Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51558
Рецензій:	96010

Наша кнопка

Код:

Рецензії

[ Без назви ]

(Рецензія на твір: Одержимість (33). Частина ІІ - Вітер, що приносить дощ , автор: Viktoria Jichova)

Трошки вибачусь, що із запізненням прочитав продовження "Одеожимості" - "накрився" був у мене інтернет, тож три дні його "лампічив".
А тепер до твору. Я шокований. Таким несподіваним віражем, котрий раптом зробив твір. Попередньо все йшлося про хлопця зі зрілих літ, і навіть натяку не було на основну причину вічних пошуків ГГ. І раптом така втрата ще з юнацьких літ, навіть не втрата, травма на все життя. І це не перебільшення. Бо в юності, в неї завжди широко відкриті очі і ще ширше серце. І тому все, що вливається туди ще в ті широко відкриті літа, воно гризе потім світ частинами по всій довжині долі.
Я не є плаксивою людиною, мене взагалі важко пробити на сльозу, але при цій оповіді я чомусь захлинувся. Ні, не сльозою, а якимось болем, що витік зі сторінок твору і поцілив у душу. Дав мені Бог нікого, крім батьків, не втрачати досі на життєвім шляху, і раптом я щиро подякував Богу за цей подарунок. Бо це дійсно подарунок. Так, він не вічний, я розумію, але дяка й за те, що досі він у мене був. Не знаю, чи зрозуміли Ви, Віко, мою думку, бо я не можу так щиро співчувати головній героїні твору, як героїні і лиш героїні, бо твір - це фантазія, але в даному випадку це не лише фантазія. Далі у форматі відгуку не скажу нічого, бо то було б суто особистісне, а воно тут навряд чи доречне.
А ще я перечитав деякі Ваші поезії дещо під іншим кутом зору. І зрозумів дещо по-іншому.
Але повернемося до твору. Та ні, я не люблю виловлювати всякі огріхи, я більше схильний до якихось роздумів про вічне, суще й просто життєве.
А ще втрачене кохання - воно завжди призводить до вічних пошуків. Себе в інших образах і обличчях. Тільки чи знайдеться воно знову таким, як бачилося, чи тільки рватиме душу вічними пошуками до знемоги від неможливості відшукати собі подібне, чи все-таки здатне доторкнутися до чогось до болю схожого, навіть рідного, того, що, здавалося не знайти ніколи.
Отаким питанням чомусь задався в передчутті подальшого прочитання Вашого, Віко, твору.
Якщо, звісно, твір потече хоч дотично в такому руслі. Бо такого повороту, як у цій частині, я навіть передбачити не міг.
З повагою М.Н.

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.043207168579102 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати