Оголошення на стіні: "Молодому і дуже перспективному скульптору дуже потрібна нутурщиця. Хороша зарплатня лише за взаємною згодою і за результатами співбесіди, і по знайомству. Триразове дуже смачне харчування - пальчики оближеш, з’їси або понадкушуєш. Приміщення є невеличке, є машина (пральна) 7 років, але в дуже хорошому стані. Холодильник "Мінськ". Ліжко імпортне польське "Szybki Drzemka". Крісло помягшене "Карпати - Limit Edition". Вимоги до натурниці:
- вік від 17 (але скоро 18) до 35 (але скоро 24);
- досвід роботи, вітається;
- кандидатка має бути готова до одноманітної роботи із невеликою рухливістю;
- добровільне роздягання вітається;
- володіння мовами: українська – обов’язково; російська - краще польська, або українська із словником; англійська, німецька, французька - на рівні китайської.
- флегматичкам надається перевага; меланхолічкам - каплі в очі; холеричкам - скотч.
Психічно хворим, судимим, волосе-фарбованим, вусатим і просто для розваги - прохання не турбувати."
Я скульптор. Ще в дитинстві я умів із фекалій, біля пісочниці, ліпити коників, машинків, солдатиків і стан сучасної економіки. Хоча, спочатку останнє, в мене виходило найкраще. Тому я хотів піти на економіста в бурсу політеху. Але як каже мудра приказка: "Багато хочеш - мало отримаєш", або ще така: "Хотіти не погано, погано не хотіти", або ще ось така: "Якби-якби в роті росли гриби, то можна було б в ліс не ходити, гриби не збирати, а в дома сидіти і тихо жувати".
Зараз я скульптор. Шукаю натурницю. І ось передімною сидить гола дівчина, а я тут приказки розказую.
- Добрий день. Спочатку я хочу сказати що давай зразу на ти. - почав я співбесіду із жорсткими умовами. Це діло принципу, якщо ти себе спочатку покажеш начальником, до тебе відповідно будуть ставитися.
- Добре - відповіла пишногруда дівчина. Вона сьогодні перша відгукнулася на оголошення
- Чому ти думаєш що ти зможеш бути натурницею? - дуже хитре і несподіване запитання запитав я в питальній формі
- Нуууу... я навіть не знаю.... думаю що в мене є всі для цього задатки... - після цих слів дівчина глипнула на свої груди, потім на мене, потім ще раз на груди і знову на мене
- Наприклад? - продовжував я співбесіду
- Ну мені 22, я знаю українську мову зі словником, я досить флегматична, я можу добровільно роздягатися...
- Ага. Добре. А досвід в роздяганні є?
- Так, я працювала в стриптиз барі "Пінгвінчик"
- Доообре... - коли вона промовила "Пінгвінчик" я зразу її впізнав. Це ця цяця чорноброва, що випадково мені в голову попала пляшкою з-під шипучого шампанського "Совецкое". Після того радянщину я ще більше незлюбив. - Кажеш ти була стриптизеркою? а це ж досить рухлива робота. Чому ти думаєш, що справишся із одноманітною?
- Я одноманітно крутила задницею - пояснила дівчина.
- Добре. Що ж.... так-так - я стукав простим олівцем із ґумкою по ліжку. - давай пройдеш мацюпусінький тестик.
- Добре - погодилась особа протилежної статі із натуральним кольором волосся
Я підвівся із ліжка і заходився шукати листок із тестами. Під холодильником і в ньому - не було. Під ліжком - також. Над ліжком - також. На підвіконнику, на якому був аж один вазон, який випромінював жовто-зелені барви на коричнево-сіру фіранку - також не було. "Ти не ці тести шукаєш?" – шмигнула до мене рукою із папером на якому були тести. "Ні" – не дивлячись відрубав я. Я шукав листок з десяток хвилин. Весь цей час дівчина, в чому мати родила, сиділа на стільці тихенько розглядаючи скульптурки кошаків на холодильнику. Після 10 хвилин відчайдушного пошуку, нарешті, промовив:
- Молодець, ти пройшла тест. Як тебе звати?
- Ну я... мене цей, звати Іра - спокійно-схвильовано відповіла пишногрудка
Вся хитрість і премудрість тесту була в тому, що дівчина мала сидіти і не кричати і не доказувати мені, що ось вона знайшла тест - тобто спокій, флегматизм і не зарозумілість - ось чим мають володіти справжні сучасні натурниці, які хочуть досягнути успіху у своїй професії.
- Коли ти зможеш приступити до роботи? - чисто формально запитав я
- Можу вже – чисто формально відповіла вона
- Добре. тоді приступимо. Ще одне, яка тебе влаштує зарплата? - розминаючи холодну і в’язку глину, в долонях, запитав я
- 26% від прибутку за продаж скульптури, без урахування ПДВ, без збору у пенсійний фонд і без перегляду умов.
- Я думаю це справедливо. Отже, Іра, можна я тебе буду просто називати Свєта?
- Я звикла до Іри
- Ну добре, Іра, я скульптор. Мене можеш просто називати "Маестро", або "Пан Маестро". Є буду робити скульптуру із назвиськом "За how are you себе". Ти маєш стоячи піднести руки над головою утворивши трикутник дотиком пальців однієї руки до іншої. Це щось типу, як колись дітлахи робили "Чік-чірік я в доміку". Питання є?
- Їсти коли будемо?
Після їди приступив до роботи. В мене вже був арматурний скелет-макет скульптури, тому я зразу сходу наліплював на нього форми дівчини.
Ліплю я її вже 2 місяці, 12 днів, 3 години і 24 хвилини. За весь цей час вона просто дивилася на котів на холодильнику і мовчала... мовчала як йогурт. Виходило досить непогано - їй мовчати, мені ліпити. Але коли діло дійшло до грудей вона промовила:
- Чого ти мені такі малі сіськи зліпив?
- Нормальні груди... - якось знічено відповів я, бо голосу Іри не чув протягом всього цього часу
- Зліпи більші
- Я з натури ліплю.
- В мене більші ніж ти зліпив – обурилася Іра
- Іро, крихітко, давай не будемо робити з цього проблему. Нормальні груди… просто великі, вони не будуть естетично виглядати на скульптурі…
- Нічого подібного! На мені ж вони естетично виглядають. Доліпи більші, або я піду!! – якось крикливо заявила вона
- Золотко, ти не можеш піти, я ж тоді тобі не заплачу…
- Якщо ти мені не заплатиш, тоді я зроблю так – дівчина бере шматок арматури і починає синхронними ударами трощити котів на холодильнику. Бац! Бац! І вже пів колекції немає
- Що ти робиш!? Ти що скажена!? – не втримався я
- Зроби більші сіськи!!! – несамовито кричала вона. В мене полетіли тарілки і кружки.
- Добре! Добре!.. Заспокойся, я тобі розкажу правду! Тільки заспокойся… гаразд? – угомоняв Іру я.
- Кажи
- Я не скульптор. Я звичайнісінький економіст.
- Що!??? – дуже здивувалася Іра
- Я не скульптор. Я звичайнісінький економіст – повторив я – знайшовши неподалік від дому на металоломі цю зварену арматуру, я вирішив зліпити якусь скульптуру. Просто мені було нудно і я хотів поспілкуватися з кимось…
- Тоді і я признаюся. Я не натурниця, я стриптизерка…
- О ні! – схопився я за голову… - як ти могла?
- Я ж тобі казала…
- Я думав ти жартуєш…
- А взагалі то, я прийшла сюди щоб перевірити як твої справи. Бо коли я тобі пляшкою з-під шампанського влучила в голову, то ти випав із життя на 2 місяці, 12 днів, 3 години і 24 хвилини. Але бачу, що ти досить непоганий скульптор, але сіськи міг би і більші зліпити…
- Ти чесно кажеш щодо скульптора?
- Так – із чесними очима, як в собаки яка чекає на соковитий шматок м’яса, промовила Іра
- Ну раз ти чесно кажеш, що з мене непоганий скульптор, тоді годі теревені розпускати, стань де маєш стояти, я роботу завершу. А щоб доказати хто в домі хазяїн я тебе за це відгарю.
Через 9 місяців, 12 днів, 3 години і 24 хвилини
Оголошення на стіні: "Молода пара із малою дитиною зніме квартиру. Можна без меблів. Чистоту, порядок і своєчасну оплату гарантуємо. Психічно хворим, судимим, волосе-фарбованим, вусатим і просто для розваги - прохання не турбувати."
