Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51558
Рецензій:	96010

Наша кнопка

Код:

Рецензії

[ Без назви ]

(Рецензія на твір: Щасливчик, автор: Михайло Нечитайло)

Повертаюся до рецензії. Мені не заваді Ваші філософські роздуми у творі, навпаки, смакую їх як коштовне вино, це дуже гарно вплетена канва у мережу розповіді. розповіді про трагічну долю людської душі, де б, здавалося, все матеріальне помирає, але не помирає дух. До речі, нині дивилася документальний фільм про Всесвіт, конкретно про чорні діри. І ось там зазвучала теорія відомого астрофізика Стефена Говкінга, де він твердив, що чорні діри поглинають як матерію, так і всю її інформацію, проти чого виступив інший астрофізик Леонард Саскінд, котрий висунув успішнішу теорію, що жодна інформація на так званому "горизонті подій" (себто останній межі чорної діри, звідкіля вже немає вороття) Не зникає, а віддзеркалюється у такзваному дворозмірному "голографічному" розмірі. Себто, якщо скорочу, то виходить, що "Всесвітня память", тобто інформація не зникає зі Всесвіту, а зберігається на найвіддаленіших кордонах Космосу як дворозмірне "поле інформацій". Нарешті і сам Говкінг багато років згодом визнав, що Саскінд теоретично може бути правий. Отож і мені спало на думку, що це - чудове відкриття у сфері науки, яке, гіпотетично, може в майбутньому довести, що "духовне царство", відоме нам з релігії та езотеричнх вчень може мати реальну підставу у так званій "голографічній проекції", яка концентрується на "кордоні Всесвіту" та на межі чорних дір. Я завше вірила і вірю, що ніщо не зникає безслідно, надто плоди душевної праці - все десь собі існує у так званому "космічному інформаційному полі", воно вирує і людям, які мають розвинене сенситивне сприйняття, воно повертається у вигляді ідей чи снів, так званих "спогадів про минулі життя" тощо. ви, Михайле тут торкнулися такої глибокої теми, що мені пішла аж голова обертом. Тут, у Вашому творі йдеться не лише про "збереження духовної спадщини" - інформації - нещасного письменника, але і самої суті людської душі - її пошукій, її інтуїтивного "впізнання рідної душі" як відлуння давньої Гармонії, Любові не у сенсі земного короткочасного життя, а того, що є за його межами, а як Вічності, Богом даної Первозданності, альфи і омеги всього сущого. Ваш твір мені чомусь нагадав Данте і його платонічне, проте вічне кохання - Беатріче. Ваш Герой так само платонічно кохає Наташу-Беатріче, у якій впізнає свою "прадавню споріднену душу", хоч вони і не пересіклися уфізичному коханні в тім житті, але рідні душі впізнали одна одну, їм дано було бути разом у духовній сфері. І ще Ви торкнулися надто пекучої та актуальної теми "прихватизаціїů чужої інтелектуальної власності. Як на мене, огиднішого злочину немає у царині духовного ніж те, що якийсь негідник присвоює собі незаслужені лаври слави. Але не це головне у Вашому творі, Михайле, головне - що думка, ідея як така не зникла зі світу, вона залишилася жити як у цьому матеріальному світі, так і у духовній царині не лише на рівні "голографічної" інформації, а як те, що живе у душах живих людей - як от і шедевр Данте про його вічну Любов.
А тому не вважаю, що Ваш твір має аж таке трагічне закінчення, як парадокс - душа генія живе і далі, хоча і під іменем іншого "автора". Ох, любите Ви, Михайле, неоднозначні закінчення, але я дуже радію, що цього разу воно у Вас як неоднозначне, так заодно і обнадійливе. А те, що Ваші герої несуть "печать" Казанов чи то Дон Жуанів, це вже не так важливо, бо я не заню кращий спосіб, як через "гріх", точніше розкаяний гріх показати святість душі людської зі всіма її протиріччями і конфліктами - ось тут я на Вашій авторській стороні, Михайле. Однолюби, звісно, існують, але в загальній більшості - люди, а надто чоловіки - не однолюби. А якщо людина все своє життя прагне стріти споріднену, точніше - рідну душу і не знаходить її у тім житті, тоді це справді великий конфлікт у її душі і неприкаяння. Але велике щастя, коли вона таку знаходить. Дуже дякую Вам за чудовий філософський твір, Михайле. такого я Вас як автора люблю, отож пишіть, роздумуйте - робіть те, для чого маєте покликання із далеких нам зір.

З теплом,

Віка

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.027211904525757 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати