Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2462
Творів: 44121
Рецензій: 86062

Наша кнопка

Код:



Рецензії

[ Без назви ]

(Рецензія на твір: На двадцять першій тисячі ч.3, автор: Михайло Нечитайло)

© Максим Т, 04-08-2016
Все вже сказане, і на все були вже відповіді, і не хочеться повторюватися, але обставини так складаються, тому що на тлі Ірини та Івана діють інші персонажі.
Отже, шановний Михайло, правда - наша сила. Сюжет міцно стоїть на життєвій правді. А вона іноді смішна, іноді страшна, іноді неприємна, іноді - всього потроху намішано. І правда - вона ж не істина і не Істина, вона - річ багатовимірна і різноманітна. І те правда, і се правда, і он там диви - теж правда видніє. Отже, людина, яка відрізняється від інших істот... власне, чим? Є різні варіанти, в тому числі такий: "свобода волі". І певно, за таких-сяких обставин людина дійсно робить вибір - між двох зол, між чорним і білим, між праворуч і ліворуч. А за інших обставин виявляється, що ніякої свободи волі не існує, що ти своїм минулим, ДНК, генами, вихованням, навчанням. дитячими травмами, звичками, стереотипами - ти ними приречений на певне рішення, і ніякої волі, і ніякої свободи для тебе геть не лишилося, і крокуєш ти до свого скерованого "свободою волі" рішення. наче те ягня у пащеку хижака.
Отже, правда - саме її Ви нам майстерно показали.
Ситуативно, фабульно, сюжетно - так, тут нема до чого прискіпатися, хіба що зайвий раз зупинитися, поплескати автора (можна ж?) по плечах і схвально вигукнути: Молодець!
Але далі затинаєшся, як та Іра з помідорами, і ніби лобом об хвіртку: хлобись!
Так, я вже казав, а Ви вже пояснювали - про мову Івана та Ірини. Літературність - авжеж, так, але є ще така штука, не чужа літературі, особливо реалістичній, як достовірність.
От Сергій Довлатов, коли зображував одну жіночку на кшталт Калини, так висловлювався про її манери: "с грубоватой прямотой тридцатилетней незамужней женщины" (Компроміс). В цьому сенсі Ваша Калина - ідеял героїні, тому що і поводиться, і розмовляє відповідно своєму характеру. Мене вивертає від "состикуємся" - але я не кидаю читати і не пишу скаргу в якийсь комітет захисту суспільної моралі і літературної мови, тому що я таких жінок і такими евфемізмами таки зустрічав. тут - ПРАВДА, ось що. Теща, Катерина - живенькі такі, правдиві, в міру літературні і достатньо достовірні. Діти, щоправда, існують, як в деяких серіалах немовлята: про них кажуть, згадують, показують їхні ліжечка. іграшки, одяг, з ними навіть спілкують персонажі, але самих немовлят ніколи не покажуть, тому що їх - немає. Вони "позначені" - і все. Отак і Ваші, себто, Іванові діти. Ну, нехай, вони, можливо, тут ролі ніякої не мають, хоча... згадати інші Ваші твори з подібними обставинами, так там діти були жваві. Втім, ще попереду фінал - отам вони можуть ще виступити, так що щодо дітей - цить.
Але штучність - в першу чергу і в останню чергу в розмовах - Івана і Ірини стає ще більш помітною і вражаючою, коли вони ведуть свої захмарні діалоги поруч із героями достовірними і живими - просякнутою "грубоватой прямотой" Калиною і неприємно-активною тещею і неприємно-мовчазною Катериною.
Про 21000 - інтрига була, інтрига! - та щось той, начадила тільки, неперконливо розплелася. З іншої сторони, цікаве відкриття чи то гіпотеза: кохання буває з першого погляду, а буває з 21001. Маатематичне обчислення такого, можливо, щось та означає, але от людей бентежить виключно кохання з першого погляду. З другого чи там з третього чи з 21001 - вже не те, не "тот центр тяжєсті", як казав Галахвастов, "уже проіграл", як додавав він же. Тому, можливо (виключно для мене можливо, звісно), твір би мав більш адекватну назву - хоча і менш інтригуючу - "Не з першого погляду".
А загалом - я Вам заздрю. Я отаких тривалих, складних, багаторівневих творів писати не можу. Мрія кожного рядового - жезл фельдмаршала, мрія кожного письменника - роман. Ваші твори, шановний Михайло, на романи тягнуть, а я навіть братися боюся: не здужаю. В цьому сенсі. звісно, маєте величезний потенціал і талант: не кожен водитиме цілу купу персонажів між двома палітурками, між якими приховалася товстелезна тека сторінок, а по них все літери, літери, літери...
Отже, літератором маєте право зватися, без зменщувального суфіксу "аматор" )
З найщирішою повагою і захватом, Максим

Так розклали, Максиме, твір, наче я свою вантажівку колись, як "накрилася" рама. Я схвильовано хапаюся за голову, не знаючи, з чого почати і чим завершити відгук, аби не надто довго й усе сказати. Навряд, звісно, чи вийде.
Тому говоритиму тезами.
Перша - про правду. Оце потішили, так потішили. Вона, правда життя, мене чомусь найбільше й приваблює. Стараюся пливти в її фарватері, а вже виходить, як виходить.
Друга - по плечу поплескати можна. Я б Вас також поплескав, бо Ваші твори іноді зашкалюють такою любою моєму серцю філософічною глибиною.
Третя - про мову персонажів. Її поки що опустимо. В даній ситуації вона частково виступає і як фабула єднання душ героїв. Тому закусую вудила й продовжую відстоювати право Ірини й Івана на їхню завихрену мову. А втім, знаєте, в цьому щось є - відстоювати свою точку зору до останнього, ні, не подиху, то дурниця, до останнього схлипу перед примиренням. Бо що б ми були за автори, аби всім корилися, і що б ми були за рецензенти, якби співали тільки оди. Солоденькі підпасичі - судячи з поведінки на сайті, не наші стежки, їй-богу.
Четверта - "не з першого погляду". Як на мене, дещо банально. Знову завихреність мови стукає в голову, а я за нею лину. Навіть як чадить навколо - лину одно, і край. До речі, щодо чаду, він, певно, попереду. Якраз відносно цієї формульовочки з математичними підрахунками. Тож поговоримо пізніше.
Пята.теза - щодо автора рецензії, з якою категорично не згоден. Про придатність, так би мовити, до романізму. А навіщо вони Вам, Максиме, ті романи? У Ваших мініатюрах чи оповіданнях криється така глибина, що дехто й у тисячосторінковому романі й сотої частки її не сягне. Хоча маєте, звісно, право, й на роман. Якого мало хто читатиме, бо втопиться. Наче в Достоєвському. Але хто вже читатиме, то не тільки весь світ, а й самого себе обдумає до останньої жилки на тремтячому серці. Отака моя без перебільшення щира характеристика Вашої літературної спадщини на даний момент.
Теза шоста, остання - я вам теж заздрю. Пірнаючи у Ваші глибини. Два заздрісники на березі з літер, ото картина, варта ефемерності Пікассо. Тож малюймо й далі свої береги, топлячись у заздрощах та навчаючись не притаманного нам, аби сягнути протилежних берегів, з того, далебі, щось та вийде. Хоча б для власної душі.
З повагою М.Н.

© Михайло Нечитайло, 06-08-2016

Тобто, звісно, на 20001, а не на 21001 )
З повагою, Максим

© анонім (193.93.186.—), 04-08-2016

  Додати свій відгук!
 
CAPTCHA:
(антиспам, введіть три ЧОРНІ літери)
captcha image
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.49621796607971 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ув’язнені у розстріляну вічність: «Бабин Яр. Голосами» Кіяновської
На горизонті спалахнули димки. Важезна, мов кит, курява нависла над розпеченим степом. Тиша зачаїлася …
Огляд роману Ліян Моріарті «Велика маленька брехня»
«З біса добра книжка. Смішна і страшна» Стівен Кінг Бестселер за версією The New York Times «Велика …
Нещодавні екранізації книг
Література і кіноіндустрія — взаємопов’язані сфери. За мотивами романів знято багато фільмів. Наша добірка …
Українські vs зарубіжні обкладинки
Обкладинка є тим імпульсом, який спонукає людину звернути увагу на книгу. Вона розповідає про ядро видання …