Товариш Брежнєв сам відібрав його з виводку молодих поросят від плодовитої льохи Ромахи і назвав Хрущовим. Очевидно, на знак великої поваги і любови Леоніда Ілліча персонально до Микити Сергійовича.
Як розповідали мені за чарочкою чаю колеги-старожили нашого режимного спецоб’єкта, цього пацю Брежнев уподобав ще давненько. Одразу після жвавих перепалок у Кремлі, коли попереднього Генсека було усунено теперішнім унаслідок застосування штатної стрілецької зброї різними підрозділами кремлівської охорони.
На Манеж випустили нового суб’єкта. Черговий зеківський матеріал з «норільської вибірки». Очі йому було зав’язано червоною ганчіркою. На голову начіплено щось кумедне. Буцімто суміш в’єтнамського народно-демократичного бриля з розплюсненим буржуазно-капіталістичним ковбойським капелюхом. Замість ватяника – біла сорочка з фолькльорним оздобленням.
Спершу мені здалося, що цього суб’єкта виряджено було у щиру вкраїнську вишиванку. Придивився уважніше й розгледів, що ні. Це радше був якийсь естрадно-оперетковий варіант. Буцімто сценічне вбрання виконавців популярного нині серед молоді вокально-інструментального ансамблю «Пісняри». Узагалі це була ніяка не вишиванка, а лише косоворотка, бо навипуск і підперезана червоною мотузкою. Замість вишивання – кострубаті аплікації абстрактно-декоративних візерунків. Хризантеми з виноградними гронами й ананасами. Або щось такого.
Узутий він був у хлипкі в’єтнамки рожевого кольору. Обіруч стискав серп. Стояв у центрі Манежу й незграбно вимахував сільскогосподарським інструментом у порожнечу поперед себе.
Тільки-но Леонід Ілліч зробив зусилля аби повернутися до нас, як полковник Ковтунюк уже затараторив:
– Тарасєнко Боґдан Назаровічь – колишній член спілки письменників уер-есер, прозаїк, поет і драматург, український буржуазний націоналіст ...
Ураз мені здалося, що земля під ногами дрібненько затремтіла – на Манеж увірвався найдебеліший і найвеличніший з усіх моїх кабанів. Красунчик Хрущов! Полковник Ковтунюк, вочевидь, цього не помітив і продовжував:
– ... звернувся до президіуму цека капе-ерес з провокаторським листом, у якому висловлював ідеологічно шкідливі сумніви щодо братерської єдності трьох слов’янських народів і вирішальної та напрямної ролі братнього російського народу..
Хрущов тим часом стрімголов подолав майже всю відстань до об’єкта посеред Манежу. Тарасенко Богдан Назарович відсахнувся вбік і навідліг шваргонув серпом у нікуди.
– ...цей лист нелегальним шляхом потрапив за кордон, де використовувався у пропагандистських цілях середовищем реакційної української еміграції та імперіалістичними спецслужбами Голосу Америки, Радіо Свободи, Бі-Бі-Сі ...
Кабан обрушився щодуху на українського буржуазного націоналіста з серпом у руці. Ніби вантажний локомотив налетів на велику рогату худобину, породи білоголової української, що вклякла була посеред колії. Причому, локомотив двосекційний магістральний побудови Ворошиловградського виробничого об’єднання тепловозобудування ім. Жовтневої революції! Полковник і далі не бачив нічого цього і продовжував:
– ... антинародну й антирадянську діяльність підривної екстремістської організації Українська Хєлсінська Спілка ...
Леонід Ілліч роздратовано змахнув рукою вбік полковника аби він не заважав, але Ковтунюк ніби керувався на автопілоті:
– ... у своїй українській буржуазно-націоналістичній діяльності він змикався з найбільш реакційними колами капіталістичного світу, зокрема з неофашизмом і сіонізмом...
Товариш Брежнєв не витримав і гнівно рикнув на полковника:
– Затнися вже нах!
Ковтунюк осікся. Нервово засіпався, закрив течку, зблід як вапно й витріщився на Манеж. А там було що бачити! Могутній красень Хрущов, улюбленець мій і водночас особисто Леоніда Ілліча, рвав Тарасенка на шматки.
Леонід Ілліч, а за ним і всі його кремлівські гості, підвелися з радісними вигуками й оплесками. Вони так щиро й бучно раділи, немов щойно було забито не буржуазного націоналіста, а вирішальний гол на чемпіонаті з футболу!
Цієї ж миті звідусіль з динамиків гримнула музика. Попід купол Манежу полинули урочисті акорди й величальний спів. Я помалу прислухався, почав упізнавати мелодію, підхопив слова й несподівано для себе взявся тихенько підспівувати:
Живи, Україно, прекрасна і сильна, -
В Радянськім Союзі ти щастя знайшла.
Між рівними рівна, між вільними вільна,
Під сонцем свободи, як цвіт, розцвіла.
Не знаю чи це наш кінорадіомеханік Вахо Суліквелідзе знову наклюкався спирту в підсобці й переплутав грамплатівку для трансляції. А може, навпаки, цей гімн саме зараз і мусив був звучати за програмою. Згідно з порядком денним і за тонким ідейним задумом орговиків.
Слава Союзу Радянському, слава!
Слава Вітчизні навіки-віків!
Живи Україно, радянська державо,
В єдиній родині народів-братів!
Та ні, мабуть Вахо Суліквелідзе нічого не наплутав. Гімн Української РСР був украй доречним. Чому б і ні? Авжеж, певно що так! Адже дорогий товариш Брежнєв Леонід Ілліч має безпосередній стосунок до Неньки. Хрущов також – що людина, що кабанець – обоє міцно пов’язані з Україною! Зрештою, і цей норільський суб’єкт зек Тарасов чи Тарасюк або Тарасенко, чи як його там насправді, коротше, буржуазний націоналіст – теж не будь-який, а український...
Нам завжди у битвах за долю народу
Був другом і братом російський народ.
Нас Ленін повів переможним походом
Під прапором Жовтня до світлих висот.
Високі кремлівські гості підійняли черговий тост. Почаркувалися. Випили, крекнули. Смачно закусили. А тим часом на Манежі вже метушилися техніки та прибиральники. Жалюгідні залишки буржуазного націоналіста вивозили геть у дерев’яному візочку.
Ми славим трудом Батьківщину могутню,
Утверджуєм правду безсмертних ідей.
У світ комунізму – величне майбутнє –
Нас Ленінська партія мудро веде.
Могутнього й величного Хрущова, який славно потрудився на Манежі, солдати у спецобладунках повели до стійла відпочивати. Я полегшено зітхнув. Основну програму на сьогодні було успішно виконано.
Тепер високе начальство, за традицію, йшло святкувати перемогу в лазню. Там уже зробили все, що треба – заздалегідь належним чином підготували, протопили, накрили на стіл і завезли балерин. Здається, що з Большого. А може й місцеву породу – це вже не моє управління, тож і гадки не маю. Утім, напевно знаю, що співати сьогодні мусив був таки молодий талант з Донеччини Йося Кобзон.
Усе як завжди просто й немудрящо, без зайвих викаблучувань, хоча найвищого ґатунку. Саме так, як любить наш Генеральний Секретар.
