Богомил Райнов, Людина повертається з минулого. Київ. — Молодь, 1968. — 119 с.. Переклад українською мовою Любима Копиленка.
Богомил Райнов, Інспектор і ніч. Бразилійська мелодія. Київ. — Радянський письменник, 1974.. Переклад українською мовою Юрія Чикирисова.
Богомил Райнов, Чорні лебеді. Київ. — Дніпро, 1986. — 352 с..
Богомил Райнов, Як вмираємо тільки ми. Київ. — Держлітвидав України, 1962. — 82 с..
але, на жаль, ці переклади не потрапляли мені в руки.
Мені довелося читати дворічну підшивку болгарського журналу "Направи сам" (Зроби сам). Захопливе було чтиво! Є певні слова, що потребують здогадки, але логічно це неважко було робити. Мова трохи важча від білоруської і набагато легша в розумінні від польської (через кирилицю). Гадаю, що знайдеться в інтернеті і решта творів. Ось прямо зараз наберу "Голямата скука" і перевірю.
В.К.
Заголовок - це алюзія на "Нестерпну легкість буття". Цілком можливо, що я не зумів передати цю свою нестерпність бажання встигнути побачити Жадана, все ж таки зірку першої величини в сучасній українській літературі, в той час, коли мене притискала необхідність встигнути на останню маршрутку.
Щодо Богомила Райнова, то я маю збірку його романів, куди входять Пан Ніхто. (1967)
Немає нічого ліпшого за негоду. (1968)
Велика нудьга. (1971)
Тайфуни з ніжними іменами. (1977)
Ранок ще не день. (1981),
яку час від часу навіть перечитував, але в нього є ще романи, які я теж не читав. Можливо, вони й не перекладені. Хоча, якби вдалося знайти і болгарською, думаю, зміг би теж прочитати і зрозуміти. Наприклад, коли читав романи білоруською та польською - розумів абсолютно все.
Як на мене - написати усе заново. Бо не той формат. Очікування, коли воно нестерпне, - це час, що тягнеться і тягнеться, а чогось ніяк немає, воно не настає. І напруга зростає - ну як під час сверблячки, або коли, вибачте, до вітру дуже хочеться, а ніде! І раптом - ось він, WC! Ото нестерпність так нестерпність!
Пригадайте той стан, коли доводилося його переживати: тоді не до лінивих спостережень над оточенням. Ну і, хай пробачить мене С. Жадан, навряд чи він може бути об"єктом нестерпного очікування. До того ж, зовсім незрозумілою є кінцівка: ну, прийшов Жадан, і що? Це ж не Богоявлення, дива не сталося, правда? А якщо сталося, то яке? Чого з такою нетерплячкою чекав автор? Заради чого марнував час? Розкажіть про те і нам, адже ж цікаво...
Ну, ось так якось. Можливо, поверхнево, бо зопалу, але щиро, як думав.
P.S. А трилогією Райнова захоплювався і я. Особливо - "Немає нічого ліпшого за негоду". Досі лежить. Чув, що була й четверта книга, проте не читав.
Владислав Асмус.
Та ну, що Ви, я на конструктивну критику ніколи не ображаюсь - тільки вдячний. А як гадаєте, Владиславе, що варто було б додати чи змінити, аби текст відповідав заголовку? І дякую за відгук!
P.S. Так, псевдонім, яким я час від часу послуговуюсь - відповідно і псевдонім літературного героя Богомила Райнова - колись захоплювався його шпигунськими романами в стилі романів про Джеймса Бонда.
