Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть



	ПОШУК

АВТОРУ:

	Ім’ я користувача

	Пароль



Бажаєте зареєструватися? Забули пароль?

Жанри

Гоголівський ФОРУМ

AlmaNAH

Наша статистика

Авторів:	2698
Творів:	51558
Рецензій:	96010

Наша кнопка

Код:

Рецензії

Про цивілізаційні розломи

(Рецензія на твір: Втеча (Свинство), автор: Камаєв Юрій Статус: *Історик*)

Якось дезеленькнуло на цьому "цивілізаційному розломі". Я невеликий спеціаліст в історії історичної думки, але мені здається, що термін значно пізніший. Мені здається, що це вже з Тойнбі (1889—1975), розбиратися зараз, чи міг хтось з істориків вживати його до нього нема наснаги. Тож це перша історична "претензія".

Щодо самого "Свинства". Ідея й добрі наміри зрозумілі, втілення гарне, місцями гротескне, місцями іконописне. Зрозуміле бажання автора відігратися над лихими колишніми ворогами хоча б у власних творах, де він хазяїн-барин. Але якось непереконливо такі спроби виглядають, попри майстерність втілення авторських забаганок.

Тому що досить відкрити Субтельного, а відкривати його нарешті примушують і школярів, щоб знати що автор лукавить. Тимчасовий успіх розписує як остаточну перемогу, спрощує складність громадянської війни, людських доль, боротьби ідей тощо.

Ось рядки з біографії Євгена Маланюка

демобілізація в Луцьку, більшовицький ревком, німецькі окупанти і, врешті, у листопаді 1917 року молодий офіцер з російського солдата перетворюється на українського вояка. Зі встановленням Гетьманщини він переходить у розпорядження полковника Мєшковського, керівника оперативного відділу Генштабу, і стає старшиною армії УНР. Болісно сприймає молодий офіцер поступовий занепад УНР. У 1920 році, після трагічних спроб реставрації державності, разом з тисячами таких як сам, подається на еміграцію.

Звертаю увагу на "більшовицький ревком" навіть у цій бездоганній біографії. Не все так просто із свій-чужий було, Юрію.

і, чесно кажучи, після Маланюкової збірки "Стилет і стило" усі ці спроби виглядають як дитячі забавки галасливих онуків. Не втримаюся, процитую

Не забути тих днів ніколи:
Залишали останній шмат.
Гуркотіли й лякались кола
Під утомлений грім гармат.

Налітали зловісні птахи,
Доганяли сумний похід,
А потяг ридав: на Захід...
на Захід... на Захід..
І услід — реготався Схід.

Роззявляв закривавлену пащу.
П'яний подих нудив, як смерть.
Де ж знайти нам за тебе кращу
Серцем, повним Тобою вщерть?

НМСД, після цього вже ніякий агітпроп не потрібен.

Це, власне, друга "історична претензія".

А оповідання сподобалось, але трохи менше ніж "Мед з дікалоном", де ота складність людських доль під час громадянської війни, здається, була вхоплена за хвіст.

З повагою

Додати свій відгук!

Згенеровано за 0.040221929550171 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Що почитати