Товарищу начальнику, пишу вам, бо жодних сил терпіти це вже немає. Я чоловік пострадавший і за свою боротьбу із фашизмом мало не був розстріляний німцями. Одначе в останній момент розстріл замінили жорстокими тортурами і відпустили заледве живого додому. Підозрюю, що то фашистська наймитка-перекладачка, німецько-українська націоналістка, Марія Старенко, запідозрила у мені справжнього радянського підпільника і партизана й донесла про це німцям. Але я нічого їм не сказав і нікого не видав. Що може підтвердити моя жінка Явдоха і кум Микола.
Два тижні не міг ні сісти ні встати, бо усе боліло. Жінка відходила від вірної смерті, мастила хворі місця гусячим лоєм. У чому є свідки – моя жінка Явдоха і кум Микола. Якщо це буде потрібно, готовий надати свою, перепрошую, дупу для медичного мельдунку звірячих злочинів німецько-фашистських загарбників. Мені від совіцької власті приховувати нічого. Майже усе наше село – німецько-українські буржуазні націоналісти. Особливо, мій сусід, Каленик. Він має радіо по якому слухає Берлін. І бандити з лісу до нього навідуються. А навесні ще й мою межу переорав. Що може засвідчити моя жінка Явдоха і кум Микола.
І отакі люди ще будуть ставити мені в карб, що я служив у німецькій поліції? Я ж поступив туди вмисно, щоб добувати секретні відомості про наміри німців і передавати їх нашим партизанам. Адже то ж не моя провина, що товаріщ Заярний і його загін сиділи на далеких хуторах, гнали самогон і його ж пили та носа звідти не показували, бо заключили угоду із німецько-українськими буржуазними націоналістами. Тому я і не зміг передавати їм ці важливі відомості, що добував з неабияким ризиком для життя. Та й шеф поліції, фольксдойч Єжи Ковальський, всіляко мені дошкуляв і при кожній нагоді обзивав лайдаком і лотром. Це може засвідчити моя жінка Явдоха і кум Микола.
Подейкують, що я жидів євреїв розстрілював – це підла брехня. Їх розстрілювала есесівська айнзацкоманда. Поліція охороняла гетто і хоч як через це було на душі огидно і важко, я завжди знаходив можливість допомагати тим нещасним. То хлібину передам бідним дітям, то курку тихцем, то десяток яєць. Жодної копійки не брав з них, на відміну від інших поліцаїв. А ті фашистські наймити за хлібину правили п’ятірку золотом. Ось я навіть доктора Мойсея Голдблюма вирятував з гетто. Хоч потім пошкодував – він виявився ницою і дріб’язковою людиною та прихованим німецько-українським буржуазним націоналістом. Бо потім до мене вночі прийшли з лісу – забрали файну шкіряну валізу із докторським реманентом, що той залишив мені як подяку за порятунок і триста золотих десяток, що мені ще мій батько передав у спадок, а йому дід, а діду – прадід, бо то усе зароблено трудовими мозолями із кривавою сукровицею усією моєю родиною. Це може засвідчити моя жінка Явдоха і кум Микола.
І не писав я ніколи жодних мельдунків шефу гестапо Фогелю, як ото мелють, хіба тільки раз – на Єжи Ковальського, бо ж добряче залив мені сала шкуру той клятий німецький прислужник. А тоді, як у Рівному* якийсь вар’ят забив німецького генерала, фашисти наказали розстріляти двісті заручників у нашому повіті. Я не розстрілював нікого, хоч чесно сказати – тих що німці постріляли, ще просто совіцька власть не встигла. Самі лишень німецько-українські буржуазні націоналісти і петлюрівці - професор Горячий, лікарі Рощинські, сенатор Черкавський та інші вороги радянського народу. Не розстрілював я їх, бо у той день, перепрошую, на мене напала дрисля і я весь день просидів у виходку. Через цей випадок життя мені не стало від того фашистського наймита Ковальського і я змушений був написати мельдунок про звільнення з поліції за станом здоров’я, хоч як мені було прикро, що тепер не зможу допомогти цінними відомостями нашим партизанам, якщо ж, звичайно, знайду їх. Що може засвідчити моя жінка Явдоха і кум Микола.
Я всіляко намагався зв’язатися із партизанами і знову ледь не загинув, цього разу від рук німецько-українських буржуазних націоналістів. Увійшов в село якийсь невеликий відділок, закидали гранатами поліційний постерунок і почали розклеювати листівки. Вони усі у радянських одностроях, коротких кожушках, озброєні до зубів - з кулеметами, фінками, обвішані гранатами, а до старшого звертаються «товариш лейтенант». Я й не дочитувався до тих листівок, тільки зауважив зверху три червоні літери – ФУР **. Аж серце вмліло – то ж наші, радянські парашутисти. Я до них, як до рідних, усю правду розказувати – і про Каленика, і про цю курву фашистську, Старенко, і про Ковальського та ще про декого із села. Видав себе з головою, розконспірувався.
Аж тут той лейтенант процідив крізь зуби – «хлопці, провчімо сексота». Хотіли мене повісити, та того їм видалося мало, вирішили піддати мене нелюдським тортурам. Особисто лейтенант по звірячому катував мене своїм нагаєм і кинули вони мене вмирати на снігу серед села, жодна падлюка не допомогла мені. Думали, не виживу. Знову жінка гусячим лоєм відходжувала від вірної смерті. А це були не наші, радянські парашутисти, а найсправжнісінькі німецько-українські буржуазні націоналісти, тільки іншого штибу – бульбівці. І якщо, товаришу начальнику, зловите цього німецького наймита і зрадника, лейтенанта Яворенка, то обов'язково приговоріть його до вищої міри за його злочини. Якщо це буде потрібно, готовий надати свою, перепрошую, дупу для медичного мельдунку звірячих злочинів німецько-українських буржуазних націоналістів. Мені приховувати нічого. Німці били шомполами, а німецько-українські буржуазні націоналісти нагаєм і рубці від них різні, що може засвідчити моя жінка Явдоха і кум Микола.
Ось так, на усе наше село є лише два справжніх радянських підпільника – я і мій кум Микола. Позавчора він таємно повідомив мені, що зустрів партизанський загін наших радянських парашутистів під керунком капітана Грачова. Той запропонував приєднатися до них, оскільки вони мають необхідність у провідниках, що добре знають місцевість і людей - хто тут чим дихає. То ж сьогодні вночі сідаємо з кумом на ровери і їдемо до вас, товаріщ начальник особого отдєла партизанського загону «Смєрть фашистам».
Вірний сталінець,
Петро Симонюк
надрайоновому референту служби безпеки
Друже референте, мною виявлено і ліквідовано небезпечного агента німецького гестапо, Петра Симонюка, причетного до викриття і загибелі кількох наших людей, в тім числі, Марії Старенко (Ластівки). Не зважайте на штиль письма, це був дуже розумний і хитрий чоловік, якому, одначе, добре вдавалося грати вар’ята, чим не він раз вводив в оману і мене. Цей лист, як свідчення, надсилаю Вам. Вдові я сказав, що її чоловік, Петро Симонюк, загинув від кулі польських аківців***, які обстріляли нас дорогою. Уклінно прошу підтримати мій виклад подій, оскільки діти убитого є моїми похресниками і жити з усвідомленням того, що батько був сексотом і безчесною людиною їм буде нестерпно.
Слава Україні !
чот.с.б.Орлик.
* Убивство здіснив радянський агент Кузнєцов, внаслідок чого було розстріяно по ближніх повітах 2000 заручників із середовища української інтелігенції.
** ФУР – Фронт української революції – партизанське формування бульбівської орієнтації, командир – колишній лейт. червоної армії Яворенко
*** аківці - вояки польської Армії Крайової.
