Диво з Царгорода Київського. Й святковий коментар.
Сьогодні, 14 жовтня 2008 року, мужчинське українство отримало на диво гарне привітання від химерно-дотепної улюбленої "України Молодої". Ось воно:
"Диво з Царгорода.
(Наталія Лебідь, журналіска "УМ").
Цей світ таки належить чоловікам. Тому їхні ікони - "святіші", їхні обряди - більш значущі. І саме тому 14 жовтня - це день створення Української повстанської армії. Хоча до Бандери з Шухевичем земля також не була пласка. Кажуть, по ній ходила Богородиця, і в грецькому Царгороді сховала під покривалом городян, на яких напали чужинці. Покрила їх своїм захистом. Українським козакам ідея сподобалась - вони сьогодні обов’язково агітуватимуть за збереження національної єдності, трясучи дірявими орифламами. Українським жінкам ідея сподобалася - вони почали молитися, аби їх покрили теж. І в брутальному, і у високому сенсі слова.
"Покровонько, Покровонько, покрий мою головоньку, як не платком - ганціркою, аби не зосталася дівкою...". Жіноча покрова - це вже свято. Ніхто ж, далебі, не молиться до 8-го березня про судженого. Але це й не Діва Марія - радше, одна з її іпостасей. Таке собі втілення жіночого начала, божество-завгосп, що відає усіма адамовими ребрами і видає під розписку в РАГСі платок (обручку) як посвідчення про повноцінність. "Статус розлученої жінки все одно вищий за статус незаміжньої", - сказала одна моя знайома, підбадьорюючись перед сумнівним шлюбом. Зараз вона якраз підвищує статус - розлучається. На заздрість усім відбракованим дівицям, які мріють бодай про "ганчірку".
Ні, цей світ таки справді належить чоловікам. їм дозволено все життя кохати одну жінку, одну ідеальну мрію - як Данте чи Петрарка. Не тілом кохати, а ділом. Не торкаючись Вічної Жіночности брудною плоттю. У протилежної статі це називається "залежністю". Спробуйте у своєму рідному колективі побути "чайлд-фрі" та "хазбенд-фрі" одночасно. З вас зроблять картоплю фрі, доводячи вам, безтолковому овочу, що ви марнуєте життя у гонитві за нездійсненним. Звісно, на це можна начхати. А можна помолитись, просячи собі дива з Царгорода.
Тож Покрова - все-таки жіночий день. А УПА зачекає. І хай хтось із моєї ж "раси" першим кине в мене національно-свідомий камінь. Бо життя жінки й без того не мед. А вічна боротьба - і за когось, і проти чогось... За себе, за нього, за райське яблучко, з’їдене в Едемі. Проти всіх: людей, обставин, непроханих порад, нав’язаних стареотипів, чужої правди, власної брехні. Бо, як писала Мануела Гретковська, "ти бачила жінку без кохання? Без ноги, без грудей, без розуму - так, але без кохання?!". А кохання - штука некомпактна. Інколи її можна запхати у банальні рамки, а інколи навпаки - це вона заведе тебе у таку безрозміну безвихідь, що проситимеш звідти кільканадцять лопат сирої землі. І чим, власне кажучи, це не покров?!
Але в ті посмертні шати ми всі встигнемо вбратися. Так що дай-но нам, матінко Покрово, Діво Маріє, щось від кутюр. Хоч платок, хоч ганчірку, хоч корону, хоч панаму, хоч німб, хоч терновий вінець. Просто знак, що нас кохають ті, кому належить цей світ. А разом з ним і ми. Дай нам трохи щастя - зовсім трішки, з урахуванням інфляції. Не тому, що ми його варті, а тому, що милосердя твоє безкінечне. Поділися вічністю. І прости, і заступи, і помилуй нас, грішних... "
Уффф!!! Який текст! Яка рідна мова вишукано добірна! Яка непомильно-залізна логіка а-ля-muzhyk, замішана на традиційній зґендеризованій недалекості! Яка тонка гумористична стервозність! Спершу висміяла свято, потім старанно обкакала українське мужчинство (а хто ж його виховує як не отакі от злі зарозумілі недовчені або переучені стервочки!), затим майстерно облюрала й рідне жіноцтво, аби зрештою попросити благословіння й... піти до церкви (ну просто як в кіно чи до борделю!) відмолювати свій свіжий гріх, бо зразу на тій же газетній сторінці не менш талановитий опис історії сусідньої церкви. Благо, що певно молоденький попик не зможе відмовити каяттю такої по-магдаленівськи вродливої грішниці. І спробуй лишень їх перевершити в царині терпко-стервозного слова: оцих українських делікатно-ненаситних сибілочок, оцих поеточок нещасненьких, оцих високостраждальних „хтосічків чорненьких й хтосічків біленьких”, які споконвіку окупували від вимушеного без(пиз)ділля український парнас??!! Скільком ще не надто просунутим дівчаткам спантеличено закрутила голову і то ПРОСТО НА ЇХ НАЙВАЖЛИВІШИЙ ПРАЗНИК (невже заздрить їм ще поки справжнім дівчатам-жінкам, „непродвинутим” жидівською стерво-ґенденою пропаґандою)!! І приклад, глянь он (залік „зарах.!”), бере правильний з вельми просунутих євро-стервочок!! Ну мужики київськії, від таааких майстринь слова повний вам капець!!!
А така ж запаморочливо вродлива породиста благородна панянка могла б дати людству й Україні набагато плідніші й менш амбіційно-незадоволені докази свого існування, аніж чудасійні словеса оції неперевершені.
Черговий раз можна побачити правду у висловленні знаменитого французького піхволога Жана-Батіста Мольєра: „Навчати мою доньку иншоземної мови? Навіщо? Жінці й однієї мови забагато!” Та й древні „дурнуваті” індуси певно ж „меншевартісно-глупо” радили, що „давати освіту жінці – це все одно, що давати ножа мавпі в руки.”
Тільки не поспішайте дорікати мені, що так от негонорово взяв і напав на рідномовну мадам-мадмуазель патріотку беззахисну, яка от захищає із таким тонким гумором свої питомії права на празник. По-перше я теж маю право на захист від її отаких „безневинно-любих” стерво-нападів. А по-друге саме через отаких безневинних красунь-патріоток пропадала, пропадає і далі пропадатиме Україна (одна така от красномовна „красуня-патріотка” хитро-підло засіла он де на самому вершечку влади, та й застрягла й злазити не хоче! Медичний закріп! Потрібна справжня клізма!). Бо дійсні й настрашніші війни були, є й будуть не між росіями-українами-польщами-англїями-америками, а між власне „патріотками” та рештою людей. А що б ото шановна авторка вимовила (ґвавт!) на моє „Євангеліє від Дитинства”, щойно видрукуване на сайті „Хай-вей”!!! Задушила б певно. І то як знак своєї високої патріотичної милості.
Поспішу ж хоч прошептати перед вірогідною великою війною:
„Аве, Маріє! Радуйся! Богородице Діво! Захисти ж хоч оцюю красуню: навіщо ж їй програмувати себе на модно-газетне розведенково-одиначкове стервування ! І прости і заступи і помилуй НАС ВСІХ Небесною Своєю Любовію!!!”
