Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51558
Рецензій:	96010

Наша кнопка

Код:

Рецензії

Зачепило

(Рецензія на твір: Ідіотка, автор: Михайло Нечитайло)

Зачепило за живе. Точніше за віджиле. Мій батько завжди жартував: «Прожив життя, а так і не зрозумів звідкіля береться пилюка в хаті і куди діваються гроші». А я до того ж так і не зрозумів значення прапора. Так, в книжках написано, що це символ держави, що до нього треба ставитися з повагою. Все це я розумію, але не розумію, коли заради символу ризикують життям.
Як всі з мого покоління був комсомольцем. Тоді в комсомол не брали тільки тих хто мав приводи в міліцію. Якось в нашій інститутській групі проходили всесоюзні комсомольські збори. Обговорювали подвиг сільського хлопця ( нажаль забув прізвище), який загинув, рятуючи з пожежі колгоспний трактор. Зазвичай комсомольські збори у нас проходили весело. Обговорювали що завгодно. А потім сідали разом з комсоргом, до якої був не байдужим, і писали протокол, де все було так, як потрібно. Та цього разу на збори прийшла представник парткому інституту. Тут уже про футбол, або хто з ким випив зайвого не поговориш. Щоб виручити комсорга вирішив спровокувати дискусію і виступив з промовою, якою засудив дію Героя. Головна ідея мого виступу була така: «А чи варта життя купа заліза, хай і у вигляді колгоспного трактора?». Та дискусії не вийшло. Всі мене підтримали. Не буду казати як репетувала представник парткому, це теми не стосується. Але я сам собі несподівано поставив запитання: « Чого варте життя людини?».
Тодішні ідеологи, починаючи з жовтенят, вчили нас, що людське життя нічого не варте. Головне ідеї і фетиші які цю ідею ілюструють. І лізли одурманені діти, ризикуючи життям, в полум’я рятуючи прапор. Або робітники з тою ж долею ризику рятували чавунного ідола від переплавки. Коли відкрили на володимирській гірці музей Леніна, то там на мармуровій дошці був напис, що на Україні встановлено двадцять тисяч пам’ятників Леніну в більше ніж десяти тисячах населених пунктах. З точки зору прожитих літ, рятувати одного з них з ризиком для життя цілковите безглуздя. Але ми так були виховані.
Так склалося життя, що моя сестра вийшла заміж за росіянина і живе зараз під Москвою. Чоловік її страшенний шовініст зі Сталінським ухилом. Ми часто сперечаємося про наше радянське минуле. В запалі дискусії свояк видав геніальну фразу: « В радянські часи твою голову тримали в правильному напрямку. А тепер вона теліпається у всі боки». Коли читав оповідання, згадав, як було боляче, коли відпустили голову і я побачив, що існує інше життя, відмінне від того, що бачив раніше. А ще цей період співпав з тим, що мої доньки увійшли в вік, коли все заперечують. Якось, коли я патетично журив доньок за байдуже ставлення до історії вітчизняної війни, одна з них випалила: «Зрозумійте тату, для нас що вітчизняна війна дев’ятнадцятого сторіччя, що двадцятого то далека історія. І досить носитися з нею, як дурень з писаною торбою!». Як я тоді образився! Мало того що наплювали на мої псевдопатриотичні почуття (це я зараз розумію), так іще й дурнем обізвали.
До чого я все це написав. Автор в коротенькому творі заставив згадати прожите, знову звірити цінності життя, заставив знову заглянути собі в душу (хоча це ой як боляче). Від болю захотілося знайти якийсь ґандж в тексті і розмазати автора. Але, на жаль для мене, все на місці. Нічого зайвого, та й нічого додати. Так що вимушений дати оцінку відмінно.

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.026312828063965 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати