Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51558
Рецензій:	96010

Наша кнопка

Код:

Рецензії

Скуйовджені чутки у безлюдному місті

(Рецензія на твір: ВОВЧА ЗГРАЯ (продовження), автор: Зоряна Зінь)

Автор, давайте домовимось – без образ. Коли я сам виставив свій перший, поспішний і невичитаний текст у сітку, то так отримав на горіхи, що мало не закинув писанину; довго сам сміявся зі своїх «перлів». Але досі вдячний жорстким критикам – вважаю, що навчився висловлювати свою думку. Дуже хочеться, щоб рідна мова мала високий рівень її застосування; щоб молоді митці скоріше дорослішали, вчилися, і могли порадувати видатними творами.
Хочете навчитися писати, стати видатним митцем? Тоді у наступному творі прийміть до уваги наступне.
«…Пробираючись по задвірках, оминаючи порожні вулиці, ховаючись у напівзруйнованих будівлях Ян йшов…»
Речення – «гусінь», перевантажено інформацією, розпилює увагу і не дає картинки.
«…до місця, як йому здавалося, де…»
краще «…до місця, де, як йому здавалось,..»
«…Мали немалий розмах крил…» Хто міряв цей розмах? Якщо сказано «великі», то уточнювати розмах крил – перебір. Зайве речення.
«…голосно сплюнув…» - це як? Так, як роблять тітоньки, коли сваряться на базарі? «Тьху на тебе, навіжена, трясця тобі в печінку…» Він же, ніби, ховався від когось? Отак себе видавати? Мені цей хлопчина з повадками базарної баби вже не подобається.
«…Обережно визирнув з-за муру будівлі…» Хто? Зрозуміло, шо автор уникає повтору імені. Але так робити, просто ковтати ім’я – грубовато. Є такий спосіб – визначати для читача декілька імен героя; називати, крім імені, його призвіще, прізвисько, назву по характерній рисі, наприклад «рудий», «худорлявий», «боєць», «розвідник» і т.п. І користуватись такими назвами у тексті, розбавляючи повтори і, одночасно, додаючи авторського відношення до героя. До речі, якщо попереднє слово закінчується на приголосну, то пишеться «із-за».
«…Нікого, можна переходити вулицю, та щось тримало його ще у цьому ненадійному захистку…» Не критично, але я б після «нікого» поставив би крапку. І, повагавшись, після «вулицю» теж поставив би крапку. Крапка – це пауза, яка підкреслює напругу дії. Короткі односкладні речення дуже корисні для динаміки.
«…Ян помітно занервував. Ще б пак, сам, тут, серед руїн міста у якому ніхто не живе, окрім них з Петровичем, ніколи тут не зустрічав нікого…»
Щось мені підказує, що виконана форма дієслова «знервував» тут не дуже підходить. Виконана форма на те й виконана, що вона виконана (це я спеціально так накрутив, для розрядки напруги). Отже, не «знервував» (закінчена дія), а «нервував», як, наприклад, я, коли писав цю рецензію. Далі по змісту приведеної вище цитати теж було б непогано розібратись. Мені здалося, що речення взагалі нікуди не годиться. «Ще б пак», не «пак», скажіть зрозуміліше – «у цьому місці (місцевості, районі, на схід від ріки) ніколи раніше не зустрічалося людей. І не чіпайте Петровича. Бо заплутали самі себе, кинули камінь у ні в чому не повинного пенсіонера і намагаєтесь зробити каку читачеві, наробивши купу помилок у зв’язках дієслів.
«…Люди живуть у західній частині колись великого міста…» «Колись великого» - недоречне у цьому реченні. Розміри міста можна було б уточнити десь у іншому місці тексту. Чому? Тому що ви описуєте момент, коли людина «нервує», перед нею смертельна загадка, вона ховається і переживає за власну безпеку. І якщо ця людина в такий момент розмірковує про розміри міста – то ваш герой виглядає… ну, як пом’якше сказати…. Все це з впевненістю можете віднести до всього абзацу, який описує світ. На сленгу літераторів такі абзаци називаються «недоречно-лобові рз’ясняловки». Так, увесь абзац, аж до слів «чого вимагають від них хазяї». Виділити. Скопіювати. Видалити. І вставити на початку тексту. У першому і у другому реченні вказаного абзацу повинні бути однакові присудки – або «живуть», або «існують».
«…Заводи зруйновані, фабрики закриті…» А чому фабрики не зруйновані, а лише закриті? Виходить, фабрики – це така штука, що в неї хоч бомба поцілить, хоч цунамі нахлине – нічого не буде. Живуча, падлюка… Інша справа – завод. Він, на відміну від фабрики, неначе замок на піску – штовхни, і все зруйнується…
«…Усю роботу, яку потрібно зробити тепер може робити комп…» - щось не те… Зрозуміло, що саме «не те»? Спам’ятайте моє «виконана форма на те й виконана, що вона виконана». І хто такий «комп»? Роботящий, видно, хлопець, раз всю роботу зробити може…
«…Резервації для багатих…» - це щось нове. Резервації для бідних – не новина, а для багатих… Хочу в таку резервацію. На Мальдіви, чи на Бора Бора.
«…покинули напризволяще усіх решта: нехай вимирають, більше дістанеться тим, кому є чим платити…» - ну, в цілому, десь так, на такому рівні. Хоча б з «решта» зробіть «решту».
Не буду більше чіплятися до цього абзацу, автор, прийміть на віру – його треба переписати. Дати логічну і послідовну картину, а не лахміття не дуже ясних і розмазаних по паперу (монітору) думок. Пропустимо з цього абзацу, ніби не помічаючи, ще декілька ляпів… І зупинимось ось на цьому.
«…чому мама тебе не будила, не розчісувала…» Мене зацікавило. А й справді, чому? У чому фішка? Як же так можна жити – не розчісаним? Забігаючи вперед, скажу, що навіть перечитавши уважно все до кінця, відповіді з приводу «нерозчісаності» героя я так і не отримав. Більш того, у прямий зв’язок з нерозчісаністю Яна ставиться властивість людей бути для нього небезпечними. «З розповідей Петровича витікає, що «…це була аксіома, котру не потрібно доводити, бо результат відомий…» Отже, проміжний висновок: якщо тебе побачать люди з такою зачіскою, то - всьо, триндець тобі, потворо скуйовджена… Опасіння головного героя показатися людям стають зрозумілими.
Текст рецензії не гумовий і навіть не резиновий. Закінчую. Автор, можна ще одну зачіпку?
«…Пустимо чутки…»
Вибачте, але як можна «пустити чутки», коли сказано (останнє речення другого абзацу): «…У цій частині міста, що на схід від річки давно нікого немає…» Виходить, що чутки можна випусти, неначе хом’ячків із клітки, у зовсім безлюдному місці? Хто є носієм чуток? Правильно, люди. Людей немає? Ні, немає. Тоді як?
Зрозуміло, що думки Яна і лихих пацанів у камуфляжі з приводу населеності цієї частини міста можуть різнитися. Більше того – з цього можна зробити гарний поворот сюжету. І якщо автор свідомо вивів протиріччя – мої оплески і крики «браво!» У всякому випадку, зверніть на це увагу.
Загальний висновок: цей примірник письменності аж просить від критика копняків і стусанів.
Самі написали? Самі і отримуйте.
Але дещо тут є; підсолодю «таблЕтку». Видно, що автор намагається створити цікавий сюжет, якісну постапокаліптику, своєрідне «Метро-2016». Цікаво було б прочитати. Коли вийде з друку книжка – дайте знати, або хоч скидку якусь організуйте для старого критега…
Пишіть, творіть, всі ці ляпи - не головне, головне – вірний напрямок.

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.026870965957642 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати