Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2462
Творів: 44108
Рецензій: 86035

Наша кнопка

Код:



Рецензії

[ Без назви ]

(Рецензія на твір: Не убий ч.3, автор: Михайло Нечитайло)

© Avtor, 08-03-2017
Головною дійовою особою тепер став батько постраждалої, який раніше був в тіні. Певно, мститися в подальших частинах буде саме він, а не той парубійко.Сюжет дещо нагадав мені "Ворошиловського стрільця". Звісно, не один в один.
Та сцена з гландами видається зайвою. І не тому, що пошлувато. Просто такі випадкові зустрічі здаються надто притягнутими за вуха. Автор, підтасовуючи події, накладаючи їх одна на одну, має бути обережним. Поспішите - отримаєте ефект роялю в кущах. Подібну заковику помітив у розмові прокурора із батьком дівчини. Надто довго, як для прокурора, він здогадувався, що саме його друг має на увазі (я про помсту). В тій частині сміливо можна клацати делетом. Від того текст нічого не втратить.
З пошаною

Звичайно, кожна думка суб’єктивна. Тому я й не закликаю вас, Михайле, особливо до мене прислухатися. Коли я радив вам вийти із зони комфорту, то не закликав кардинально змінювати ваш стиль або починати писати у непритаманній вам манері. Що є чужим для душі, те і на папер не ляже. Я радив вам іноді пробувати щось нове, робити крок вперед, використовувати ті засоби або прийоми, які ви раніше не використовували не лише в цілях екперименту. Тільки так ви поступово розширятимете, відточуватимете ваш стиль.
Я ж не полінувався, перечитав багато вашого. Ви цікаво пишете. В кожному творі є своя ідея, філософія. Але деякі з них здаються наче писані під кальку. Цього потрібно уникати. Ваші персонажі мають своє уявлення про світ, своє бачення матеріальних і нематеріальних речей. Але іноді ви надто багато уваги приділяєте їхній філософії, при цьому страждає людський чи, в нашому випадку, геройський фактор. Потрібно робити їх більш опуклими, неповторними. От, наприклад, він, Іван, такий і сякий. Другого такого немає і бути не може. Не обов’язково кожного разу писати "Війну і мир". вистачить кількох штрихів. Але кожного разу вони мають бути настільки виразними, щоб у читача не виникло щонайменшої думки порівнювати цього персонажа з персонажем з іншого оповідання. Він, Іван, такий один. Іншого немає.
Щось я розбалакався. Думаю, ви зрозуміли мою думку. Хоча, нагадую, вона суб’єктивна)

© Avtor, 10-03-2017

Дискусія плідна. В даному випадку схиляюся до думки Вікторії. Не тому, що давно з нею спілкуюся на сайті, а тому, що без цієї сцени дещо зблякне подальший сюжетний хід. Сцену зі здогадом прокурора теж не вважаю затягнутою, бо на його місці я б, певно, дещо оторопів би від такого питання колишнього друга. Все-таки посада, статті законів і тому подібне.
Але це так, робочі моменти. Можна так, а можна й інакше, можна коротше, а можна й на роман замахнутися. Все залежить від теми й бажання автора розвивати її в тій чи іншій мірі й у тій чи іншій манері з певною глибиною й особистим приватним баченням. Література, звісно, завжди, хоча й на нашу радість, страждає субєктивністю оцінки. Головне, як на мене,не відвертатися від критика, але й не слідувати йому сліпо. Як і у всьому, є та золота середина, яка й називається золотою, бо вона середина.
А от про зону комфорту, манеру письма, імпровізацію, витягання й тому подбні перипетії хотілося б подискутувати предметніше. Звісно, трактат писати не буду, але є й інша точка зору, в якій автор має бути певною мірою впізнаваним у своєму письмі. Не буду приховувати, що є прихильником пишномовного письма. І не тільки у своїй творчості, а і як читач будь-якої літератури. Навіть при читанні детективів часто-густо кидаю читання, коли слова лежать, як обтесані колоди, й не викликають ніяких відчуттів, крім пошвидше сягнути розвязки. Вважаю, що літературний твір - це все-таки не сценарій фільму, де про дії написано багато, а про порухи душі й думки мається все читатися поза текстом через гру акторів. Тому й не погоджуюся, що в своїй манері письма запрограмований на припинення будь-якого розвитку. У світі такий багатий сюжетний ряд, що життя не вистачить описати все, що хотілося б. Навіть більше того, писати просто набагато легше, ніж метафорично й багатослівно, де в заростях слів ховаєш затаєну думку. Та мені не хочеться сповзати в простоту. Хтось це завважить за гандж, хтось, навпаки, любить якраз таке письмо. Але ж я, як автор, маю право й на свою манеру й на свою подачу. І як розуміти - зона комфорту? Робити те, що подобається й так, як подобається - це зона комфорту чи все-таки поклик душі? І навіщо виходити за межі того, що тобі приносить радість? Щоб комусь догодити, бо є якісь критерії, які ти й сам не до кінця розумієш? Я вважаю, це зайве, бо часто-густо може призвести до втрати своєї ідентичності. І на догоду чого? Задля розвитку? Але чи є розвитком намагання перерости себе аж до тої грані, де ти вже не ти? Як на мене, навряд. Критика - прекрасна справа, без неї можна врости в самолюбування; але коли слідувати всім її постулатам і пропозиціям, можна сягнути іншої крайності - загубитися. Бо субєктивність є основою критики, від цього нікуди не сховатися, тому не менш важливим за питання розвитку автора є питання втрати власної самооцінки. Не тої, з якої муруються тупі й надмірні памятники, а тої, з якої мурується власне бачення. Бо світ, звісно, можна побачити й чужим розумом, але відчути - навряд чи. Зона комфорту - життєва необхідність. Навіть відлітаючи в далекий космос, людина навіть у чужому їй світі має мати шматочок Землі. Бо без зони комфорту вона, може, й сягне чогось, але втратить набагато більше.
З повагою М.Н.

© Михайло Нечитайло, 10-03-2017

Схиляюся перед Вашою наполегливістю. Михайлу пощастило з читачами і друзями :-)Тільки автор надто застряг в своїй манері письма. Йому потрібно імпровізувати, витягати себе з цієї зони комфорту. Інакше подальший розвиток неможливий)

© Avtor, 08-03-2017

А я вважаю інакше - ця сцена не забруднює текст (хоч і яка неприємна вона, а є ключовою. Ви, мабуть, ще не знаєте, якими бездушними, злими можуть бути ось такі от вилупки. В мене є деякий досвід у цих справах, оскільки працювала перекладачем у чеських СІЗО і в суді. Розумію, кожен з нас маємо право на власну думку, проте головне слово - за автором твору. І справді, Ви майстерний провокатор, Авторе, ось так і кортить щось почитати Вашого, аби зрівняти текст пана Нечитайла з Вашим.. Чи справді напишете все так бездоганно? Не впевнена, бо міра субєктивності завше буде притаманна авторському писанню - через те ми й відрізняємося від бездухого писання роботів.

З теплом

© Viktoria Jichova, 08-03-2017

Я не проти многа букав. Якщо вони на своїх місцях. Я не зміню думки про ту сцену. Міцне слівце - не завжди сильний аргумент. Іноді вони просто забруднюють текст, не розкриваючи психологічної складової дійових осіб. А саме вона має бути в тексті пріоритетом:-)
З пошаною

© Avtor, 08-03-2017

Дозволю собі втрутитися, вибачте. Сцену з вбивцею та батьком не бачу притягнутою за вуха. Таке цілком можливе і навіть реальне, є такі випадки, хоч правоохоронні органи і намагаються передувати їм і недопускати, аби жертва (а батько є жертвою, бо постраждав через вбивство доньки) зі злочинцем не мала прямого контакту перед завершенням розслідування. А сам вбивця, мабуть, з божевільного погляду батька відразу здогадався, хто він такий. Не дурний вбивця, навіть дуже розумний. Але, як відомо, сам голий інтелект - ще не ознака мудрості та людяності. Сатана теж є дуже розумним і хитрим. Вважаю, що сцена з отією цинічною насмішкою, отаким плювком в душу батька і є отим сигнальним пострілом, отим імпульсом, останньою краплею, що перетекла через чашу болю і гніву, який призведе до подальших подій - тому викидати цю ключову сцену аж ніяк не можна.
Ох, ох, дещо жалкую, що сучасний читач би все найкраще "виделітував" - повидаляв, залишивши лише голу необхідність - саму дію без вникання в глибину суті, без нюансів та художньості. Шкода, що критерії сучасної літератури посуваються до отаких от "кіношних" чи то ще гірших - "рекламороликових" розмірів - щоб все швидко й ненапряжливо, "нерозтягнуто", бо "многа букав".

З теплом,
Vika

© Viktoria Jichova, 08-03-2017

  Додати свій відгук!
 
CAPTCHA:
(антиспам, введіть три ЧОРНІ літери)
captcha image
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.2199161052704 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Людина і Зло: «Концерт пам’яті янгола» Шмітта
Нещодавно у «Видавництві Анетти Антоненко» побачила світ нова книжка малої прози Еріка-Емманюеля Шмітта — …
«Україна 2030»: Пан або пропав
Очевидно, будь-яка нація, яка здобуває незалежність і власну країну, має ухвалити принаймні приблизний …
Риб’ячий жир «Чорного лебедя»
Зазвичай, коли потрібно проаналізувати якесь явище, книгу в тому числі, то починають із контексту. Передумови …
Допоки ми дихаємо, вихід є: Нік Вуйчич «Життя без обмежень»
«Допоки ми дихаємо, вихід є» — безсумнівність та актуальність цього твердження доводить власним життям …