Утворили це об'єднання Андрій Коваленко, Олег Гаврильченко, Сергій Руденко та Максим Розумний десь навесні 1990 року в Києві. Тоді всі четверо були студентами факультету журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка. В межах літгурту одразу визначилася певна спеціалізація його учасників: перша публікація Коваленка (в альманасі "Вітрила") була прозова, хоч пізніше Андрій став виступати і з віршами, Розумний писав тільки поетичні тексти, Руденко зарекомендуваав і окремішніх публікацій. На сьогодні кожен з учасників "Нової дегенерації" має окрему книжку, а приблизно на початку 1997 року Степан Процюк в радійному інтерв'ю ("Промінь") заявив про те, що реально літгурт сьогодні не існує.
Ложка меду
(“Червоній фірі” - на 5 літ)
Історія українського письменства перепишеться, можливо, ще не один раз. Нині ж концептуалізм, стратегії, жести - направду сумно й нецікаво. П’ять років контрастного інобуття харківського поетичного гурту “Червона Фіра” довели, що мистецтво актуалізується зовсім інакшими речами: політикою, грошима, криміналом - тим, що завше було відсутнє у трійки Пилипчук-Жадан-Мельників, і через те сприймалося як антимистецтво й антипозиція. Навіть воскреслий Стус не зібрав би подібного до “фіристських” відправ аншлягу, якби не був адаптований масовою культурою. Виростити великого майстра з померлого поета - це ще КГБ вміло, а ти спробуй з живого Жадана зроби фігуру!
Отож, парадокси репутації - річ більш цікава й приємна в наш час, аніж, власне, творчість. З чого складається слава, звідки походить забуття, яке відношення до популярности має доля... Сьогоднішній ювілей “Червоної Фіри” відгонить борхесівщиною. Чи не нагріли нас ті хлопці? Чи був той мальчік - якщо вже давно не випадає говорити про творчу єдність гурту? Не кажучи про те, що посеред їхніх писемних координат майже завжди були відсутні реальні ознаки: якийсь біг олень, пластунка N, не жива грета гарбо. З одного боку, звичайно, добре, що немає в нас міста, де вони б не читали себе. З іншого боку, розумієш: всі ті переміщення в просторі - дорога до чогось, що направду може ніколи й не здійснитися. А хотілося б.
Школа Вільних Мистецтв
Школа Вільних Мистецтв (ШВіМ) – незалежна мистецька спілка і авторська група, яка неперервно діє з часу свого заснування: квітень 1989 року. ШВіМ об’єднала людей різних професій і покликань: поезія, проза, музика, живопис, сценаристика, телережисура та журналістика.
Тривалий час існуючи як класична мистецька комуна, ШВіМ поступово перетворилась на унікальну творчу лабораторію і виробничий цех, а діалог і симбіоз різних видів і засобів мистецтва органічно переросли в серйозне заняття кіносценаристикою і кінорежисурою.
Працюючи як цільний авторський колектив, Школа в період 1992-2008 рр. створила десятки сценаріїв художніх і документальних фільмів, відео-музичних композицій і рекламних роликів. Переважно це детальні режисерські експлікації.
Також група активно й успішно працює в телевізійному форматі: фільми соціальної тематики, соціальна реклама, корпоративні фільми.
-------------
* Примітка: довідкові статті були опубліковані в бюлетені “Числівник П’ятсот” в 1997 році, більшість – у редакційному варіанті, “червонофірівська” в авторстві І.Бондаря-Терещенка, а довідка про ШВіМ – у тому вигляді, в якому її було подано представниками цього мистецького гурту.
