Не потерпаю, Мішо. Я сама дуже люблю старовину, люблю навідуватися у старовинні замки на екскурсії - бо історію і все, що її оточувало, таки треба знати. Проте ось цей замок, який став головним "фігурантом" у вірші, і справді був куплений недавно одним із "нових кручеників". Нікого зараз там на екскурсії не впускають, бо - приватна власніть. Звісно, я дуже ціную таке поняття як приватна власність, проте звідки такі шалені гроші, таке багатство у людей, що купують справжні історичні пам´ятки і "з потрохами" (розумій зі всім, що до того замку належить - і лісами і полями), у тих же людей, які ще зовсім недавно були разом з нами "одні із рівних"? Щоби за якихось двадцять років можна було нажити такий капітал чесним підприємництвом без "прихватизації" нерухомості та акцій, які пропонувалися людям в рамках постсоціалістичної "купонової приватизації" ? Не вірю. А все звідти "ноги ростуть" - з тих "диких дев´яностих", коли цей захланний жар щодо "володіння маєтками" охопив пройдисвітів майже всіх країн пострадянського блоку. Місцеві люди знають, хто є новим власником замку, проте сам власник побоюється показатися людям на очі і назватися (мовляв, хоче залишитися "інкогніто", аби місцеві селяни не заздрили чи чого іншого так боїться наш новий "феодал"). Такі ось мої враження з околиць нашої "дачі" на прикордонні з Німеччиною, куди я їжджу на вихідні. Враження, перетворені у сумну притчу. А за відгук сердечно дякую, Мішо.
з теплом,
Віка
© Viktoria Jichova, 07-07-2016 |
