Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2463
Творів: 44151
Рецензій: 86124

Наша кнопка

Код:



Рецензії

[ Без назви ]

(Рецензія на твір: Спалах ч.18, автор: Михайло Нечитайло)

© ВЛАДИСЛАВА, 25-01-2017
Пане Михайле, очікувала в кінці чогось незвичного, але фінал мене дійсно здивував. Не знаю, чомусь очікувала на появу вчителя. Можливо, останнього діалогу, останнього з’ясовування стосунків.
Написано чудово, але в кожному рядку стільки безнадії...
З повагою, В.

Саме перше, Владо, це дякую, що дійшли до завершення, що не зупинилися й не відійшли вбік, хоча були такі моменти у творі, що занадто важкі. А щодо такої кінцівки, то вона витікає з самої фабули твору, навіть з його назви. ВІчний спалах, якого немає - це наше духовне життя, наші вподобання, мрії, покликання. Ми до них линемо, летимо, здається, здобудемо й зупинимося на вершині свого злету. А життя з цим не погоджується. Й ми помаленьку розтаємо в буднях, повертаємося до звичного ритму, до рутини, до того, з чого весь вік прагнули вирватися і так і не змогли. Так воно здебільшого й буває в більшості людей. То чому мало бути інакше тут? Попри всі "закидони" ідея була витворити якраз такий твір живої безнадії, де ми, як метелики в павутині життя. Хотілося до квіточки, до сонця, а прилітаємо до встеленого крихтами хліба столу, задля яких практично й марнуємо вік. І люди часто не ті, що хотілося б, довкола, бо до тих, хто іноді появляється, як промінь сонця, шлях завішений чорними вуалями та заставлений бетонними блоками. Отак ми й живемо. Тільки не завжди вистачає сміливості глянути зблизька в самих себе. Ось мої герої спробували - і що? Це їх не врятувало бо є прірва між життям духовним і реальним. Чи то так задумано, чи то так ми самі стелимо шляхи - але воно є так. Лишається тільки надіятися, що стрінемо свій вічний спалах, якого немає. Він нас не нагріє, хіба додасть ще більшого болю, але його так хочеться стріти, бо серед суцільної безнадії то іноді чи й не єдине, з-за якого хочеться жити. Навіть у постспалаховій сльозі, яка розмиває ці трикляті будні й дає нам хай і тимчасову, але величезну радість.
Отака була задумка. певно ж, частково вдалася, частково ні, та в цьому,, в не стовідсотковій нашій удатності теж є свій шарм - шарм того життя, якого прагнемо, задля якого стараємося, хоча й знаємо, що не так усе просто у світі, аби ми могли сягнути абсолютно всього задуманого. Отже, є ціль іти далі.
Щ раз дякую, Владо, що не тільки у "Фейсбуці" рахуєтеся під написом "Друзі", а й у літературному нашому прагненні чогось сягнути.
З повагою М.Н..

© Михайло Нечитайло, 26-01-2017

  Додати свій відгук!
 
CAPTCHA:
(антиспам, введіть три ЧОРНІ літери)
captcha image
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.51078796386719 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Стефані Ґарбер «Каравал»: Коли грає стає реальністю
Часто людям хочеться пограти в гру, яка відволіче їх від реального світу і на кілька днів перенесе в інший …
«Поштовх»: Тим, кому не так потрібні інструменти, як стимули
От і настав той час, коли кожна вільна у своїх думках людина може щось вимудрувати, потім зануритися …
Поезія спротиву: Вірші та автобіографія зв’язкової УПА
У «Смолоскипі» вийшли друком вірші та автобіографія зв’язкової УПА — Катерини Мандрик-Куйбіди. Книжка …
Ув’язнені у розстріляну вічність: «Бабин Яр. Голосами» Кіяновської
На горизонті спалахнули димки. Важезна, мов кит, курява нависла над розпеченим степом. Тиша зачаїлася …