(У першій частині казки я познайомила Вас з чудовим коротуном Хрустиком. Він живе у будинку з Мамою Вірою, Здорованем та малими пустунками Мартусею й Данусею. Хрустик допомагає мамі доглядати за дівчатками, ремонтує їхні іграшки й прибирає в кімнаті. Крім мами кортуна ніхто не бачить, бо Хрустик особливий.
Одного вечора Хрустик подружився з плюшевим Левенятком, а що з цього вийшло-читайте)
Уночі, коли в будинку усі міцно-міцно спали , Мама і Хрустик підписали дуже важливий договір. Усі його умови були чітко занотовані на обгортці з-під великої плитки шоколаду і скріплені цукеркою- карамелькою замість печатки. Хрустик пообіцяв Мамі Вірі , що ніколи й нікого більше не виганятиме з дому, а також постарається полюбити Мартусю і Данусю. На останнє ,правда, він погодився після того як з"їв увесь шоколад, який витягнули з обгортки . Папірець із договором було урочисто заховано у щілинку в підлозі. Час від часу Хрустик витягав його зі схованки й перечитував . Він дуже боявся щось забути з того, що пообіцяв Мамі Вірі . Хрустик добре пам"ятав , що зобов"язався допомагати приглядати за дівчатками, прибирати їхні іграшки та ремонтувати поламані ляльки. Також коротун мав пильнувати чи прикрита на ніч штора на вікні й чи не сповзла ота невгамовна ковдрочка з сонних дівчаток. Мама Віра ж дала слово ніколи-преніколи не заводити в будинку кота, а також виплачувати Хрустикові за його важку працю кожен день по плитці шоколаду. От тут то й виходило непорозуміння . Хрустик чомусь завжди вважав , що домовились вони про дві плитки шоколаду, а під столом у тарілочці щовечора стояла одна. Тоді він шукав щілинку у підлозі, куди старанно заховав дорогоцінний папірець, акуратно витягав його і вкотре перечитував угоду. Як не дивно, там з нову було написано тільки про одну плитку шоколаду.
«І як я так міг , не додивився, а тепер працюй майже задарма»- бурчав напівсонний коротун.
- Хрустику, чуєш , Хрустику, ти спиш?- перервав спогади Левенятків голосок.
- Та ти що, як це сплю? Ні, мені не можна й на мить задрімати. Я повинен оберігати сон дівчаток,- трохи обуреним тоном почав бубоніти чоловічок.
- Невже ти будеш сидіти цілу ніч в кімнаті? Це ж так нудно,- здивовано запитало Левенятко.
- Який же ти чудний, ну зовсім як дитина! – усміхаючись промовив Хрустик.- Розумієш, я на роботі. Мені довірили важливу справу. Нудно мені чи ні –це не головне. Я пообіцяв Мамі Вірі, а слово потрібно тримати.
- Ти знаєш Хрустику, Сашко теж завжди говорив щось подібне про обіцянки, які завжди потрібно виконувати, але якщо чесно, не дуже у нього виходило.
- Наші дівчатка такі самі,- відразу ж погодився з Левенятком Хрустик,- от сказали мамі, що будуть в кімнаті прибирати і не дотримали слова: знову бруд, пилюка, розкидані іграшки, заплакані ляльки… Замість того , щоб я вночі на зірочки подивився, або наплів мереживо снів- мушу поратись по господарству.
- Ух ти, як це? Ти вмієш плести сни?- не прихвувало свого захоплення Левеня.
- Звичайно. А ти думав звідки вони беруться?
Левенятко не знало звідки беруться оті сни . Тай навіщо про це думати, якщо воно ніколи їх не бачило. А от Сашкові часто щось снилось. Майже кожної ночі він плакав ввісні, або розмахував руками. Напевно йому снилось щось погане.
- Хрустику, а погані сни ти теж умієш плести?- схвильовано прошепотіло Левенятко.
- Погані? Ні, погані – самі плетуться. Переплутаються між собою кілька клубочків-снів от і виходить нісенітниця. Мені ніколи за ними пильнувати, я іншими справами зайнятий. А от коли б Мартуся й Дануся дотримали слово й прибрали у кімнаті, я б їм таких снів чудових наткав- дивились би і не передивились до самого ранку.
- Хрустику,а мені можна сон подивитись , ну хоча б один-однісінький?- благаючим поглядом зиркнуло на коротуна Левенятко.
Хрустик уважно подивився на свої довгі руки , потім провів у повітрі тонкими пальцями, ніби перебирав якісь невидимі струни.
- Давно я цим не займався,- з сумом у голосі сказав коротун, - Колись я любив плести сни для Мами Віри. Гарні сновидіння я можу творити тільки для слухняних діток. А ти, Левенятку, хоч і слухняний , але не дитина.
- Як це я не дитина,- обурився малий,- я ж не Лев, я- Левенятко. І в магазині на цінничку було так написано.
-Гм , ну якщо так, то давай спробуємо. Ти лагай у ліжечко, гарнеько накривайся, а я придумаю для тебе щось цікавеньке, . От тільки прикличемо Місяць. Нам потрібне його світло, саме з нього я й ткатиму ниточки , з яких потім плестиму сни.
Молодий Місяць не заставив себе довго чекати. Він уже давно причаївся на величезному дубі й підслуховув розмову приятелів.
Хрустик легенько відхилив штору й кімната наповнилась сивуватим сяйвом. Звідкись ледь чутно полилась магічна музика. Хрстик з дивною легкістю підняв догори руки й почав потроху збирати докупи сяйво. Починався сон….
Левенятко тихенько лежало у ліжечку й чекало коли ж це розпочнеться перший у його житті сон. Воно страшенно переживало, що у Хрустика може нічого не вийти. Адже той сам говорив, що вже давно цим не займався, тому міг щось і призабути. Так собі розмірковував малий, як раптом якась дивна сила закрутила його в повітрі й підняла високо-виско.
- Ой-йо-йой,- закричало Левеня, -що це таке робиться. Леви не пташки, вони не вміють літати. Тримайте мене, а то я впаду, ой-йо-йой.
І справді, ой лишенько, Левеня почало стрімко падати до низу. Воно міцно-міцно закрило оченята, щоб не було так страшно. Бабах. Ні ,скоріше- пуууууух… І Левенятко приземлилось на щось м"якеньке.
«Гм , хтось соломки підстелив»,-подумало воно й почало потихенько розплющувати очі. Дивно, ніде не було ані сіна , ані соломи. Усе довкола було біле й пухке.
- Треба попробувати на смак , може я провалився в гору з солодкої вати, -промовило Левеня само до себе.
-Не треба тут нічого пробувати - обізвалась дивна гора,- я зовсім не солодка і ніяка не вата. Я Хмаринка, а ти упав у саму середину.
- То це ти мене впіймала. Ой велике тобі спасибі, - подякувало ввічливе Левенятко
- Давай швиденько вилазь наверх. Полетимо до твоїх друзів, вони уже зачекались.
-Але я не вмію літати , а раптом впаду?- злякалось мале.
- Ати не думай про погане. Просто заплющ очі й пригадай щось дуже хороше і в тебе обов"язково вийде . Давай , сміливіше.
Левеняткові було дуже страшно, але щирі слова Хмаринки підбадьорили й додали впевненості.
Дивно, він колись мріяв про те , щоб навчитись літати, і ось мрія починає збуватись. Та яке там починає…Левенятко уже летіло.
-Хмаринко , я лечу . Подивись, у мене вийшло. Хмаринко!-весело гукало воно.
-Молодець. А тепер прямуй за мною. Ми летимо в країну у якій живуть іграшки.
Левеня й не здогадувалось про те ,що існує така земля. Хмаринка ж знала про цей загадковий край дуже багато. Виявляєть ,там живуть тільки іграшки. Вони мешкають у власних будиночках, самі готують собі смачні обіди, ходять один до одного в гості. Навіть граються усі разом. Та головне ,ніхто їх не ламає і не губить, не розкидає по підлозі й не викидає , коли надоїдять.
- Ну все ,прилетіли,- казала хмаринка й допомогла Левенятку опуститись
Левеня, хоча уже й уміло літати ,але боялось свого першого приземлення, тому й опускалось на землю з закритими оченятами. Розплющило воно їх тільки тоді, коли відчуло під ногами тверду поверхню.
- Яка краса, як казково,- не стримуючи захоплення вигукнуло Левеня.
І дійсно. Тут було чим замилуватись. Воно опинилось на величезній лісовій галявині. Посередині, ніби ховаючись у коврику з зеленої трави й барвистих квітів, голубіла водойма .Спочатку Левенятко подумало , що це малюнок , та коли підійшло блище- побачило веслі хвильки-баранчики, що грались посеред озерця. Довкола росло багато дивних рослин. Більшість з них Левенятко ніколи й не бачило. Та й що воно могло бачити з отим безголовим Сашком. Сиділо собі на дивані й дивилось у віконце. Оце тобі й усі розваги.
А небо…Воно таке велике й блакитне-блакитне. І сонечко зовсім інше ,ніж те яке Левеня бачило за вікном кімнати: яскравіше, лагідніше, тепліше.
- Стрибай до нас , давай купатись,- весело загукали до Левенятка золоті рибки, вистрибуючи з води.
- Ні , давай краще з нами,- кликали його веселі трудівниці бджілки,- допоможеш відра з медом носити.
- Оце вже ні,- виповзаючи з густих хащів осоки, пробурчало мале плюшеве Ведмежатко.-Він до мене прийшов у гості, це я вимріяв, щоб знову зустрітись з Левенятком.
Левеня уважно приглядалось до Ведмежатка. Десь воно уже бачило ці великі і круглі очі. Колись він чув і цей хриплуватий голос. Щось було у тій постаті таке близьке і знайоме , таке тепле і ніжно-хвилююче.
- Левчику, невже ти не впізнав мене ? Це ж я Ведмежатко. Пам"ятаєш, ми разом жили у Сашка. Він відірвав мені лапу і мама викинула мене й малого поламаного солдатика на сміття.
Ой , як же Левеняткові стало прикро , що воно не впізнало в красивій новенькій іграшці свого давнього пошарпаного товариша. Але ж він так змінився. Звідкись з"явилась гарненька нова лапка, а замість великого гузика , якого недбало пришила Сашкова мама, тепер красувався чудовий симпатичний носик. Та й саме Ведмежатко було чистеньке, добре вимите й доглянуте. На його спинці уже не було отих гидких чорнильних плям, а шерсть виблискувала на сонечку.
- Друже, чи ти це насправді?- запитало схвильоване Левеня. - Ти ж зовсім-зовсім інший, ніби щойно з магазину. Як ти тут опинився? Який чарівник перетворив тебе у справжнього красеня.
-О ,це дуже довга історія. Вмощуйся зручно на травичці і я усе тобі розповім.
Ти напевно добре пам"ятаєш ті жахливі дні , коли Сашкова мама починала прибирати у його кімнаті.
Іграшки їх дуже не любили і боялись. У дитячій тоді ставало чисто і затишно, ніде не було бруду й пилюки, але й пропадали деякі іграшки. Переважно викидали в сміття тих, у кого було щось зламане або відірване. Отак викинули й мене, бо я був уже старий, протертий і поплямлений.
Мене, разом з іншим сміттям спакували у великий чорний мішок і залишили серед поля. Ой Левчику, чув би ти як розізлились на цих невихованих людей усі польові мешканці, як довго кричали їм у слід птахи. Але , що робити, звірята почали прибирати оте неподобство. Мишки й хом»ячки вирили велику яму, птахи закидали у неї сміття, й загорнули усе землею. Поле знову стояло чисте й прибране.
Мене і солдатика мишенята відвели у цей чудовий край. Тут нас обігріли , поремонтували , вилікували усі болі й недуги. У нашому місті живе багато різних іграшок і в кожного з них подібна і сторія.
- Що ж це за таке дивне поселення? - запитало Левенятко
- А скоро сам побачиш. Швиденько вставай , може ще встигнемо на обід, а то я зовсім забув , що ти з дороги й мабуть голодний,- поквапило Ведмежа товариша.
Друзі, узявшись за руки ,попрямували лісовою стежиною. Левенятко ще ніколи в житті не почувало себе таким щасливим. З радості йому хотілось літати…і воно полетіло. Дивно, але разом з ним у повітря піднялось і Ведмежатко. Виявляється, у цій диво-країні усі іграшки уміли літати, бо жили безтурботним, веселим життям.
З висоти , Левенятко уважно розглядало чарівні пейзажі, які вони минали. Тепер воно уже не закривало очі, адже біля нього найкращий друг, з яким нічого не страшно.
Раптом густі крони дерев розступились і перед нашими друзями відкрилась інша , не менш захоплююча картина.
Левеня побачило велике стародавнє місто-фортецю. З усіх сторін воно було оточене величезним кам"яним муром на якому височіли гостроверхі вежі з кольоровими флюгерцями-прапорцями.
На головній площі гордо стояла Міська Ратуша. Саме вона за допомогою велетенського годинника будила зранку усіх мешканців, потім кликала їх за обідні столи й вкладала спати у ліжечка. Ратуша була надзвичайно горда й завжди дивилась тільки вгору. Крім того наша панянка була й напрочуд вередлива. Вона вимагала , щоб іграшки тричі на день протирали їй шибки й змітали пилюку зі сходів. Коли ж на її чудовий позолочений годиннк сідала якась пташка, або навіть комашка,пані Ратуша починала хитати головою. Тоді усі мешканці залишали свою роботу й бігли на Головну площу, щоб полухати музику дзвана-велетня, який знаходився на самому вершечку гордячки.
А якими цікавими були будиночки , в яких жили іграшки. Вони мали найрізноманітніші форми.
Ось перед тобою велетенський равлик, а на ньому дверцята. Раптом вони відчинились. Звідти вискочили дві жабки, привітались з Ведмежатком і гайда до озерця по солодку ряску.
А он за рогом, росте небувалих розмірів гриб-мухомор. Коли це піднімається у нього шапочка й вискакують звідти гноми. Їм ніколи , треба у місті усе прибрати , повимітати, щоб було чисто.
Біля струмочка розлігся на траві старий пеньок. У ньому облаштувати собі хатину бобри. Ведмежатко хотіло познайомити Левчика з цими чудовими іграшками, але їх не було вдома. Мама Зайчиха, що мешкала поряд у глиняному будиночку, сказала, що ті пішли будувати новий міст біля мурашника. Отож і наші друзі подались туди.
- Ведмедику, а хто усе це вибудував? – запитало Левенятко.
- Іграшки самі усе змайстрували. Люди ж викидають дуже багато потрібних речей. Вежа он зроблена з старого конструктора, а того чудового годинника, що висить на ратуші, миші знайшли на дорозі й подарували нам.
Левенятко помітило , що у місті ніхто не байдикував, усі чимось займалися.
Посеред площі дві ляльки продавали квіти. Біля них примостилась прудка руда білочка. Вона жваво торгувала різними солодощами й горішками. Їжаки лагодили поламаний тин біля школи. Їм весело допомагали мишенята.
Усі усміхались до Левенятка, бажали гарного дня. Левчику було так радісно на душі від щирих поглядів і теплих слів.
В повітрі запахло чимось солодким і смачним. Цей апетитний аромат занюхало й Ведмежатко. Воно звернуло з дороги й потягнуло Левенятка в іншу сторону.
- Усе , сьогодні до бобрів не йдемо. Чуєш, як пахне медовими булочками з вулика тітки Бджоли . Ідемо в гості до неї,- рішучим голосом заявило Ведмежа.
Левчик і не думав сперечатись. Він із задоволенням піде у гості до бджіл, особливо коли звідти так смачно пахне.
- А ми на вас чекали,- привітно усміхаючись, запросила гостей за стіл тітонька Бджола , - пригощайтесь, будь-ласка. Ясунечко ,Ласунечко, а подивіться хто до нас прийшов!
До кімнати забігли дві чепурненькі ляльки.
- Ой , Левенятко, - вигукнула Ясуня,- тебе що, теж викинули?- Ой як добре ,що ти потрапив до нас. Ми швиденько тебе відмиємо , відчистимо, нагодуємо,- продовжувала торохкотіти лялька.
Левеня пригадало ,що бачило колись цю красуню у Данусі, коли та приходила в гості до Сашка.
Як же Хрустик допустив, щоб її викинули. Дивно. А от і нічого дивного. Дівчинка подарувала Ляльку подрузі, а та поламала й викинула у сміття.
Коли Ясуня дізналась , що Левенятко живе тепер у дівчаток, то трошки засмутилась. Вона так скучила за Хрустиком.
Іграшки захопились розмовою, що й не помітили як стемніло.
- Нічого страшного,- заспокоїла їх тітонька Бджола ,- заночуєте у нас,- я постелю вам на великому восковому ліжку.
Ліжко було м»яке й пахло медом, тому Левенятко дуже швидко заснуло.
- Еге-ге-гей, - почуло Левеня крізь сон,- вставай, уже світає.
Хрустик уже кілька хвилин намагався розбудити Левчика, але той ніяк не хотів прокидатись. Сяйво закінчилось, Місяць поплив на спочинок, отож пора прокидатись. Левеня спочатку відкрило одне око, потім- друге. Куди це ділось Ведмежатко й ляльки, і чому пахне не булочками, а свіжою кавою, і з якого це дива Дануся спить у його ліжечку?
Ой лишенько! Та це ж він проспав усю ніч у чужій постелі. Та чудова країна йому наснилась. Як шкода. Треба буде попросити Хрустика, щоб той знову допоміг повернутись у казкове місто.
Хрустик ж зустрічав ранок у своїй нірці. Він був дуже втомлений, але надзвичайно щасливий , бо уже давно так натхненно не працював. Коротун уже збирався задрімати , коли почув , як Дануся розповідає Мартусі Левчиків сон. Ой лишенько, як це вона про нього дізналась? Як побачила?
І тут у маленьку голівку стрілою ввірвалась здогадка. Ой, як це Хрустик так прогавив. Левенятко ж заснуло у ліжечку Данусі, отож дівчинка могла запросто бачити сон іграшки. От що значить довго не займатися снотворінням. Ну нічого, він вечором придумає, як виправити ситуацію .
У тому , що Дануся побачила сон Левчика не було нічого страшного. Гіше буде, як мала пустунка щось запідозрить. Він поспить, а потім усе обдумає на свіжу голову.
Хрустик недаремно переживав, бо Данусі таки багато що видалось дивним. Найперше - хто пришив Левеняті хвоста? Вчора вона заховала його за штору і мама точно нічого не знала . По друге - хто це кожної ночі складає її іграшки на місця? А по третє- звідки взявся отой чудовий сон. І найголовніше: її стара лялька згадувала про якогось Хрустика, що постійно лагодить іграшки і живе у них дома. Ой щось тут не так. О , ще потрібно запитати Маринку, куди це вона діла її ляльку Ясуню?
Та це все дрібниці. Найважливішим було прибрати у себе в кімнаті, вимити й переодягнути іграшки, перевірити як вони себе почувають. Дівчинці страшенно не хотілось бути подібною на тих дітлахів, які не дбають про своїх друзів. Ось чим вони з Мартусею будуть сьогодні займатись. А про усе іше Дануся обов"зково дізнається. Вона хоч і маленька, але надзвичайно розумна і кмітлива.
