Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51558
Рецензій:	96010

Наша кнопка

Код:

Рецензії

Sean McLaoch - Шон Патрік МакЛех – 50 перших римованих текстів. Коментар маляра.

(Рецензія на твір: Кам'яний трамвай, автор: Шон Маклех)

З ірландського, такого схожого на українське, народився цей кольоровий “сум”… А також: просиво-зелений філософ, сумний…
(постабсурдологічний синдром)

Традиційний, звичний для ока, текст кольором бідний – чорний на білому паперовому тлі… і якщо ще й сам філософ сірий – сумний, дійсність обґрунтовує “нудним філософським трактатом…” (Шон Маклех), бо такою є правда, а він вважає себе реалістом і не бажає прикрашати… то, зрештою, усе сходить на сумне та на камінь. І от Шон каже у «Кам'яному трамваї» :
У дитинстві безтурботному
Коли я бавився
Іграшковим ведмедиком
На ім'я Ернест,
Я мріяв бути кондуктором трамваю
І слухати вечорами
У вагоні порожньому
Як стукають колеса
Чи то співають
Про місто каменю
Світ людей зажурених.
І їхати волоцюгою
Вулицями весни і осені.
Куди ж нині їду я?
У цьому трамваї величезному
Який пасажири
Словом дивним "Земля"
Назвали?
Мій трамваю з каменю!
Не стукай так голосно
На поворотах долі!
Дай зійти мені
На зупинці затишній
Біля "Сінематографу" -
Кіно подивитись хочу
Про жебраків...
Можливо, ще вчора, я, художник, щось заперечив би, але уже (на сьогодні) “серед мишей є художник, він зобразить. Як сонце сідає у сірість…” (Ш. Маклех), мій внутрішній сірий філософ, який понад усе любить Чапліна… хоч і не вважає себе реалістом, але, вже обґрунтував (для себе самого) теорію універсальності сірого відтінку для решти кольорів цього світу, думаючи, що вся реальність зійде на чорне чи на біле… зрештою – на сіре, ось: будь - який колір, розбавлений білим, – є сірим…
І якщо, читаючи Шонове: “У цьому трамваї величезному який пасажири словом дивним "Земля" назвали?” уява малює голубеньку кульку планети "Земля" у безкрайньому космосі, то мій занудний філософ, позіхаючи, твердить свого:
- Однак сірий, однак сірий…
- Ну, хай сірий, а я пошукаю в Шона інших кольорів… От візьмемо: “Іграшковий ведмедик на ім'я Ернест” - очевидно був не червоно-синьо-жовтим… хоча був! – саме той, потрібний, бурий відтінок (хоч мені здається – був він не бурим) творять ці кольори при змішуванні… Але занудний філософ мляво бурчить про своє:
- Однак сірий…
- Але ж він , “Ернест”, напевне був м’якеньким та теплим, а це… у дитячій уяві - червоний - колір любові!
- Сумнівний аргумент, сумнівний…
- А от: “вулицями весни і осені” (Ш. Маклех) - хіба не барвистий образ?
- Так, так, - задумується на якусь мить філософ – з барвистого літа, через сірий колір, до білої зими і від білого знову через сіре до… А де ж “червоні маки” (Ш. Маклех)?
- Може, в "Сінематографі" (Ш. Маклех)?
- В кіно “про жебраків” (Ш. Маклех)?! Та ж ось тобі те Шонове «Чорно-біле кіно» , дивись:
У снах моїх чудних всі хмари – горобці.
А я блукав стежками манівців
Німого й чорно-білого кіно,
Що в небо проектує дивний кінокрут –
Там тіні нас не звеселяють - мруть.
Я - просто крук, що на сухому дубі
Серед пустелі скель, на кинутому зрубі
Старих легенд собі знайшов гніздо:
Не знаю чи насправді це чи до
Реальності, що дивна як мара
У снах слизьких болотного щура,
У мріях зашкарублих черепахи
Я йду (не йду – лечу!) на плаху.
Я дзеркало розбив у келії тісній
Поганий знак… У порожнечі – на стіні
Я дерево крислате зобразив,
Щоби на ньому лиховісний Див
Пророчив про ліси, де крім сухих ялин
Ще є шматочок неба… Дивних змін
Собі, а ще нірвани побажав,
Коли минув самайн…
Як солодко серед його заграв!
У м’якості святої чорноти
У нескінченності і німоті!
Мале дитя тримає іграшку в руках
Ведмедика… І радість на очах…”
- Може: “коли минув самайн… як солодко серед його заграв! “ (Ш. Маклех), кольоровіше і в переносному значенні є оті самі “червоні маки” (Ш. Маклех)?
- Ага, - “нірвани побажав” (Ш. Маклех)… – простір блаженства, насправді, сірий… ну, нехай небесний чи рожевий – однак сірий, - іронізує занудний філософ, – та й сам вогонь у Маклеха не завжди червоний, ось:
“Мислив би про вогонь чи то сонця, чи то галактики чорний, як оповідки Сфіфта…”
- В даному фрагменті йдеться про філософський аспект “космосу”… і все ж, хоча зараз Самайн - це торжество темної частини року, смерті та містики, - три ночі самоніоса (trinux[tion] samo[nii])… але я впевнений, що Шон має на увазі язичницьке трактування цього свята: “Самайн – свято стародавніх ірландців. Святкувалося, коли надходив час пастухам гнати свої стада з літніх пасовиськ на зимові стійбища (переважно 1 листопада). Одне з найбільш шанованих та бучних свят у давній поганській Ірландії “ (Ш. Маклех) , а яке поганське свято без полум’яних “червоних маків” (Ш. Маклех) реального вогню, і тоді кольорово-доречним робиться “шматочок неба… І радість на очах… в руках ведмедик…” (Ш. Маклех) - м’якенький… такий собі коричневий Чебурашка з помаранчевим животиком, що у моїй свідомості обертається на імперського вічно-голодного (російського) ведмедя “тоді як печеніг здійняв на діточок меча…” (Шон Маклех. «Жорна гніву» )… Той звір шовінізму сьогодні шастає по моїй хаті (колись пройшовся Ірландією) в пошуках меду пихатої слави… І цей (саме такий) аспект світової печалі (всяк поет норовить власну нудьгу перетворити на сум) ірландсько-української душі Шона співзвучний і моїй українській свідомості – невеселій іронії того сірого філософа-зануди… Але душа художника прагне кольору!

То ж яким є семантичний аспект кольору в інших текстах Шона Маклеха?..
Поперед усіх кольорів - білий та чорний, і сірий (біло-чорний). Лиш інколи це реальні кольори, а не містичні символи. Ось «Біле і чорне» :
У чорноті небес блукає білий кіт –
Такий самотній серед порожнечі
Муркоче коло Всесвіту воріт,
Самотність пророкує і, до речі,
Читає позабутий манускрипт
Написаний на камені дольмена.
Менгір мовчить, а в темних нішах крипт
Монахи написали про бої й знамена
Народів зниклих і літописи важкі
Де кожна літера важка і черлена –
Де королі Ірландії, де кланів ватажки?
Все зникло… І нащадок збайдужілий
На шибках пальцем вимальовує: «Нудьга!»
І нарікає, що життя марудне,
Марнує дні свої і в сірі будні
Відтінок буруватий додає вина.
Отже, “У чорноті небес” (Ш. Маклех), очевидно, спричиненою відсутністю світла (сонця), присутній - “блукає білий кіт” (Ш. Маклех), напевно, місяць, що є вже присутністю світла… “і сірі будні” (Ш. Маклех), попередньо “вимальовані… на шибках” (Ш. Маклех) словом “Нудьга!” (Ш. Маклех), яка теж кольором (фізичним) не є…

Білий… у текстах Шона найбільше цього кольору. Поміж цитат, що стосуються білого, переважають, очевидно, не реалістичні зображення та персонажі: “білого Неба”, “ … я кличу білого пса і ще білішого коня пасти табуни моїх снів”, “прийде зима з безодні космосу біла як матінка-смерть”, “а пастух мовчить: Той – в біле вбраний з бабусею старою, що платтям білим світить “, a тими (такими), що близькі до реальних, але все ж не однозначно, є словесні зразки: “вічних білих холодів німих”, “з білого сервізу Візьме горня”, “білих-білих хмар”, і семантично білий, але без вживання самої назви кольору: “прозорий світлий день” …
Сірий… між Шонового сірого багато сивого, що, вірогідніше біле, аніж сіре, ось: “сивий кіт”, “мій старий кіт – сірий як місто вікінгів”, “ сивої вівці часу”,“ … і Дарвіна сивезна борода”, “рапсодій античності сивої слід чайкою білою”, “сміється сивий дід”, “сірою мишею вечора”, “сірий щур… гризе нудьгу таку ж як він сіру”, але нудьга не завжди сіра…

Чорний… є у текстах Шона і між чорного своя нудьга, ось: “гризти нудьгу одвічну чорну, як та безодня”,але чорною буває не лише нудьга: “чорному каменю смерті”, “чорний пес самотній як ніч”, “ чорним щуром сучасності”,“дітям чорної землі”, “чорний кіт донегольських солоних ночей”, і семантично чорними є уявні картинки: “ там тьма… наразі ніч… наразі пси і зло”.
Всю цю біло-сірo(сиво)-чорну “реальність” можна підсумувати, як метафізичну, такими словами автора (Шона Маклеха), ось:
…По цей бік дзеркала –
Єдиний співбесідник
Зі свічкою в руках
Так само сивий
Так само мовчазний.
І тільки в біле вбраний
А я в чорне.

Червона барва - це, найперше, поєднання із зеленою реальністю: “а на полях Ірландії – червоні маки …” (Ш. Маклех), також -“кров руда” (Ш. Маклех), а червоний у поєднанні з жовтим - це колір осені: “палають ліси і парки багряним і жовтим вогнем…”,“дарує сміючись життя бог сонця – Бел”, “ жовтому морю листя”, “падають жовті листя думок” (Ш. Маклех), а осінь, це (в наступному фрагменті) семантичне переведення уяви на холодний – синій колір, ось:
А жовтень так само нещадно
Обтинає життя дні –
Бородатий кравець
Кроїть саван із шовку жовтого
Холодними ножицями
Вітру осіннього… (Ш. Маклех)
Синій - він“такий чудовий синій оксамит” (Ш. Маклех) у поєднанні з червоним дає фіолетову барву - “вітчизну вересову” (Ш.Маклех)…
Аж ось Шонів «Каталог синяви» :
Запишу всіх святих і праведних
До свого записника,
Де всі вірші покреслені
Буркочуть щось недоладне
Про «забуття» та «нешану».
Так, нібито крім порожнечі
Існує щось у цьому світі
Вічної гри.
Запишу всіх людей з парасольками
В окремий реєстр
На сторінці «сонце».
Запишу всіх їжаків Норвегії
До каталогу в синій зошит
На сторінці «вітер».
Вони теж святі і праведні
Святіші за святого Йосипа,
Тільки колючі… - очевидно, для Шона цей колір особливий… мені ж важливіше те, що при змішуванні синього “вітер” (Ш. Маклех) і жовтого “сонце” (Ш. Маклех) будемо мати зелену барву і виросте вона з“чорної землі” (Ш. Маклех), або: “на обличчях жінок намалюй знак води – синім і жовтим – знак Сонця й Світанку” (Ш. Маклех)…

Зелений: “хтось ходив серед глибоких трав, пірнаючих у їх зелене море”, “ побачивши зеленого коника-скрипаля” (Ш. Маклех)… Якщо тут слова вимальовують менше-більше реалістичну (фізичну) картинку:
А ще старенький плащ зелений
Як острів наш, як листя кленів,
Як Слайне пагорбу жива й м’яка трава
Як море серпня… (Ш. Маклех), то уже далі розпочинається містика і зелений постає як умоглядний, - “сон свій зелений” (Ш. Маклех), дивний, парадоксальний:
Як промінь, що втомився в небесах*,
Як мох, що нам нагадує, що прах
То сутність світу… І під цим плащем
Я згадую про все – про цей порив і щем
Який звемо життям, про Бога, про Тартар
Проте, що маю я безцінний дар –
Журбу самотності посеред дива із чудес –
Життя одвічного під куполом небес.

Примітка:
* -“ іноді як дивитися зі скель Донеголу в далечінь океану, коли в нього падає втомлене Сонце, то можна побачити зелений промінь – прощання Сонця” (Ш. Маклех).

І завершальний фрагмент…
… саме цей “зелений промінь – прощання Сонця” (Ш. Маклех), як уявилося мені: червоного сонця, що “…сідає у сірість…” (Ш. Маклех) вечорового простору неба… був, насправді, мотивом цього дослідження, бо окрім отримання зеленого способом змішування фізичних синього та жовтого кольорів, я спостерігав утворення зеленої барви іншим - незбагненним чином… Одного разу, знімаючи плівковим фотоапаратом дерев’яну фігурку “Єви” (на червоному з сірими вкрапленнями тлі) я отримав “браковане” фото зеленої “Єви”… і, дивуючись такій трансформації, пригадав, як колись один старий художник демострував такий собі фокус: він виставив сірий аркуш картону і спер на нього червоний паперовий квадратик... Згодом сказав:
- А тепер дивись пильно на червоне… через якийсь час він скинув той квадратик додолу: на місці червоного я побачив виразний той же квадратик, але уже зеленого кольору, який існував виключно в моїй уяві… Отже, сірий та червоний якимсь чином трансформуються у зелений, як я думав, виключно метафізичний зразок кольору, аж його зафіксувала фотоплівка. Думаю, що існує якесь наукове обґрунтування цього явища, але з тої пори між різних барв я почав вирізняти потойбічність сірого… Зробилися наче зримими “зелений промінь” (Шон Маклех «Стiни, печаль i плащ» ), та “сіріють тіні просиво-зелені” (Богдан-Ігор Антонич. «Свічка» )…
Мій внутрішній філософ тепер уже не сірий, а просиво-зелений та не такий уже й занудний, хіба… трохи печальніший…

Зображення Єви див. в інтернеті: http://storinka-m.kiev.ua/product.php?p_id=11614
27.05.2014 р.
Виражаю щиру вдячність Богдану Манюку за граматичну правку тексту.

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.043105125427246 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати