Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2536
Творів: 45780
Рецензій: 89571

Наша кнопка

Код:



Рецензії

[ Без назви ]

(Рецензія на твір: ХАТА, автор: Володимир Ворона)

© Максим Т, 04-11-2017
Останнім часом мене постійно гнітить думка про обірваність доль, про втрату спадковості. Покоління за поколінням ніби фундамент якийсь будували, аж раптом наступне покоління кидає отой фундамент, йде собі деінде. Залишається все збудоване трухлявіти самотою, пусткою стояти. Хата - нача символ цього процесу. А ще потім вони опиняються по скансенах і пирогових.
Добре написано, щоправда, мені здалося, що хата дещо харано розкрила свою особу. Хай би довше розповідала свою історію як член родини. Але це як на мене.
А оті дачники... Теж символ. Заселення кинутих сіл людьми, що в них постійно не живуть, сільского способу життя не ведуть. Декоративність певна, штучність, камуфляж занепаду, посмикування білочки під впливом електроструму. Колись писав таке:
30 лет назад
Дом моего прадеда, в один этаж, выбеленный, крытый шифером, занимал большую часть обширного двора. К нему жались летняя кухня, сарай и курятник под камышовыми крышами. За домом росла целая роща акаций, на них висели самодельные качели. Во дворе была и беседка, увитая диким виноградом, хранящим прохладу в любую жару. От улицы дом и двор заслонял огромный куст сирени, своими размерами и формой напоминавший разросшийся баньян. Огород, поражавший плодородием, уходил к дрожащей в летнем мареве линии горизонта… Полдень. От жары воздух становиться видимым, он струится и плывет, ломая перспективу. Коровы, равнодушно жующие жвачку, кажется, висят в воздухе, - марево скрыло их ноги, и они, словно рогатые дирижабли, реют над солончаком. Только два звука нарушают тишину: где-то в поле рокочет трактор, и на лимане тарахтит движок старенького сейнера. На улицах никого.

20 лет назад
После смерти прадеда бабушка продала дом и землю. Новый хозяин вырубил акации, сирень, снес беседку и сарай, планировал засеять чем-то весь участок. Но не засеял, уехал на заработки и пропал навсегда, и дом стоял, ветшая, ничем не прикрытый от непогоды. Стены его посерели и стали «цвести», местами осыпалась штукатурка. Огород зарос бурьяном, в котором кое-где виднелись одичавшие помидоры…

10 лет назад
…Грунтовая дорога, которая и 30 лет назад была непроходима после дождя, совершенно исчезла, превратившись в канаву. Машину пришлось оставить на шоссе и идти пешком. Только в каждом третьем доме живут, в прочих – заколоченные двери, выбитые окна. Вот и наша улица – две глубокие рытвины в окаменевшей глине. Кажется, в последний раз здесь проезжали римские колесницы. Улица пустынна. Бурьян, мрачный, пыльный, поникший под палящим солнцем, в рост человека, стеной стоит справа и слева от дороги, над ним кое-где поднимаются кроны акаций. Сквозь струящееся марево не видно ни одной крыши.

Наши дни
…Улицы засыпаны щебнем, местами уложен асфальт, возле каждого дома – автомобиль. За зелеными заборами – подстриженные газоны, хитроумные устройства для полива. Дома все больше новые, не дома – коттеджи, под красными «еврочерепичными» крышами. Отовсюду несется музыка. Это горожане, дачники. Кто-то кричит: «Коля, ты в город? Картошки купи! Кар-тош-ки!»

З повагою, Максим

Може, й справді, лінії перетину відсутні, тому воно так. Нехай.

© Максим Т, 05-11-2017

Чесно кажучи, не зрозумів у чому тут "сіль"))), бо надто далекий від НСПУ і її специфіки буття. Колись спитав у одного корифея на стрічці ФБ чим йому допомагає те членство - наснаги додає, чи преференції якісь, то він образився вельми))

© Володимир Ворона, 05-11-2017

Оффтоп. Зараз Вам реготатиметься аж до запамарочення. Кілька років тому текст, частиною якого є цитований уривок, пропонувався Спілкою письменників України як зразок твору на якусь відповідну тематику (щось там про село і місто, смичка абощо). Якщо це не спростовує того, про що пишете Ви, це багато розповідає про СПУ. З повагою, М.Т.

© Максим Т, 05-11-2017

Дякую. Стосовно зауваження - згоден. Я тут писав, що назву вже змінив. Річ у тім, що ефект несподіванки. він для мене тут другорядний, хоча й не останній: просто, як літературний прийом, аби читач зрозумів, чому це хата гине без людей - бо вона, певним чином, жива істота (або споруда, просякнута людським духом настільки, що з його вивітренням не здатна існувати самостійно). Стосовно Вашого - дозвольте?)) Я побачив ностальгію стороннього, ностальгію не з середини. І ще: можливо, Вам це не сподобається, але останніми роками читаючи російські та українські тексти з паралельними змістами чи смислом, постійно ловлю себе на відчутті абсолютної різності світосприйняття. Це зовсім не для того, щоб Вас штрикнути... Кілька років назад мою повість (викладену тут) друкував один двомовний журнал для рибалок. На якомусь етапі попросили мене робити переклад на російську самостійно. Незважаючи на те, що часом (особливо на початку мого неофітства в літературі) мені легше конструювалося й писалося саме російською), переклад мені давався надзвичайно важко. Одну главу я якось переклав і злий та невдоволений надіслав до часопису, а на іншій покинув ту дурну затію, відмовившись навіть від цілком прийнятних гонорарів. Річ була у тім, що український текст. написаний для української аудиторії, з місцевим колоритом і саме українським світосприйняттям в російському перекладі або виглядав як насміхання над українським, або геть втрачав колорит і смак, коли переклад ставав не точним по смислу, а "авторським", так, начебто, дія відбувається десь на Брянщині. Мені тоді не раз приходила в голову думка, що правий котрийсь із критиків, що висунув версію самогубства Гоголя саме через неспівставність української натури та російського життя. Навіщо я все це пишу? От не знайшов я лінії перетину поміж своїм і Вашим. Пишемо, здавалося б, майже про одне, а виходить таке далеке...
Я написав усе, як відчуваю, проте жодним чином не прагнув Вас образити, відтак і переписувати не стану - нехай, як є, як Бог поклав на душу... Вибачте мені, будь ласка.
З повагою - ВВ.

© анонім (178.94.172.—), 04-11-2017

  Додати свій відгук!
 
CAPTCHA:
(антиспам, введіть три ЧОРНІ літери)
captcha image
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.98701810836792 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …
Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …