Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51558
Рецензій:	96010

Наша кнопка

Код:

Рецензії

А може героям трохи побунтувати?

(Рецензія на твір: Нерон (фінал), автор: Тетяна Рижа)

Дуже приємний текст, написаний чудовою мовою. Настільки гарною, що я маю певні сумніви, чи можу я взагалі про це писати, як людина, що страждає на русизми, очепятки, зайві коми тощо. За всі три частини моє око не зачепилося за жодну неоковирність, важкий для розуміння зворот, незрозумілий діалектизм, навіть з ритму ні разу не збився.

Коли температура води в морі сягає 36,6 градуса, шкіра її вже не відчуває і людина наче перебуває не у воді, а у стані невагомості. Схожі відчуття щодо мови шановної Тетяни. Але можливо, хтось більш прискіпливий якісь дрібні сучечки і побачить. Можливо, справа ще в тому, що в цьому оповіданні від самого початку є ІНТРИГА, і йому просто не до прискіпувань, бо ЦІКАВО.

Здавалось би, що може бути цікавого в історії кохання та зради? Творів на цю вічну тему на ГАКу - кожен другий. Але написати про це цікаво - це вже звитяга. Та ще й про поетів.

Та ще й намалювати нам такі упізнавані образи самозакоханих "геніїв" на кшталт Ігоря Сєвєрянина (ну да, той що "я гєній, Ігорь Сєвєрянін своєй побєдой упойон")та заблукалих у просторі та часі Поетів, не схожих ні на кого. Щоправда, одну паралель до образу Владислава я все ж ризикну провести. Малий Тарас Шевченко (не той що Задунайський, а той що Наддніпрянський) в дитинстві теж тікав зі своїх Моринців і його повертали додому чумаки зі своєю валкою. (Авторка недарма посилала свого героя до Канева, рецензент Шевченка згадав) Ризикну навіть на дві паралелі. Вєлімір Хлєбніков так само зривався у мандри і писав вірші десь у Харкові ( те ж саме).

Тобто, і про поетів можна писати цікаво, і навіть вкладені в уста Владислава роздуми про творчість поетичну можна зробити захоплюючими (попереджаю, я не поет, і може саме тому мені ці роздуми сподобалися).

Конфлікт твору теж непростий. Симуляція трагедії проти трагедії справжньої з метою надихнути "генія", від якого пішла його Муза. Ось тут тільки й розумієш Нерона у назві, який за чутками наказав підпалити Рим, щоб це надихнуло його на вірші. Принаймні, мене цей конфлікт тримав у напрузі до третьої частини.

А ось тепер дещо поприскіпуюся щодо правдивості характерів. За «легендою» - Таня наймолодша, недосвідчена і найбеззахисніша у цій трійці поетів. У її щирості читач не має жодної можливості засумніватися. Тому така розв’язка (Таня повертається до Віктора, жорстоко беручи на глум Владислава) непідготована жодним натяком у попередніх частинах і видається штучною. Це протирічить усьому, що ми знаємо про Таню зі слів автора.

Віктор трохи старший, але теж дещо інфантильний тип. Якоюсь дивною видається його «зверхність» у відносинах з Владиславом, якого показано людиною розсудливою і розумною. Чого варті лише його м’які роздуми про поезію і вміння пробудити талант у молодесенькій дівчині. І з цієї ж причини зовсім не в’яжеться такий трагічний фінал, хоча тут вже шановна авторка постаралася «повісити рушницю на стіну» - роздуми Владислава у метро - якомога раніше.

Але за розрахунками (в мене погано з математикою) йому за 25 (на 5 років старший за Віктора, вік Віктора не вказано – другий курс, це скільки, 20?). В такому віці хлопці вже зазвичай мають такий-сякий досвід «ах, кохання», бачили принаймні двійко-трійко дівчат, які відверто компостували їм мозок, і знають, що через кожну спідницю вішатися чи стрілятися аж ніяк не варто. Можливо, на це схильні люди демонстративної поведінки, але авторка таким показала нам, швидше «генія-Сєвєряніна» Віктора, ніж Владислава.

Якщо вже проводити паралелі з кимось, то Владислав за складом характеру швидше нагадує капітана Доббіна з теккереєвої «Ярмарки суєти», який 12 років терпляче чекав у Індії, поки Теккерей зведе докупи усі сюжетні лінії, і віддасть йому у дружини головну героїню.

Тому кінець здається притягнутим за вуха і невмотивованим. Або його мотивація залишилася поза межами даного твору.

Я здогадуюся у чому річ. Автор напланував трагедію ще на початку твору, а як створити трагедію, нікого з героїв не кинувши на рейки метро, не задумувався. Але характери, які таки непогано розробила авторка, мені здається, заперечують такий фінал. Паустовський це колись називав «бунтом героїв». Шкода, що авторка ще не хоче до таких «бунтів» прислухатися :)

Хтось з критиків колись зауважив, що усі світові трагедії написано дуже молодими людьми. У зріломі віці багато що сприймається спокійніше. Наприклад, літні люди знають, що натхнення як несподівано пішло так само несподівано й повернеться. Принаймні варто на це сподіватися. І предмету для трагедії тут нема геть ніякого.

Це все були прискіпування. Хай вони не закриють від вас появи на ГАКові нової самобутньої авторки, якій щиро хочеться написати

Авторко, Пишіть Ще

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.040872097015381 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати