Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51558
Рецензій:	96010

Наша кнопка

Код:

Рецензії

[ Без назви ]

(Рецензія на твір: НАЙВАЖЛИВІШИЙ УРОК, автор: Анізія)

Знову важко, Анізіє, на душі після прочитання Вашого твору. Інколи хочеться зволати до неба: люди, ви ж розумієте, що війна - це смерть, то чому створюєте її? Ніби всі ж розуміють, де є зло заховане, але ж ні! Багато хто ще не розуміє. І оці людські блюзнірства, засліплені ненивистю та чи просто небажанням до порозуміння, і вбивають! І пиши-не-пиши про те, говори-не-говори - не допомагає розімкнути світові очі, на жаль.
Як не прикро, але я бачу нині вже другий твір про війну. Шкода, що оце намагання достукатися до людських сердець не почують ті, кого це стосується насамперед. Втім, тепер трішки роздум про угазальнене сприйняття мною творів про війну. Пригадую, ще в радянській школі нас постійно кормили творами радянських письменників - і все було майже про війну. Але тоді це була війна в очах малої школярки скоріше уявна, та й того вистачило для страху, аби паралізував її розум і викликав спротив стосовно творів про війну і біль. Тепер же ситуація радикально інша, проте, побоююся, що коли тема війни у літературі буде надуживатися, то це може викликати подібні відчуття спротиву та "отупіння" до описуваного болю, подібно, як і у мене це колись було. Людина би мала хотіти жити і намагатися своє життя довести тим, аби викликала подібне бажання до життя і в інших людях.. але коли вона постійно читає про смерть, заглядає їй у вічі, ніби сама її запрошуює до оселі своєї, то, мимоволі, таке бажання до життя і до зміни життя на кpаще в неї може й зникнути. Бо прийде резигнація, втомленість від боротьби, врешті-решт, отупіння до смерті. Це я зі суто психологічної точки зору, нічого особистого проти Вас не маю, Анізіє. Ви, як завше, пишете проникнено, чуттєво, але не можу позбавитися настирливої думки-запитання: а чи буде вже проймати до сліз, до морку кості чергове оповідання про війну? Не знаю, невпевнена у цім..

З теплом та найкращими побажаннями, дорога Анізіє.

Віка

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.050649881362915 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати