Семенович був старим холостяком. При цих словах в уяві читача напевне зринає такий собі неголений животатий чолов’яга за п’ятдесят, в сімейних трусах і давно непраній майці, що бовтає пісний чай на малесенькій кухні, всіяній порожньою тарою і недопалками. Семенович був іншим. Мав всього 42 роки, міцну статуру і маленьку, але охайну квартиру. Та, що основне, Семенович прагнув позбутись цього сумнівного статусу і докладав до цього немалих зусиль.
Довгий час його стосунки з жінками були досить хоатичними. Одружуватись Семенович не поспішав, і всі його подруги, довідавшись про цю істотну для слабкої статі річ, рано чи пізно робили йому «па-па». Але коли Семеновичу перевалило за 35, щось клацнуло в його великій голові. Чоловік ретельно взявся до справи, хоча видимих результатів до цього часу не було.
І виною тому була певна особливість, яку Семенович зауважив в собі давно, але лише зараз став усвідомлювати всі її грані. На обличчях жінок, з якими зближувався, він починав бачити дивні знаки, невидимі для інших. Інколи їх було видно відразу при знайомстві, але переважно – дещо пізніше, коли Семенович відкидав вагання і кидався у вир кохання з головою. Саме тоді він вперше помічав холодні тіні на вилицях або пронизливе мерехтіння в погляді чи навіть фігурну печатку на чолі обраниці. Знаки ці вселяли Семеновичу незбориму тривогу, але водночас посилювали потяг до їхньої власниці. Неясні підозри Семеновича стали справджуватись згодом. Одна за одною його колишні пасії почали потрапляти у страшні пригоди. Рая розбилась в автомобільній аварії, Світлана покінчила життя, перетявши вени, Лєнка присіла на наркотики і швидко перетворилась на рослину. Ще одна Лєна наче вдало вийшла заміж, але померла при родах. Переконавшись, що знаки стовідсотково віщують нещастя, Семенович перестав збирати статистику, але задумався над причинами.
Життєвий досвід підказував, що корені таких подій слід шукати в минулому, прихованому пеленою невідомості, під яку, втім, ще можна було зазирнути. Невеличке приватне розслідування, доповнене власними спогадами, повністю підтвердило початкову версію. В біографії кожної із жінок він виявив огидні ознаки вчинків, що вибивались за рамки узвичаєної моралі, і прийшов до висновку, що їхня доля мусила закінчитись саме так трагічно. І, ніби для того, аби застерегти його перед небезпекою, Провидіння наділило його таким дивовижним даром. За цим висновком Семенович наткнувся на логічне запитання: чому його тягне саме до таких жінок ? А, може, насправді у кожної є свій скелет у шафі, просто очі відкриваються, лише коли закохаєшся ?
Аби перевірити останнє припущення, Семенович взявся до експериментів. Виявилось, що сфера дії його дару не обмежувались лише жінками. Спеціальним вольовим зусиллям він міг прочитати такі знаки практично у будь-якої особи. Але це відкриття не принесло Семеновичу втіхи. Навпаки, часто перед його внутрішнім зором відкривались моторошні картини гріхопадінь якоїсь людини чи й цілого роду: вбивства, розпуста, аборти, зради та інша підлота. Розплатою за ці видіння ставала жахлива слабкість та серцеві приступи. Потерпаючи за здоров’я, масові досліди Семенович припинив. Проте, знайомлячись з черговою дамою, не міг втриматись від спокуси побачити її справжню. Ще кілька проб остаточно довели, що найбільше збудження вселяли йому особи з найчорнішим минулим. З цим треба було щось робити.
Семенович серйозно взявся до справи. Зрештою, йому не двадцять років, а почуттями можна і треба керувати. Постановивши на цьому, ще рік тому він відшукав давню коліжанку, яку до того навіть не розглядав в якості можливої дружини. Спілкуватися з нею йому було приємно, але як жінка вона його геть не приваблювала. Попередньо перевіривши її на своєму «детекторі» і переконавшись у правильності вибору, Семенович наступив на горлянку власній хтивості і вперто залицявся до Антоніни. Та, спершу немало спантеличена, зрештою відповіла взаємністю, і справа потихеньку сунулася до закономірного фіналу. Одруження. Вголос про це поки що не говорили. До сьогоднішнього дня. Але сьогодні Семенович нарешті відважився на вирішальний крок. Сьогодні він зробить Тоні пропозицію.
Розчесавши поріділу чуприну і вирядившись у новий костюм, Семенович рушив на базар за квітами. По дорозі втішався думкою про.те, як він втре носа своїм друзякам, що холостякуватимуть далі, але вже без нього. Який галас зніметься на роботі... Дехто вже давно втратив надію, але він себе покаже. Грошей назбирав, ресторанчик гарний примітив. Весілля треба буде справити пишно, музик найкращих найняти, запросити всіх співробітників, та й родину – нехай знають. Краще пізно, але добре. Дехто з однокласників вже двічі одружувався і розлучався. Але у нього буде не так. У нього все перевірено.
Квіти вибирав довго. Спинився на розкішному букеті рожевих троянд. Поторгувавшись для проформи, гонорово заплатив немалі гроші і вийшов, супроводжуваний заздрісними поглядами молодиць з-за прилавків. Це ж треба, ото комусь щастя випало !
Зустрілися вони, як завжди, біля памятника Грушевському. Семенович галантно поцілував Тоні руку і вручив букет троянд. Загадково посміхаючись, запросив зайти у цукерню неподалік. Знав, що робить - Антоніна була невиправною солодкоїжкою.
Дивом вдалося знайти вільний столик. Семенович зробив серйозне замовлення, і, поки офіціанти нарізали пляцки, набрався духу, вкляк тут таки на коліно і вимовив, наче заклинання: «Виходь за мене заміж». Антоніна зашарілася, змусила його піднятися і аж тоді кивнула на знак згоди. Подали замовлення, вони підняли келихи, цокнулись - «За світле майбутнє !» - і поцілувались. І тут чоловік зауважив, як кутики рота обраниці різко опускаються вниз, а на високе чоло наповзає жахлива тінь. Тінь смерті. Тоня продовжувала сміятися, але він бачив вже щось зовсім інше...
Схарапудившись, Семенович перепросився і вийшов до клозету. Спускаючись по сходах униз, відганяв примару з-перед очей. «Ні, вона чиста, я ж дивився... Перепрацювався, чи що...» Довго сидів на унітазі. У голові пульсувало. Підійшов до умивальника, сполоснув руки, зиркнув на власний відбиток у дзеркалі. І раптом зауважив на чолі блідого павука з кривими кошлатими ногами, що поволі виборсувався з черепа назовні. Чи побачив Семенович ще щось, невідомо, бо зненацька він захрипів і повалився навзнак, під ноги оторопілого чоловіка, який щойно вийшов з іншої кабінки.
***
Антоніна прожила довге і щасливе життя. Заміж вийшла через два роки після того сумного випадку. Вечорами, вкладаючи дітей спати, часто згадувала Семеновича і думала, що життя – дивовижна штука, і хто-зна, як би все могло повернутися...якби...
***
