Обпершись на стару й висохлу яблуню, розхристана дівчина безперестанку лила сльози. Її вік ледве дотягував до 17, але обпалене сонцем обличчя та мозолясті руки без слів могли розповісти про безвихідь і страждання. Олена була схожа на примару, яка заблукала у світі живих. Закудлахтане чорняве волосся закривало лице від сторонніх поглядів, мішкоподібне потерте плаття повністю ховало фігуру, а босі ноги ледве тримали вимучене роботою тіло. У руці дівчина стискала хустинку з написом О. Л., що означало Олена Лякотська. І це все, що залишилося їй у спадок від колишнього життя…
Колись вона, не знаючи горя, безтурботно жила і квітла під крилом турботливих батьків, але одного разу світ перевернувся, змінивши біле на чорне. Війна пожерла тисячі невинних душ, випила океани крові, розтерла в порох сподівання й надії. З того часу годинник життя для Олени зупинився, його стрілки покрилися іржою, а цифри невблаганно марніли. Вона залишилася на цьому світі, щоб топтати не ряст, а будяк, шпички якого не давали спокою. Дічина втомилася виживати, кожного дня відчувати п’янкий аромат паляниці з магазинів, втомилася благати Бога, страждати, втомилася плакати й терзати душу. Вона дивувалася, як це її сльози ще не висохли, а серце не зупинилося.
На роботу Олену мало хто хотів брати. Дорослі забирали подалі від неї своїх дітей, боючись, що вона принесе якусь смертельну хворобу. Деякі вважали її відьмою, бо дівчина майже ніколи не розмовляла й лякала людей своїм виглядом. Так і скиталася вона довгими вулицями, шукаючи притулку…
* * *
Зима… Весна… Літо… Осінь… Потім знову зима… Це замкнуте коло говорить мені про те, що я ще жива. Я не знаю, який сьогодні день, який місяць. Я загубилася у власній історії життя і потрапила в чорну прірву холодної безвісті. Іноді мені здається, що це сон, я намагаюся прокинутись, але все марно. Моє горло душать сльози, думки зависли в голові й не дають заснути. Я втомилася благати Бога. Господь мене не чує. Можливо, Він вже втомився вислуховувати мої голосіння і не хоче брати на гору, бо я слабка? Чому ж Всевишній не скине з неба хоча б краплиночку щастя? Мені страшно. Але ось тільки не знаю чого. Смерть? Ні, я не боюся смерті. У тому царстві не холодно, не жарко, немає голодних, скалічених, хворих, немає кривди й сльоз. Мабуть, я боюся людей… тоді хто ж я?
* * *
Одного осіннього вечора Олена, роздивляючись під ногами листя, йшла кудись по різнокольоровій дорозі. Ніщо не могло стерти смуток з її тьмяного обличчя. Мабуть, вона й сама не знала, куди приведе ця дорога. Олена просто йшла, вп’явши свинцеві очі в підлогу. Раптом вона розгледіла під ногами білосніжний конверт. Холодні руки зацікавлено витугли лист. Золоті літери були виведені так старано й обережно…
« Дорога Олено, ми запрошуємо Вас на святковий бал, який відбудеться сьогодні з приводу Вашого Дня народженя. Чекаємо Вас о 24.00 на вулиці Вергіліївській у Костянтинівськім саду. Прошу не турбуватися про сукню, ми все владнаємо».
Дівчина подивилася на зоряне небо, сховала лист і відправилася саме на ту дивну вулицю. Сівши під дерево, вона почала чекати. Хвилини стікали так повільно, що їй знову здалося, що це просто сон. Олена заплющила очі. Дівчина мріяла про прекрасного принца, про розкішні сукні, парфуми… Раптом Олена почула гучну музику – вона розплющила очі і… опинилася в самісінькому центрі величезної пишно вбраної зали. Усі закружляли у вальсі, всюди світили розкішні люстри, чувся сміх і гомін. Хтось поклав руку на плече Олені, це був красивий хлопець, що підхопив її з собою в запальний танок. Вона булапрекрасною, як фея. Голуба сукня, пишне довге волосся, блискучі туфлі….
* * *
Наступного дня всі газети заговорили про якусь дивачку, яка ніби танцювала сама серед дерев, щось говорила й сміялася, а потім впала бездиханною на холодну землю й більше не прокинулася. Очевидці розповідали, що її обличчя виглядало таким щасливим і безтурботним. Хтось вважав, що Олена танцювала з нечистим, а після ретуалу він забрав її у своє підземне царство. Багато тоді було пліток і різних версій. Потім хтось говорив, що бачив коло неї якусь жінку, хтось, розповідав, що дівчина танцювала зовсім голою, а хтось запевняв, що вона була на підпитку. Але, знаєте, люди завжди щось вигадують. Хто його зна, як там було все насправді.
