Слоненя та Тушканчик.
У далекiй жаркій Африці жило слоненя.
Одного разу, гуляючи по савані, воно побачило двох мавп, що сиділи на дереві та й теревенили
- Ви подивіться, які величезні вуха в цього слоненяти, - раптом закричала одна мавпа, - Якщо воно стане махати ними , то напевно полетить до неба.
Почувши це, Маля розгублено зупинилося , хоботом обмацуючи свої вуха.
- А ніс, який в нього довгий ніс, - кривлялася, друга, - Він схожий на товсту змію,
Слоненя дуже здивувалося. Адже мамині вуха були такі ж, навіть ще більше. І він завжди пишався ними.
- Що тут смішного, - образилося слоненя, - Я завжди мав такі вуха. І хобот теж.
Однак мавпам було нудно, просто сидіти на деревині. Їм подобалося кепкувати з маленького слоненяти . Це було дуже весело.
-А ноги такі товстопузі, як дерева, - сміючись, верещали вони, .
Слоненя здивовано подивилося на свої ноги.
- Ноги як ноги, такі ж, як мамині, - трохи не плачучи, промурмотало воно, - А хіба це погано?
- Звичайно ж , - сказали мавпи, - Ти оглядься навколо. Ні в кого немає оттаких страшенних вух, отакого довжелезного носа й отаких товстопузих ніг. Аніхто не схоче з тобою дружити, і ти ніколи не зможеш лазити по деревах так, як це робимо ми.
Мавпи, дуріючи та кривляючись, перестрибували з гілки на гілку.
- А може , я зможу, - сказало Слоненя та підстрибнуло.
Потім воно ще раз підстрибнуло . А потiм ще.
Але воно не змогло заплигнути на дерево . Слоненя було великим і незграбним. Навіть вуха йому не допомагали.
Засмучене Маля вирiшило піти до своєї мами.
- Мамо, - запитало слоненя, притискаючись до неньки - А чому я таке ?
- Яке ще ,таке? - запитала вона.
- Незграбне і товсте, - смутно відповіло Слоненя, -Я навiть, не можу лазити по деревах.
Мама слоненяти дуже здивувалася. Вона ніколи не бачила слонів, які лазять по деревах.
- Ти саме чудове слоненя , - сказала вона, обіймаючи своє слоненя, - И тобі ні до чого лазити по деревах.
Але Слоненя тужно мовчало. Воно думало про те, яке воно товсте і незграбне
Надійшовши до маленького озера, воно стало , уважно розглядати своє відображення у водi
- Дійсно, - промурмотало воно - В мене дуже великі вуха. Та й ніжки товстопузі.
- Піду пошукаю собі друзів, - сказало засмучене Слоненя.
Маля дуже довго ходило по савані , але так і не знайшло нікого.
Антилопи були дуже полохливими. Побачивши слоненя, прямуюче до них , вони відразу повтікали. Слоненя навіть не встигло їм нічого пояснити.
Зебри дуже пишалися своїми гарними смужками, і навіть не захотіли балакати з малюком. Тільки жираф погодився.
Але на великий жаль, він був занадто високим. Розмовляючи із ним , Слоненяті весь час приходилося дивитися вгору, скоро в нього заболіла шия. Жирафові теж обридло нахилятися, слухаючи Слоненя, і він пішов геть , общипуючи листя з верхівок дерев.
- Ніхто не хоче дружити, - смутно сказало Слоненя, - Мабуть це тому, що я таке .Мавпи мали рацiю.Такого носа та величезних вух ,бiльш нi в кого нема.
Слоненя сіло біля дерева та заплакало.
Уздовж пробігав маленький тушканчик. Побачивши плачуче слоненя, він зупинився.
- Ти чого рюмсаєш? - здивовано запитав він, - Таке величезне, хіба тебе може хто-небудь скривдити?
Тодi Слоненя розповіло йому, що трапилося.
-В тебе такi чудові вуха! - захоплено викликнув Тушканчик, - От би мені такі!
Слоненя , недовірливо поглядаючи на Тушканчика, відразу перестало рюмсати
- Тобі що, подобаються мої вуха? - здивовано запитало воно.
- Звичайно, так, - засміявся Тушканчик, - Ними дуже зручно обмахуватися, в таку спеку. Не треба навіть вентилятора.
Почувши це, Слоненя дуже обрадувалося. Воно стало так сильно махати своїми вухами, що маленький Тушканчик навіть змерз.
- Слухай Тушканчику, - сказало Слоненя, - Давай дружити.
-Давай, - відповів той, - Я ніколи не мав таких великих друзів.
-А я таких маленьких, - весело відповіло Слоненя .
Потiм воно посадило Тушканчика собі на спину та попрямувало додому. Маля дуже хотіло познайомити маму із своїм новим другом.
По дорозі Слоненя нарвало свіжого листя з дерева.
- Пригощайся друже - сказало воно, протягаючи його Тушканчикові.
-Слоненяті, не треба лазити по деревах, - весело сказав той, -
Адже листя він зможе дістати своїм довгим носом,
-А ще, моїм носом дуже добре обливатися водою, - закричало Слоненя, - Не треба навіть нахилятися.
- Так, - відповів Тушканчик, - Ні в кого немає такого зручного носа, який є у слоненяти.
Друзі весело розсміялися.
Ще по дорозі, вони зустріли лисицю. Слоненя, побачивши лису, затупотіло своїми товстенькими ніжками. Та дуже злякалася та й втекла.
Якби Тушканчик не мав такого великого друга, то йому точно було б лихо.
Тушканчик був дуже радий. Та й Слоненя було дуже раде тому , що у нього з’явився друг.
