемо, на тому і буде – стомлено закінчив биркун.



9.

Жаба скочила на галявину і затихла. Буденність минулого життя розбилася на дрібні скалки, маленьке серце, наповнюючись гарячою кров’ю, забилося на повну потужність, забилося набагато сильніше, ніж може битися серце звичайної безхвостої істоти.
Створіння не могло спинити безкінечний імпульс думок, який наче електричний розряд пронизував її не схильний до активності мозок.
„Який чудовий цей світ, в якому я мала талан з’явитися. Його красу годі осягнути... Десь неодмінно має бути щось набагато більше за цей занехаяний парк і набридливе озеро, – тепер тільки там зможуть зрозуміти мене, тепер, коли я ЗНАЮ” – розмірковувала схвильована Жаба. Вона не стуляла очей майже два дні – її тепер не цікавив сон.
- Кві-квус, кви! (Я вирушаю назустріч пригодам!) – Кинула Жаба на прощання деревам-старожилам і зеленому молодняку. – Кві-квес! (Прощавайте, назавжди!) – Тепер вже без остраху додала для родичів які традиційно збиралися на іншому березі розпочинати жаб’ячі перегони.


10.

Вони від нас так просто не відчепляться, – Михайло і Лілея сиділи в плацкартному вагоні який різав повітря до міста – ти ж знаєш Звірку, викрасти мене після весілля, і це перед ритуалом перевтілення, ти мав стати володарем, а тепер?  Батько буде змушений передати силу Вітровія моєму братові Лопуші. Та він не ти, для нього головне влада, що буде з лісом?
Михайло не чув слів дружини. Все зовнішнє було поза його очима. Він вирізбляв чудернацьку ляльку з холодним поглядом. Головне досягти чіткості деталей, а саме на обличчі, з часом я примушу його рухатися – бубонів лялькар в себе – ниточки повинні керувати не бездиханною істотою, вони мають вдихнути життя в кожен шмат дерева.
Вокзал зустрів їх байдужим галасом. Навкруги комашилася юрба в якій було важко відокремити одну людину. Здавалося, це окремий світ, зі своїми королями й потворами.
Он там на розі непоганий ломбард, даю гарантію – не кинуть, а за таку браслетку, лаве непогане дадуть, порадив носій у помаранчевій фуфайці. Лілея зняла весільний подарунок хрещеного батька Кропиви. Порахували, має стати винайняти квартирі у спальному районі.
За склом тролейбуса проминали продуктові магазини з пафосними вивісками і суцільними знижками, заводи зачинені на іржаві замки, дитячі майданчики на яких студенти цідили пиво з кальмарами, міський зоологічний парк, біля якого плакала маленька дівчинка, впустивши повітряну кульку, безкінечний перформерс горбатих шахтарів з яскраво-червоними написами на касках „Поверніть наші мрії”, міст у палаючих ліхтарях, і, нарешті, ліс із брудно-білих будинків-близнюків.
Увечері Михайло зателефонував до лялькового театру, а потім заспокоїв Лілею яка готувала на вечерю бутерброди з курячим паштетом – перешкоди лише загартують нас, все буде добре.


11.

Минуло декілька подорожніх днів. Парк зник за виднокраєм міських будівль. Дорогою Жаба згадувала розповіді-жахітки підстаркуватих квакуш про людомонстрів. Ті пашталакали, ніби людські істоти – це волохаті потвори, які за раз обідають кількома в’єтнамськими вепрами, запивають все те джбаном горілки з перцем, а потім з ненавистю трощать все, що матиме необачність з’явитися на їхньому шляху. Жаба не йняла віри цим побрехенькам, списуючи їх на обмежене бачення своїх колишніх бовванів. Як люди могли завдати їй шкоди, коли вона, така беззахисна, майже непомітна серед цього пузатого бетонного мурашника, дізналась про світ, який раніше існував лише для інших, недосяжний, прихований.
Місто людей незвично нависало над збудженим створінням. Їх було так багато – симпатичних, нових двоногих друзів, які посміхалися, тиснули одне одному долоні, кудись щодуху поспішали, виблискуючи такими розумними очима, і були аніскілечки не страшними.
Вивчаючі нові ландшафти Жаба потрапила на просторий заасфальтований майданчик перед великою будівлею з безліччю вікон. Наставала жадана мить. До мрії більшої за всесвіт, а тепер Жаба розуміла, що таке всесвіт, залишалося декілька прозорих хвилин.



12.

Ну ви ж розумієте, кому зараз потрібен той театр, ще й альтельративно-ляльковий, і це вам кажу я – художній керівник єдиного лялькового театру в місті, провадив пузатий підстарок в зеленому костюмі, ми даємо одну дитячу виставу на тиждень „Повернення Буратіно і всіх, всіх, всіх”, до речі, її ви можете переглянути в суботу, контрамарки я забезпечу – кращі місця. Так от, якби німецьке представництво не проводило у нашому приміщенні регулярні виставки побутової хімії, нас уже давно б роздерли комунальники. Мерії такі мистецькі скалки давно горло деруть. Це вам, чоловіче, не бродвей, до того ж у вас немає профільної освіти. Спробуйте щастя в столиці, там інше відношення до нашого брата. А ця ваша вистава, „Ілюзії Володаря лісу” дійсно щось. Бувайте.
Ліля, як став називати дружину Мишко, пішла працювати прибиральницею в лікарню для душевнохворих. Щоб мати безкоштовний куток в підвалі сусіднього будинку лялькар влаштувався двірником.
По вечорах до них з пляшкою розведеного спирту завертав слюсар Юра. Юрась, як він себе називав, мав активну позицію в житті, класичний набір ненормативних слів, носив червону камізельку з-під якої визирав побитий долею синій светр з яскравим жовтим написом „BOSS”, любив легкодоступних жінок середнього віку без зайобів, з тверезим життям розійшовся після призову до армії.
Суки вони, Міша, кінчені суки – не розуміють справжнього мистецтва, втішав лялькаря товариш, ти подивись навколо, куди око не впаде, скрізь хуйня якась. От я вчора, блядь, усю сантехніку тому жлобу наладив, а він, блядь, дякую ЖЕКу в якому працюють такі вправні робітники, а ще професор, сука, йобану десятку зажав.
Ліля часто сумувала за домом, в її сни щоночі зазирав батько з грізним обличчям. Подруг в неї не було, жінка навчилася ховатися від життя в безкінечних серіалах, які блимали до неї крізь чорно-білий екран ледь дихаючого телевізора „Берізка”.


13.

Очманіла від щастя Жаба завоїсто підстрибувала на розпеченому сонцем асфальті. Настрій був більш ніж чудовим, і вона вирішила, що невинна розвага не скомпрометує її перевтілення.
Добряче нагарцювавшись, втомлена й щаслива мандрівниця вирішила скласти свій перший вірш у затінку гостинного клена.
Поетичні досліди перебив раптовий галас. Жаба зиркнула очима й знову побачила їх – людей. Люди видалися дивакуватими, вони були не подібні на тих двоногих, що траплялися на шляху Жаб’ячої одіссеї: зодягнуті в нелогічно яскравий одяг з лелітками, мали різнокольорове волосся і сережки у найнесподіваніших місцях, вони нікуди не поспішали, і занадто голосно гиготіли. Диво-люди були так близько, що до них без будь-яких зусиль можна було дотягнутися лапкою.
„Зараз я підстрибну до них, і ми обов’язково потоваришуємо, будемо теревенити про парк і озеро, про Ропуху, яка зовсім не божевільна, навіть про карася-вар’ята, а найголовніше про моє відкриття” – стривожено міркувала Жаба.





14.

Усі стіни підвалу були завішані ляльками: веселий клоун з жовтим носом, стара бабця-босорканя в білій хустині, спотворений старий, так подібний на Звірку, мов живі, усі представники тваринного світу і, звісно, гордість лялькаря – Володар лісу з прекрасним золотим волоссям.
Михайло влаштував виставу. З боку глядачів, серед старого мотлоху,  Юрась у повній відключці. Володар лісу сумно простягав долоні, а потім вражаючий ефект, сльози, на живому, дерев’яному обличчі. Лялькар грав на сопілці журну мелодію, яку колись йому пораяла молода липа.
Браво, друже, я ще такого чуда ніде не бачив, очуняв в коробках Юра, може тобі, і, справді, до столиці тієї. А то тут, серед цих жлобів, блядь, таке мистецтво і в...ай. Він труханув Мишка за плечі й поліз до своєї, як він казав, бойової торби – знайшлося грамів сто розведеного спирту. То що там, давай вже, слюсар забарився, лялькар потребував допінгу.
Де вони, сука, де, метушився підвалом п’яний чоловік в червоній камізельці. Що гроші посіяв, Мишко став автоматично оглядати простір навколо себе. Та які там в сраку гроші – зуби, бля, – а...я ж їх в Лариски під подушку засунув, йобані протези, ну скажи, як так можна жити. Нахуй підарасів – за мистецтво, викрикнув слюсар і простягнув приятелю півлітрову пластикову пляшку з-під лимонаду.
Мороз базґрав на вікнах свої сюрреалістичні картини, на електричній плитці готувалася куца вечеря, кволо зігріваючі помешкання. Коли Юрась струшував з пляшки останні краплі міцної речовини заторохтів телефонний дзвінок.






15.

Звичайний, щоправда, з претензією на серйозність, орієнтований в бік середньої освіти, заклад з ухилом на мову-побратим сумував, відбиваючи вікнами літнє сонце.
Дітваки гаяли час на подвір’ї, ховаючи в наплічниках напівпорожні пластикові пляшки з пивом.
Контакт мав відбутися саме зараз. Важко втиснувши тіло в землю, Жаба зробила рекордний стрибок і опинилася прямісінько на чорному шузі ушнурованому зеленими поворозками. На рекордсменку опустився погляд хлопчини з металевою гулею в носі:
- Жаба, курва! - Зраділа людина.
- І, справді, коли Магомет не йде до гори, гора йде до Магомета – пролунав інший голос.
- До чого тут твій курдупель Магомет, краще пиво діставай – ще один голос людини жіночої статі в червоних штрімфлях.
- А до того, що ми вичухали ситуацію, анархія форевер. Палтус, то ж твоя геніальна ідея була, тепер з тебе не просто корабель, а цілий, блін, флот – і нормальної.
- Фарт, старий, розкумаремося у Карлсона в бункері, йому якраз вчора відпадну траву в’єтнамці підігнали – звеселився Палтус, видаючи кренделя на спортивному ровері.
- Підкладемо в банку, Анахраїзм й не помітить.
- Залізно, а його екземпляр в цей час мужньо борознить простори каналізації з петардою в дупі – вся компанія дружньо зареготалася.
Жаба не могла зрозуміти жодного слова зі жвавих теревенів. Та її свердлили настільки відкрити очі, що в них, безперечно, не міг заховатися відблиск лихого задуму. Логіка земноводного резюмувала – вона прийнята до світу людей.
Палтус, полишив велосипед і відокремився від друзів. З наплічника був видобутий побитий життям зошит в клітинку. „А про це оповістку можна було б склеїти. А почнемо ми так. – В  одному невередливому провінційному містечку, яке чомусь забули нанести на мапу...” – Кострубатим почерком він занотував ще декілька куцих речень.



16.

Не знаю, що у вас там трапилось, над Михайлом схилився високий лікар з довгим чорним волоссям, вона проковтнула слонячу дозу снодійного, про себе медик зрадів вдалому порівнянню, якби це трапилось не в лікарні, ми б її не витягли, зараз ваша дружина спить, найстрашніше позаду, можете ненадовго до неї зайти.
Медичним закладом метушилися тіні в білих халатах, довгий коридор, наче спіймана змія, звивався у смороді ліків від яких паморочилося в голові. Вона лежала в боксі одна. Лялькар мовчки присів біля ліжка, спробував торкнутися руки Лілі – не зміг. Відчував важкий подих, який неприродно існував у її нерухомому тілі сповитому дротами. На дереві сиділа товста ворона, розглядаючи суровими синіми очима двох у білій кімнаті.

Сніг затуляв все навколо, двірники зфулювали, десятисантиметрові опади заважали пересувати ноги. Сідай, на Михайла ледве не наїхав зелений джип з тонованим склом. Вже в салоні розгледів охайного сивого чоловіка з ретельно виголеним обличчям, на ньому був дорогий синій костюм-трійка, в руках незнайомець тримав палицю оздоблену діамантами та сапфірами. Ми її заберемо, почав розмову і запалив міцну сигару, густим дим різав очі, ти зрадив не тільки своє призначення, та це вже тогочасність. Здається лялькар зрозумів. Що буде зі мною, невпевнено процідив крізь зуби. На твоєму місці я б не наважився задавати подібні питанні, ти вже достатньо накоїв, буде так як має, заворушилася у відповідь сигара.
Вітровій дістав пляшку коньяку, зробив спраглий ковток, коричнева речовина враз зігріла кров. До парку Авраамових мрій, а потім в лікарню за Лілеєю, і додому, скерував Кропиву, який враз вправно розвернув автівку. На долоні праотця сиділа злякана жаба, дволапе створіння не розуміло, що там відбувається навколо, рука була теплою, і туму земноводну істоту поволі схилило на сон. За кілька хвилин джип зник за білою завісою пухнастого снігу.


17.

Дожлюкавши пущену по колу пляшку, школярі почвалали до стін своєї альма-матер, пинаючи перед себе брудні наплічники.
- А ось і мої найкращі учні, майбутнє нації, на диво вчасно – розпочав моно-виставу пузатий чоловік в чорному костюмі з масною плямою від майонезу на гарячо-жовтій сорочці. Він мав запущену густу бороду й окуляри фасону радянської п’ятирічки.
- Анахраїзм в своєму репертуарі – процідив крізь зуби Палтус.
- В той час, – продовжував найкращий педагог району – коли ваші товариші по парті безтурботно насолоджуються цілком заслуженими літніми вакаціями: плюхаються на морях, смажать шашлики на присадибних ділянках, гасають у футбола, дихають гірським повітрям в турпоходах, чи просто гають час перед телевізорами, – його очі сипали іскрами нациста-практиканта. – Так от, в той час, коли ваші друзі відпочивають, ми будемо займатися більш кориснішим заняттям – блукати, нажаль темними для вас, коридорами великої науки зоології. Якщо станеться диво, в чому особисто я дуже сумніваюся, можливо, хоч хтось із вас втрапить до наступного класу, щоб разом зі мною перейти до анатомії, наступного рівня освітнього процесу...
- А давайте я вам сорочку випру – не витримала учениця в червоних штрімфлях.
- Мазур Ірина Михайлівна, прошу вас завтра зранку до мого кабінету, разом з батьками. На сьогодні ви вільні.
Ірина демонстративно покинула клас, кивнувши Палтусу, що на вечірці у Карлсона буде неодмінно.
„Яка поважна ця суперлюдина зі скляними очима і волоссям на обличчі. Мабуть, вона головна у зграї. Така витончена мова, а яка жестикуляція” – тішилася Жаба, ловлячи кожен рух за прозорістю трьохлітрової банки.
Пузань обвів поглядом аудиторію, почухав олівцем бороду і добряче хруснув пальцями. За мить Жаба опинилася в його пухких і вологих долонях.
- Тема нашого сьогоднішнього примусового факультативу – внутрішня будова організмів типу хордові, класу земноводні, на прикладі звичайної жаби.
- Квак. (Доброго дня.) – Привіталася розчулена такою увагою одиниця, підстрибуючи на холодній металевій пластині.
Учні обступили стіл колом; над ними з поважністю екзорциста схилилася суперлюдина, міцно затиснувши в правиці новенький сріблястий скальпель.

                                                          Київ - Вінниця, 2006р.



1. Українська народна пісня.


© Станіслав Самосенко. Жаба…, 2006.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Контамінація

© Антон Санченко Статус: *Експерт*, 02-03-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.87306809425354 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …