Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51564
Рецензій:	96013

Наша кнопка

Код:

Рецензії

[ Без назви ]

(Рецензія на твір: Держи, синку, місце, автор: Михайло Нечитайло)

Дійшли руки та з'явився час поділитися своїми враженнями.
Поперше, оповідання не здалося мені таким вже похмурим, наповненим "фаталізмом" та нотками "зневіри в людську гідність". Скоріше навпаки.
Але всеж таки весь денья ходив у роздумах. І спочатку навіть не міг висловити, що ж мене мучило. Швидше за все, не "огидні сцени мертвих тіл" (як написав хтось із ваших коментаторів), і навіть не буквальна точність передачі атмосфери і духу того часу.
Я думав про те, як потім, через роки, людина живе з усім цим. Можливо, вона просто прибирає спогади, як прочитану (неприємну) книгу, щоб ніколи до неї і не повертатися. Можливо спирається на відмовки, типу - це були нелегкі часи, або - так склалося, бо жити то треба було. Можливо, .кидає все на Бога: типу. Він довзволив цьому відбутися, Йому і відповідати... І таких "можливо" побачив силу силену.
Безумовно, через призму подібних міркувань, через призму пережитого, душа головного героя змінюється. Він напевно бачить навколишній світ в абсолютно інших фарбах (або взагалі без них). Я запитав себе: "А наскільки тепер фарби Олекси справжніши, ніж у нас, які не пережили подібних речей"?
Зізнаюся: в силу своєї натури, спробував приміряти на себе "Олексу". Але так і не зміг... Та, мабуть, і не варто цього робити.

З повагою, О.М.

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.032538890838623 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати