Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51622
Рецензій:	96045

Наша кнопка

Код:

Рецензії

[ Без назви ]

(Рецензія на твір: А я на війні, автор: Артур Сіренко)

Дорогий Артуре, перш за все і за всіх я хочу написати саме Вам. Бо прочитала, що Ви вже нині чи завтра знову відбуваєте на війну. І молю Бога, аби Ви і Ваші брати по зброї повернулися щонайшвидше додому цілі і неушкоджені і щоб ви всі знову якомога швидше навчилися жити нормально, себто по-мирному, і щоб жахи цієї цинічної і безглуздої війни до вас уже ніколи не поверталися ні у снах, ні наяву. Ваш вірш зачіпає, як і уся Ваша творчість, направду. Лише мені би хотілося сказати таке. Нормально є жити по-мирному і, як на мене, мирні люди не винні у тім, що так живуть як вони живуть. Винні ті, хто розкрутив оцей жахливий механізм війни, виною цьому всьому є психопоатологічна манія у головах наших східних сусідів, їхній комплекс меншовартості і маніакальна хтивість роздуватися аж до луснуття. Винні також ті, хто довів Україну до такого стану, в якому вона зараз опинилася, і ті, хто дозволив розбуятися корупції і розкраданню країни і ожебраченню її громадян. І народ, нарешті, сказав "Досить!". В такому стані він уже не захотів жити і вчинив опір - пізно, та таки вчинив, і краще тепер, ніж ніколи. Та хижа "вєрхушка" сусідньої імперії вирішила, що мусить покарати цей народ за його природнє право вибрати для себе свободу і вільне життя, а не рабство. А тепер щодо думки про "нерозуміння" людей, які воюють і захищають Батьківщину. Мені дуже шкода, що приходиться наражатися на таке "несприйняття" і "нерозуміння". І ця, війна, на жаль, теж не вийняток. Так було, як кажу, на превеликий жаль, завжди. Ніхто ветеранів не зрозуміє краще, ніж їхні співбійці. А життя іде далі, як і йшло до цього - люди ж бо мусять якось жити - так, по-буденному, поринутих у кожноденні клопоти і час від часу у якісь свої маленькі радощі, але так вже воно на цьому світі є, так уже якось само собою встановилося - це природній механізм вижиття людства. Бо в іншому випадку ми би заперечили саме життя як таке, натомість як приорітет поставили б на перше місце війну. А війна - це Зло, це Диявол во плоті.. Єдине, що можу побажати Вам, Артуре, як автору і як захисникові Вітчизни, щоби Ви повернулися додому щонайшвидше живим і здоровим, щоби Ви вже не наражалися на таке "нерозуміння" людей, які навіть поняття зеленого не мають, як ото буває на справжній війні ( я теж, до речі, не знаю, як ото в тім пеклі Ви там виживаєте, але намагаюся зрозуміти Вас). Але дорікати людям за те, що вони просто живуть, а не воюють, гадаю, не варто. Треба просто, мабуть, долати оцей бар´єр "нерозуміння" як з одного, так і з другого боку, бо інакше то би було не життя, а довічна затаєна взаємна образа без можливості прощення. А так, як Ви знаєте, будь-яке суспільство просто не може існувати. Потрібне розуміння на обидвох сторонах: цивільних і військових, захисників наших. Ось на таку думку наштовхнув Ваш вірш, пане Артуре. Ні, не посипання попелом голови суспільству потрібно, а якомога більше допомагати захисникам і більше розуміння - тут Ви на всі сто відсотків праві. Дякую Вам за вірш, який спонукає задуматися. нехай вас оберігає Господь!

З теплом та найкращими побажаннями,
Віка

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.050350189208984 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати