Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2471
Творів: 44368
Рецензій: 86706

Наша кнопка

Код:



Рецензії

[ Без назви ]

(Рецензія на твір: Утоплений рід ч.3 Потоп р.2, автор: Михайло Нечитайло)

© Катерина Омельченко, 26-11-2014
Ну от... Ця частина, мабуть, найкраще з того, що я тут читала, ну, звичайно, якщо не брати до уваги, що нудить і вивертає - та то вже таке, дрібниці, підступи слабкого організму. Мовою сучасних дотепників - епічний та феєричний капець і розрив шаблону. Спочатку думала пожартувати, мовляв, Вітя жив, як шматок лайна, та принаймні, помер, як справжній чоловік, на війні, але,коли дочитала до кінця, жартувати розхотілося.
Щодо твору вцілому: не знімаю поки що попередніх запитань, бо ще не читала вашої відповіді, і додаю ще одне. Мене завжди дивувало, що всі знайомі й родичі вірили буцімто Вітько і справді хазяїн життя. Кожний із них так запекло це заперечував, так сперечався через цю дурню та ще й із таким непотрібом, що здавалося, ніби просто самі себе намагалися переконати, що це неправда. Зазвичай, мені здається, на пяну маячню таких ось героїв ніхто не звертає уваги, а то й ще й з усім погоджуються, бо сперечатися - собі дорожче. Шкода, що не всі запитання, що виникали під час прочитання памятаю тепер, бо залюбки все б зясувала, а так згадуватиму, може, що хотіла сказати чи спитати, та вже буде недоречно по закінченню повісті лізти. Чекаю чогось іще від вас, може, більш оптимістичного, або, принаймні, менш приземленого...

О, ні, ще однієї глави, присвяченої Катерині, не буде. Все має лишитися на волю читача. Ви ж уловили той злочин нелюбленої жінки, котрий вона скоїла з неотриманої любові. Все так, у принципі, і замислювалося по тексту. Але я ж казав, що не люблю про все писати напрямки, дещо хочу заховати за роздуми читача. Ви дуже тонко все вловили, в деяких моментах навіть тонше за самого автора. І я цим радію.
З повагою М.Н.

© Михайло Нечитайло, 26-11-2014

Звичайно, твір спонукає до деяких роздумів, в нього закладені майбутні роздуми читачів, і він породжує десятки запитань, тобто річ вартісна.
Я непотребом називаю непотріб, а не людей через їхній соціальний статус, а подекуди бомжів і п’яниць поважаю більше, ніж так званих солідних людей, які невідомо, на що здатні. Сьогодні виходила з церкви, і стояла жінка - яскраво виражена п’яничка, тож я думала: чи варто милостиню подавати їй, адже піде і проп"є. А вона з такою радістю взяла гроші, так щиро дякувала. Ну, думаю, хай проп"є, але ж і проп"є від щирого серця, і помолиться за тих, про кого просили помолитися, а, може, ще й поплаче, що люди дали на хліб, а вона горілки купила і пропила - і розкається. І Богу її сльози будуть приємні, хоч вона і сто разів іще зігрішить. Вибачте, такий настрій - дійсно, відвідини церкви справляють на мене сильне враження.
А Вітько ні на яку наругу власної дитини не спромігся - не було там ніякої його дитини, ні усвідомлення того, що зробив, ні бажання вчинити саме цей злочин. Наскільки я розумію вашого героя, дочку б він не зачепив, якби знав, що це вона. Від цього, звичайно, не легше, тож, згодна з вами в тому плані, що якщо вже існує таке зло, то єдине, що можна зробити - це убезпечити від нього дітей, із самим тим злом нічого не поробиш і навіть не попередиш, не застережеш від нього. Я про це і запитувала. Вітька не перевиховаєш, але дитину треба було рятувати. Мені Катерина вбачається більшим злочинцем, ніж Вітько, то вона, а не він, сотворила таке з дівчинкою, та й смерть Віктора і те, що онук зробився мимовільним убивцею - теж на її совісті. Ось, що, я думаю, важливо, а ви, хоч і дуже добре, із самої глибини Катерининої душі видобули образу й біль ніколи ніким не любленої жінки, здається пройшли повз того, що вона - гвалтівниця і вбивця. Чи то була помилка? Чи виправдовуєте її отим її болем і горем? Як би там не було, попри всі її страждання, мізки є саме в неї, а у Віктора їх немає давно і остаточно. Вибачте ще раз, не моя справа, але мені здається що твору бракує ще однієї глави, присвяченої Катерині після цієї трагедії...

© Катерина Омельченко, 26-11-2014

Я, Катерино, уже відповім заразом на обидві Ваші рецензії, бо так трапилось, що прочитав їх одночасно. По-перше, я дуже радий, що цей твір не відвернув вас зовсім, а спромігся видобути ще й якісь роздуми. Отже, щось у ньому трохи зачіпає. Попри всю його приземленість.
А про людину, як непотріб. Як би ми не хотіли завжди пройти мимо неї, вона однак лізе нам межи очі і ми маємо звернути на неї увагу. Навіть на завошивленого бомжа, котрий сидить сам у вагоні, бо всяк боїться примоститися поруч. Навіть аби не сісти поруч, ми маємо звернути на нього увагу. Це одночасно і така алегорична відповідь на всі Ваші запитання - навіщо я взявся за таку тему. Зачепила мене подія, котра описана в кінці, от і захотілося влізти в душу (якщо така є), тому покручу, котрий спромігся на таку наругу над рідним дитям. Витворив той згусток, схожий на душу, як зумів. Але що болить, так це те, що таких "батьків" - їх же не один тиняється світом. Оця маса, котра може не завжди діє через пряме фізичне насильство, а часто через моральне чи то насильство, чи то розтління, як коли - її можна не помічати віками, але вона існує тисячами екземплярів, і як би ми не хотіли, а ця когорта теж творить історію людства, ні, не історію, мораль людства.
Я не ставив і не ставлю собі за мету подолати цю суспільну шизофренію якимось твором - не до такої міри я наївний чи безголовий. Тоді навіщо все це описав, затративши таку купу часу і нервів? Якби ж то знати всі відповіді на всі запитання, котрі ставить життя. Може, хотів показати, а в такому плані я й писав, всю ницість того, про що писав, аби хоч декого відвернуло від комічного відношення до величезної біди, котра чигає поруч. А втім, як по великому рахунку, то конкретно й чітко відповісти не зможу. Так само, напевно, як і Ви про мету написання своїх творів. Кожен хоче щось донести до когось, а вже як виходить, то так і виходить. А читач хай судить - на те ми й пишемо, ну, не заради ж потішення себе самого лиш.
А ще, Катерино, дуже вдячний за Ваші рецензії, котрі балансували на грані повного відторгнення і важких роздумів як про мету твору, так і про його спрямованість. Може, я цього й прагнув. Знати б свої прагнення до останньої рисочки, жити б знудилися. Самі себе шукаємо - і людей ведемо в ті пошуки, морочимо їм голови - це і є наше щастя, щастя тих, хто намагається доторкнутися до літератури, як автор.
І наостанку - про майбутнє. Треба, напевно, взятися за щось таке мрійливо-закохане з елементами фантастики. А чом би й ні?
Хоча, напевно, повністю відірватися від реалій не зможу, все-таки я більше тяжію до реалізму. У кожного своя планида.
З повагою М.Н.

© Михайло Нечитайло, 26-11-2014

  Додати свій відгук!
 
CAPTCHA:
(антиспам, введіть три ЧОРНІ літери)
captcha image
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.45738482475281 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

«Звичайні незвичайні священики»: віра, що нас єднає
Лагідна зима. Не та, що вдовицею виє в щілинах і кидає кусні мокрого снігу в шибки. А тиха, світла і м’яка, …
Джон Ґрішем «Фірма»: інтелект одного проти могутності сотень
У молодому віці кожному хочеться усього й відразу. З роками людина розуміє, що так не буває, але до цього …
Що це за дитячі книги з різними витребеньками?
На українському книжковому ринку досить багато якісної спеціалізованої літератури для дітей. Хочемо …
Вікторія Авеярд «Багряна королева»: зрадити може будь-хто [рецензія]
У жанрі фентезі регулярно з’являються новинки, варті уваги. Одна з них — серія «Багряна королева». Дебют …