Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2536
Творів: 45789
Рецензій: 89590

Наша кнопка

Код:



Рецензії

[ Без назви ]

(Рецензія на твір: Батрак, автор: Сергій Вікторович)

© Вікторія Т., 11-11-2016
Цікаво читати твір (одна « ієрархія» мотоциклів як відображення суспільного статусу володаря чого варта!), але, як на мене, твору бракує центральної ідеї. Початок дуже вдалий, ота паралель із народною піснею. Далі основна думка твору починає відхилятися в різні боки. То, здається, вона у тому, що люди можуть помилятися у своїх прогнозах щодо чужого сімейного щастя, то у тому, який золотий характер у чоловіка, який, вічно голодний, працює і на самоскиді, і на городі, й у дворі. Пізніше дивуєшся дружбі й злагоді між його дочками, які помогли одна одній влаштувати життя найкращим чином для себе і для своїх дітей. Тільки в кінці розумієш, що основна ідея твору — у вічному питанні, чого варте людське життя, з усіма його клопотами і щоденними трудами. Постать Івана в самому кінці твору виписана дуже виразно й зворушливо. Я думаю, навколо нього як головного героя потрібно було згрупувати усю оповідь. Він дійсно того вартий. Щоправда, та його промова на весіллі звучить трохи неприродньо, у селах люди висловлюються коротше. Я пам’ятаю, як була присутня при подібній дискусії. Сусідка закинула чоловікові через паркан: «Та що ви там робите на городі? Це жіноча робота!» Він їй просто сказав: «А чоловіча яка — їсти?». Щоб «згрупувати» все навколо головного героя, треба просто надати пропорційності частинам твору. Персонажі, відчувається, списані з натури, але лишається декілька непрояснених питань. Скажімо, чому саме Гальчина поза так збуджувала чоловічу половину села? Тим більше, що ніхто не хотів із нею одружуватись. :) Але це так, майже жарт. Що залишається в пам’яті , так це останній абзац твору, той універсальний образ постарілої самотньої людини, завжди в чомусь трагічний, завжди — поза часом.
З повагою, Вікторія

Дякую Вам також за таку художню відповідь. Це було як окреме оповідання, я навіть сміялась у деяких місцях. Звичайно, Ви праві, все залежить від ситуації. Колись я для себе зробила відкриття, що чоловіки також добрячі пліткарі (хоча й звинувачують у цьому жінок) і не проти того, щоб у тісній компанії "пообмивати кісточки" знайомим. А ця знаменита фраза "А поговорить?" мені запам'яталась ще з фільму "Осінній марафон". Хороший був фільм.
З повагою, Вікторія

© Вікторія Т., 11-11-2016

Вельмишановна Вікторія! Щиро дякую за розлогу рецензію, та слушні зауваження. Але з одним із них не погоджуюсь.
На моє глибоке переконання анекдоти живуть довго, коли ситуація типова і легко упізнається. Тому, як аргумент наведу старовинний анекдот:
«Молода дружина докоряє, що чоловік пізно прийшов додому з роботи. Той виправдовується:
- Розумієш, у нас сьогодні зарплата. А в бригаді традиція, в день зарплати зібратися після роботи та випити.
- Ну випив би та й йшов додому.
- Я так і хотів, та мене зупинили: « А поговорити»!»
Це я до того, що чоловіки як вип’ють люблять поговорити. Але в повсякденному житті випивають похапцем. Зайшов сусід попросити терпуга наточити пилку, а в хазяїна є що випити та немає з ким. Тож скоренько, поки жінка не накрила мокрим рядном, випили закусили тай розбіглися. Або зустрілися біля крамниці, жінка послала по хліб. Скинулися випили тай розійшлися, щоб не лаялася, що довго ходив. Навіть коли п’ють під свіжину теж не дуже розбалакаєшся, бо ще дуже багато роботи біля заколотої свині. Зовсім інша справа весілля. Не знаю як в інших селах, але там де в мене дача, чоловіки на весіллі сідають за стіл окремо від жінок. Бо як сядеш біля жінки вся гулянка пропаде. Весь час буде сичати:
- Хватить пити! Тобі вже досить! Ти закусюй, закусюй. Та хоч прожуй, не ковтай як гусак. Куди ти тягнешся рукою. В тебе що язика немає?!
- Язик є, але руки довші …
А якщо сядеш в компанії чоловіків то вип’єш скільки душа прийме, закусиш чим хочеш. А потім можна поговорити, пофілософствувати. Єдина проблема, що всі говорять і ніхто не слухає.
Я до того, що ви наводите діалог через паркан. Там дійсно може чоловік щось буркнути у відповідь і на тому розмова закінчиться. Але на весіллях люблять поговорити. Можливо моя помилка в тому, що я не висвітлив це у своєму оповіданні.
А ще скоріше не помилка, а не вистачило майстерності донести основну ідею, яку я закладав в цей твір. Не буду зараз пояснювати в чому вона полягала, а буду думати як це виправити. Ось за це, що ви заставили мене глибоко задуматися, ще раз величезна подяка.

© Сергій Вікторович, 11-11-2016

  Додати свій відгук!
 
CAPTCHA:
(антиспам, введіть три ЧОРНІ літери)
captcha image
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.1645259857178 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …
Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …